«Той, хто скаже, що вірує в Бога, але не шукає єдності між християнами, той неправдомовець», – слово Блаженнішого Святослава про екуменізм
  • Пон, 17/06/2013 - 09:55

7 червня у Києві відбувся круглий стіл «Україна в православно-католицькому діалогові». У його роботі брав участь кардинал Курт Кох, президент Папської ради сприяння єдності християн та співголова змішаної Міжнародної комісії з богословського діалогу між Католицькою і Православною Церквами. Вашій увазі пропонуємо слово, яке на цьому заході виголосив Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ.

 

Торік, у жовтні, ми, члени Синоду Єпископів Католицької Церкви, разом зі Святішим Отцем Венедиктом XVI згадували 50-річчя початку діяльності ІІ Ватиканського Собору. Цей Собор, безперечно, став епохальною подією не лише в Католицькій Церкві, а у всьому християнстві. Бо з ІІ Ватиканським Собором ми пов’язуємо виникнення, так би мовити, у сучасному вигляді всього того, що називаємо екуменізмом, чи екуменічним рухом (віднайдення первісної єдності між християнами). Примітно, що недавно, 5 червня, якраз у день, коли в Україну прибув кардинал Курт Кох, виповнилося 53 роки від заснування Папської ради у справах єдності між християнами, яку очолює його еміненція. Як бачимо, блаженний Папа Іван ХХІІІ намагався зробити все для того, щоб ІІ Ватиканський Cобор відбувся в екуменічному ключі.

 

Гадаю, одною із основних позицій ІІ Ватиканського Собору було те, що, можливо, чи не найбільшою перешкодою для успішності проповідування Христового Євангелія в сучасній культурі є поділ між християнами. Тому отці Собору не могли оминути цієї загальнохристиянської потреби – пошуку єдності між християнами.

 

У цьому контексті не можна не згадати вислову блаженного Папи Івана ХХІІІ: «У нас, християн, є набагато більше того, що нас єднає, ніж того, що роз’єднує», – вислову, який вказує, що тоді був вибраний цілком інший, якісно новий напрямок у вирішенні цього надзвичайно важливого питання. Ба навіть, щоразу більше християн різних конфесій почали розуміти, що коли хтось вважає себе віруючим християнином, то не сміє забувати молитву Христа до свого Отця, яку наш Спаситель промовив перед своїм учням на Тайній вечері, кажучи: «Щоб усі були одно, як Ти в Мені, а Я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що Ти Мене послав» (Ів. 17, 21). Тому можна сказати, що успішність нашої євангелізаційної місії залежить від глибини єдності, яка панує між нами: ці поняття знаходяться у прямо пропорційній залежності.

 

Я б хотів коротко розглянути одну важливу ділянку церковного буття – історичну пам’ять Церкви. Тут ідеться не про якесь суспільне свідоме чи підсвідоме явище певної групи людей, як говорять психологи, – а про щось набагато глибше. Пам’ять помісної Церкви пов’язана з її особливим історичним досвідом свідчення віри і проповіді Євангелія, містичним та духовним переживанням присутності Спасителя між своїми учнями в різних обставинах і культурних контекстах їхнього життя.

 

Ісус Христос на Тайній вечері сказав до своїх учнів: «А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім’я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що Я сказав вам» (Ів. 14, 26). Тут є слова «пригадає вам» – hypomnisi hymas panta. Це пригадування Святим Духом є основою анамнези – спомину, що його чинить Христова Церква, звершуючи Божественну Літургію та дякуючи за все діло спасіння, божественнe ikonomias, від початку сотворення до другого і славного пришестя Христа у славі. Це спогадування діла спасіння в спільноті Церкви робить нас дійсними причасниками Тіла і Крові нашого Спасителя, – це спогадування робить нас здатними пережити в різних обставинах та культурних контекстах реальність спасенної дії нашого Бога. Ця історична пам’ять Церкви, як і літургійна анамнеза, пов’язана з дією Святого Духа, який щоразу пригадує, актуалізує, реально уприсутнює цю істину, котрою є Ісус Христос посеред нас: «Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки!» (Євр. 13, 8) .

 

Наголошуючи на важливості історичної пам’яті Церкви, хотів би згадати доповідь, яку я почув 2012 року, коли вперше брав участь в асамблеї Папської ради у справах єдності між християнами як її новий член. Ідеться про виступ кардинала Турксона, голови Папської ради «Справедливість і мир», який є вихідцем з Африканського континенту. Він розповів, що Африка була євангелізована в той час, коли християни вже були розділені. Тому сьогодні християни в Африці здебільшого не знають, що спершу Христова Церква була єдиною і що єдність є потрібною чи можливою. Це відомо лише тим, хто вивчає богослов’я, цікавитися історією, зокрема історією Церкви. Цей кардинал поставив запитання: чи справді християни Африки мають пам'ять неподіленої Церкви?! Я тоді почувався щасливим, що належу до традиції київського християнства.

 

Цього року ми разом із православними братами відзначатимемо 1025-річчя Хрещення України-Русі. І ми якщо заглянемо в містичну духовну пам'ять Київської Церкви – знайдемо період неподіленого християнства І тисячоліття. Тому щоразу, коли ми говоримо про необхідність єдиної помісної Церкви в Україні, пошуку єдності між нами – Святий Дух промовляє в наших серцях, пригадує і заповідь Христа, і минувшину Київської Церкви та закликає наше сумління повернути цей ранній історичний хрещальний досвід єдиної і неподіленої Христової Церкви – Його містичного тіла. Я переконаний, що усвідомлення християнами, спадкоємцями неподіленої Київської Церкви, живої потреби церковної єдності і є цією внутрішньою дією Духа Святого, що промовляє до наших сердець та пригадує все, чого навчав нас Божественний Спаситель. Ця дія нашого Утішителя – основа та надія екуменічного пошуку серед християн України. Ми сьогодні повинні дякувати нашому Спасителеві і Святому Духові за те, що Він нам пригадує про той наш спільний глибокий спадок.

 

Нещодавно, читаючи одну дискусію в Інтернеті, я поставив собі запитання, чи можна в Україні взагалі говорити про екуменізм. Гадаю, труднощі пов’язані з тим, що в сучасному постмодерному світі більше не існує єдності як цінності. Сьогодні цінністю є толерантність множинності. Тому часом християни, можливо, впадають у спокусу цього сучасного світу, щоб заспокоїтися у своїх поділах, забути про молитву Христа за єдність своїх учнів. Інколи питання екуменізму зводиться до «миротворчого» толерування інакшості одне одного. Тоді  заперечується сам факт потреби пошуку єдності.

 

Ми, християни України і Європи, зокрема Східної, в останні 20 років грішили проти екуменізму. У чому полягав цей гріх? Ми передали питання екуменізму в руки дипломатів і політиків. І це певною мірою дискредитувало цю святу ідею в очах простих вірних. Тому, на мою думку, сьогодні необхідно говорити про екуменізм як про пошук єдності між християнами в Україні в середовищі мирян, духовенства і чернецтва. Думаю, що питання такої єдності чи її пошук близьке всім християнам. Кожен християнин візантійської традиції, греко-католик чи православний, коли приходить на Літургію, чує у мирній єктенії прохання: «За мир всього світу, добрий стан святих Божих Церков і з'єднання всіх Господеві помолімся».

 

Ми повинні перевести дискусію про екуменізм в духовну площину. Питання єдності між християнами має стати темою, про яку говорять душпастирі зі своїми духовними дітьми, сповідники із пенітентами тощо. Спитаймо себе: скільки разів ми чули проповідь про єдність між християнами? Принагідно хочу сказати, що в Католицькій Церкві, як латинського, так і східного обряду, ми щороку проводимо Тиждень молитов за єдність між християнами. Однак бачимо, що цього замало. Ми повинні молитися, працювати, просити, щоб Дух Святий залікував усі рани поділу, пригадав нам усе те, чого навчав нас і що залишив нам Ісус Христос як свою заповідь.

 

Святий євангелист Іван навчає: «Коли хтось каже: «я Бога люблю», а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого не бачить?» (1 Iв. 4, 20). А в екуменічній площині я б сказав так: той, хто скаже, що вірує в Бога, але не шукає єдності між християнами, той неправдомовець. Бо як можна у вірі поєднатися з Богом, якого ми не бачимо, будучи роз’єднаними зі своїми братами, яких бачимо?

 

Я б дуже хотів, аби ми зробили глибокий іспит сумління і подумали над тим, що нам потрібно зробити, щоб запанувала ця єдність. Напередодні свята П’ятдесятниці просімо, щоб Дух Святий ще раз нагадав нам, християнам України, що в нас є лише «один Господь, одна віра, одне хрещення. Один Бог і Отець усіх, що над усіма, і через усіх, і в усіх» (Еф. 4, 5–6).

 

+ Святослав

Джерело: www.ugcc.org.ua