100 днів понтифікату, знакові заяви та українсько-польська католицька солідарність
  • Пон, 24/06/2013 - 17:54

Минулий тиждень, попри сильну жару, яка полонила майже усю Європу, попри початок літа і початок сезону відпусток, виявися багатим на події церковного життя. Прозвучали знакові заяви частини найвищого проводу Церкви, РКЦ в Польщі та УГКЦ вийшли на фінішну пряму стосовно спільної заяви з нагоди Волинської трагедії і головний інформаційний привід для світських ЗМІ – 100 днів понтифікату Папи Франциска.

 

100 ДНІВ

Саме на минулий тиждень припало 100 днів нового понтифікату. Тяжко усе ще говорити про якусь можливість реального аналізу тих 100 днів, адже, як правило, перший рік понтифікату Вселенського Архиєрея майже завжди проходить в ознайомлені з реальним станом стада Христового. Але вже зараз можемо говорити про те, що, попри всілякі сподівання та сенсаційні передбачення, новий понтифікат став продовженням попередніх понтифікатів.

Свого часу Папа Бенедикт ХVІ помаленьку, крок за кроком розпочав здійснювати проект Нової Євангелізації, а також повернення в русло ортодоксії частин Церкви, як наприклад, американських монахинь, які звернули стежками ліберальних манівців. Тепер цю справу продовжує Папа Франциск.

Також Папа Франциск уже в часі самого початку свого понтифікату накреслив свою програму, яку більшість світових ЗМІ просто проігнорувало. Фактично уся програма Папа Франциска може бути стиснута до одного єдиного слово сполучення – Нова Євангелізація, усе решта є тільки поясненням цього терміну.

При чому ця євангелізація стосується не лише світу, але й самої Церкви, у яку чим раз сильніше почав проникати дух секуляризму. Одним з завдань, без розв’язання якого неможлива справа нової євангелізації, є відродження і захист християнської сім’ї. І в самому початку свого понтифікату Франциск дав це зрозуміти.  А це передбачає і боротьбу проти зовнішніх загроз, як-от, наприклад, гендерна ідеологія і занадто велике втручання держави у сім’ю (слід зазначити, що католицький принцип субсидіярності передбачає допомогу держав у ситуаціях, в яких сім’я сама собі не може дати раду, але він також виключає втручання держави у функціонування сім’ї), але також і внутрішніх загроз – сім’я перестала бути осередком життя і віри, тобто потрібна ґрунтовна євангелізація самих християнських сімей.

Боротьба з духовною бідністю – боротьба проти диктатури релятивізму так само залишатиметься серед пріоритетів діяльності Церкви. А така боротьба потребує союзництва з іншими християнськими конфесіями, а також і з монотеїстичними релігіями. І хоча найпроблематичнішим моментом у цьому є співпраця з ісламом, адже ісламські країни, після Північної Кореї та Китаю, впевнено тримають пальму першості у переслідуванні християн, але не слід забувати, що на багатьох міжнародних конференціях саме завдяки голосам мусульманських країн зривалися чисельні спроби ООН запровадити обов’язковість гендеризму і так званого контролю за народжуваністю.

У всьому цьому одним з першочергових завдань є реформа церковної структури заради збільшення її ефективності. І Святіший Отець уже іменував комісію кардиналів, які восени мають представити свої думки Папі, що би мало стати першим етапом адміністративних реформ Церкви.

Цікавим став і підхід Святішого Отця до ЗМІ. Практичного кожного дня його проповіді на ранішній Службі Божі отримують своє висвітлення в церковних ЗМІ, а ласі до пікантностей світські ЗМІ радо переносять у своїх видання основні месиджі Папи. Його загальні аудієнції стали подіями й інформаційними приводами для ЗМІ. Коротко кажучи, Папа маніпулює ЗМІ, заставляючи їх говорити про Церкву.

Істина є, що до цього моменту Папа уже розкритикував багато станів у церкві – священиків, єпископів, мирян, журналістів… Але й вказав на шляхи виходу з проблематичних ситуацій. Окрім цього, сам Папа своєю поведінкою дає приклад того, як він уявляє собі функціонування душпастирства.

Цікаво, що світські ЗМІ постаралися цього всього просто не помітити. Для них нічого не сталося.

 

ЗНАКОВІ ЗАЯВИ

Частина людей світу цього, але й певна частина католиків, на жаль, звертає увагу на заяви Церкви, лише тоді, коли вони або носять відверто сенсаційний характер, або коли їх озвучує Папа. Хоча в цей же ж таки час ті ж самі люди не обмежують себе виключно до заяв президентів чи прем’єр міністрів, але уважно вчитуються у заяви й інших високих функціонерів держави. Тяжко зрозуміти, чому у випадку Церкви діє така сильна вибірковість.

А минулий тиждень був сповнений знакових заяв як Префекта Конгрегації віровчення, так і Префекта Верховного Трибуналу Апостольської Сигнатури, фактично другої і третьої людини в церковній адміністрації.

Минулого тижня Префект Верховного Трибуналу Апостольської Сигнатури кардинал Реймонд Берк виразно і недвозначно потвердив, що Католицька Церква ніколи не прийме гомосексуальних союзів. Що більше, він нагадав, що Церква у 2003 році Нотою Конгрегації віровчення, яку тоді очолював кардинал Йозеф Ратцінґер чітко і беззастережно засудила будь-які форми легалізації одностатевих союзів. Тобто Глава найвищої судової інстанції Церкви, після Папи, дав чітко зрозуміти, що всяка мова про навіть державну легалізацію одностатевих союзів ніколи не буде прийнята Церквою, Церква і надалі залишається вірною доктрині Божественного Одкровення, як би це комусь і не хотілося. Тобто Церква і надалі протистоятиме усім спробам легалізації гомосексуальності, як нормального типу поведінки. А це включає в себе і протистояння гендерній ідеології, за допомогою якої старається оправдати низку сексуальних збочень, в тому числі й гомосексуальність.

У свою чергу, виступаючи в Університеті шотландського Ґлазґо, Префект Конгрегації віровчення Архиєпископ Герхард Людвіг Мюллер назвав релятивізм основною загрозою для освіти, оскільки головним об’єктом  освіти є правда і добро, а релятивізм позбавляє ці поняття усякого смислу, зводячи до морального релятивізму, що у свою чергу веде до руйнування людського суспільства. Він також з жалем зазначив, що сучасна молодь росте в культурі релятивізму, індивідуалізму, утилітаризму і відсутності інтересу до фундаментальних істин людського життя. У такій атмосфері, яка заперечує гідність людської особи, свобода зводиться до простої довільної забаганки, а прагнення – до споживацтва, сказав Архиєпископ Мюллер.

Тобто ці дві заяви лежать у площині боротьби, яка розгорілася між християнством і сучасним лібералізмом, який проштовхує гендерну ідеологію, як частину світогляду, який Папа Бенедикт ХVІ назвав диктатурою релятивізму.

Ще однією знаковою минулотижневою заявою Архиєпископа Мюллера стала заява про вірність Церкви нерозривності подружнього союзу та про неможливість Католицької Церкви вдатися до практики, яка є характерною для Православних церков – практики повторного вінчання. Що більше, практику православ’я стосовно повторного вінчання Архиєпископ назва невгодною Богу, назвавши цю практику суттєвою екуменічною проблемою.

І ще один близький співпрацівник Папи Франциска Архиєпископ Вінченцо Палья минулого тижня виступив з гострою заявою проти гендерної ідеології, яка на думку Архиєпископа є одним з лих нашої сучасності.

Отож, Церква продовжує боротьбу проти спроби проголосити природність біологічної статі, природність сім’ї, природність людської репродукції чимось застарілим і відносним. Католицька Церква в Європі усе більше лишається сам на сам з гендеризмом, який набрав широкого розмаху, проникши також і в християнські конфесії. Так Євангельська (лютеранська) церква Німеччини протягнула термін «сім’я» і на одностатеві шлюби. Тим самим, німецькі лютерани збудували і ще одну перепону в екуменічному діалозі й завдали серйозного удару по захисниках традиційної сім’ї в Європі.

 

УКРАЇНСЬКІ ТА ПОЛЬСЬКІ КАТОЛИКИ ПОСТАВЛЯТЬ ШОВІНІСТІВ НА МІСЦЕ?

А тим часом в українсько-польському просторі нова неприємність. Недолуга заява польського Сейму стосовно трагічних подій 1943 року на Волині лише спричинила зростання антиукраїнських настроїв в Польщі та антипольських настроїв в Україні. Окрім цього, свідомо чи ні, польський Сейм загострив і без того непросту ситуацію в Україні, посиливши протистояння проросійського та проукраїнського суспільного корпусу. Але виглядає на те, що католицький єпископат України і Польщі та єпископи УГКЦ готують холодний душ для розпечених шовінізмом голів, які докладають зусиль, щоб припинити процес українсько-польського примирення. 

За кілька днів, а саме 28 червня цього року, оголосять спільну декларацію Католицької Церкви в Польщі та Української Греко-Католицької Церкви з нагоди 70-річчя Волинської трагедії. Під документом уже поставили свої підписи Патріярх Святослав Шевчук, Митрополит Києво-Галицький та Глава Української Греко-Католицької Церкви, Архиєпископ Юзеф Міхалік, Митрополит Перемишля, голова Конференції Єпископату Польщі, а також Архиєпископ Мечислав Мокшицький, Митрополит Львівський, голова Конференції Римо-Католицького Єпископату в Україні. Ці підписи є свідченням перемоги здорового глузду і християнського братерства над шовінізмом та партикулярним націоналізмом. Така позиція єпископату обох обрядів виразно вказує на нехристиянський характер польських та українських шовіністів, які радо б розпалили вогонь ворожнечі між двома народами. Католицька Церква, як добра Мати, докладає усіх зусиль, щоб Її діти примирилися між собою, як члени одного Христового Тіла і діти Одного Небесного Отця.

На фоні цього, особливої ваги набуває наголошення Архиєпископа-емерита Блаженнішого Любомира кардинала  Гузара про те, що націоналізм не є християнською чеснотою і не може бути притаманний християнам. Ця заява Блаженнішого Любомира уже викликала гострі реакції українських націоналістів у соціальних мережах і на форумах. Звісно, нікому, а тим більше членам парламентарної партії, не хочеться визнавати, що націоналізм тяжко можна втиснути в рамки християнства, чи відкрито сказано, просто таки неможливо примирити виключну любов до власної нації з універсальністю Христової любові.

У момент зросту націоналістичних настроїв в Європі, така заява звісно не може, додати популярності Церкві, але Церква навіть ціною власної популярності мусить свідчити Істину.

 

 

о. Орест-Дмитро Вільчинський