АБОРТИ В СРСР. Радянська влада була першою, яка легалізувала аборти в XX столітті
  • Чтв, 18/12/2014 - 11:22

Всі дореволюційні Російські закони засуджували аборти. У Російській постанові про покарання аборт вважався вбивством та за нього карали тюремним ув’язненням на термін від 4 до 5 років з позбавленням прав. У постанові 1903 р. термін покарання був знижений до 3 років. На початком XX століття в деяких колах російського суспільства почали говорити про зміну законодавства з питань абортів.

Рішеннями XI Пироговського з’їзду (1910), З’їзду акушерів-гінекологів (1911), XII Пироговського з’їзду (1913), З’їзду російської групи Міжнародного союзу криміналістів (1914) було рекомендовано виключити покарання жінок взагалі, а карати тільки лікарів, які виконують аборт з корисливих міркувань.

Радянська влада була першою, що легалізувала аборти в XX столітті. Під час революцій (1917-1918) законодавчо це питання не було регламентоване, а жінок карали за законами воєнного часу. 18 листопада 1920 Наркомздрав і Наркомюст видали спільну постанову «Про охорону здоров’я жінки», де проголошувалися безкоштовність та вільний характер абортів.

27 червня 1936 постановою ЦВК і РНК «Про заборону абортів, збільшення матеріальної допомоги породіллям, встановлення державної допомоги багатосімейним, розширенні мережі пологових будинків, дитячих ясел і дитячих садків, посилення кримінального покарання за неплатіж аліментів та про деякі зміни в законодавстві про розлучення» аборти були обмежені. Аборт допускався у випадках, коли продовження вагітності становила загрозу життю або загрожувало важкою шкодою здоров’ю вагітної жінки, або за наявності доказів ймовірності передачі у спадок важких захворювань батьків.

Це призвело до значного підвищення кількості кримінальних абортів та самоабортів. Смертність від штучного аборту та його наслідків зросла відразу ж: якщо в 1935 році в містах Росії (по сільській місцевості така статистика не велася) був зафіксований 451 випадок смерті від цієї причини, то в 1936-му — вже 910 випадків. Смертність від абортів росла неухильно до 1940 року, досягнувши в містах більше 2 тис. випадків. До наслідків введення заборони на аборт можна також віднести збільшення числа дітовбивств. Народжуваність за період заборони абортів підвищилася незначно.

Указом Президії ВР від 5 серпня 1954 переслідування жінок за аборти було припинено, а указом від 23 листопада 1955 «Про скасування заборони абортів» вільні аборти, проведені за бажанням жінки виключно в медичних установах, були знову дозволені. Це призвело до поліпшення умов проведення абортів, зниження ризиків для здоров’я жінки при проведенні аборту.

Іншими наслідками Указу були: значне зростання кількості абортів та утиск репродуктивних прав чоловіків, вплив яких на процес прийняття рішень про кількість дітей в сім’ї значно послабився. Вирішальне слово в питанні планування сім’ї тепер належало жінці. Це змінило роль статей у сім’ї, що не могло не викликати наслідки для суспільства в цілому.

Статистика абортів в СРСР була засекречена, оприлюднена наприкінці 1980х років. СРСР займав одне з перших місць у світі за кількістю абортів на число народжених дітей. Пік числа абортів припав на 1964 — 5,6 млн абортів, що було максимальним за всю історію Росії. Як зазначала дослідниця проблеми абортів Е. А. Садвокасова, дозвіл абортів не призвів до повної ліквідації кримінального переривання вагітності.

Зупинюся на цифрах, якими володію, оскільки правдивої статистики при більшовиках не існувало. Цифри, що приводять у захват наївних інтелігентів та політиків на Заході, — підробка, що служить агітації, або підгонка під промови вождів, які називали фальшиві цифри. Читаючи ці дані, ми говорили: «От будуть сміятися на Заході! Наші розумники, очевидно, впевнені, що там дурні сидять». На жаль, помилялися ми, а у виграші виявлялися «наші розумники». На Заході комуністичній брехні дуже багато хто вірив.

Я впевнений, що знаю умови, принаймні, в десяти районах СРСР, де бував, працював або про які рссказивалі колеги-лікарі. Але обмежуся власною практикою в Приморсько-Ахтарському районі, населення якого в 1927-1930 роках становило не більше 30 000 чоловік.

Виконання абортів дозволялося тільки в лікарняній обстановці після проходження абортної комісії. Комісію не проходили ті, хто мав можливість внести певну плату. У роки колективізації така можливість була в основному у дружин ответработніков (вони зазвичай від плати ухилялися), так що більшість жінок проходило комісію. На ній головувала представниця жінвідділів райкому. Представниці сель- або стансовета перевіряли жінок з соціальної та майнової точок зору. Лікар входив до комісії як експерт: він повинен був визначити вагітність і встановити медичні протипоказання.

Біднякам і працівницям дозволявся безкоштовний аборт. Інші платили залежно від своєї зарплати. З селян, поки вони володіли власністю, — з окладного листа. З дружин лішенцев, куркулів і висланих, тобто людей пограбованих і самих жебраків, брали найвищу плату.

Дружин матеріально забезпечених, бездітних або мають тільки одну дитину комісія намагалася від аборту відрадити, але майже завжди безуспішно: жінки добре знали, що за законом їм відмовити не можуть. Можна було тільки ставити технічне перешкоду, сказати, що в лікарні зараз немає місць, або вказати на неіснуючі насправді протипоказання. Але все це було порожньою затією: жінки йшли до акушерок, який робив аборти нелегально, або до знахарок, або сама викликала кровотечу.

Які мотиви переважали у жінок, які не бажали мати дітей? До початку колективізації можна було почути:

— Чоловік не бажає ...

— Чоловік покинув ...

— На що мені діти?

Я працюю, хто буде з ними возитися?

— Ні чоловіка.

— Не захотів одружитися.

— Сьогодні він тут, а завтра його слід прохолов!

Ці молоді жінки, особливо працівниці, дрібні службовці, наймички, Зареєстровані в РАГСі, навіть не справляли враження заміжніх — таким нікчемним здавався радянський шлюб. Навіть у комуністок або активісток, членів комісії, мимоволі виривалася фраза:

— Як же, говорите, кинув? Адже ви ж в церкві вінчалися!

Після того як почалася колективізація, причиною стали бідність, голод, невпевненість у завтрашньому дні. Відмов в абортах більше не було. Люди ледь трималися на ногах. А скільки їх лежало на землі, виснажених голодом до межі, чекаючи черги до комісії ?! Чимало жінок вмирало після абортів ...

Скільки ж було абортів в нашому районі за чотири роки? З жовтня 1927 по вересень 1931 я, згідно із записами в операційному журналі, справив 714 абортів. Другий лікар — більше дев’ятисот (один час я за сумісництвом працював санітарним лікарем і абортів не робив). Досить часто ми давали можливість «набити руку» лікарям амбулаторії, задоволені, що хтось хочаб на час звільняє нас від цієї огидної роботи. Щороку до нас на практику приїжджало по чотири студенти, кожен робив не менше десяти абортів, які записувалися на його ім’я.

У станиці були дві літні досвідчені акушерки, які робили велику кількість абортів нелегально. Ми про їх практиці мали точні відомості, але нічого проти цього не робили, оскільки працювали вони не гірше лікарів. До них зверталося чимало жінок, які не бажали, щоб про аборт стало відомо «всьому світу», які боялися пропустити терміни, оскільки місця в лікарні треба було очікувати довго.

Про одну з акушерок, що жила виключно за рахунок абортів, у мене були досить точні відомості. Вона робила як мінімум один аборт в день, хоча вірніше було б назвати більшу цифру. У другії акушерки пацієнток було ще більше. Виключимо вихідні дні та обмежимося трьома сотнями абортів на рік на кожну. У районі нелегально робили аборти фельдшера, акушерки, амбулаторні лікарі. Не менш п’ятисот абортів робили знахарки і самі вагітні жінки, але і тут точних даних у мене немає. Однак загальну, повторюю, саму мінімальну, цифру підрахувати неважко.

На цю тему лікарями зібрано величезний матеріал. Майже у всіх областях, а особливо обласних лікарнях, є музеї «інструментів», якими користувалися знахарі і самі жінки для виконання абортів. Корінці, попередньо змочені в йодній настойці, в’язальні спиці, рибні кістки ... Ці масові, істнно підпільні аборти були справжнім бичем лікарень. У день іноді привозили трьох жінок з кровотечею. Скільки ми їх не допитували, ким проведена «операція», вони завжди брали провину на себе, знаючи, що відповідати за це не будуть. Видавали винних тільки у виняткових випадках.

Був страшний випадок. Амбулаторний лікар прислав до нас хвору з діагнозом сепсису. Мати одинадцяти дітей пролежала вісім днів вдома, не бажаючи викликати лікаря. Чоловік не знав причини її хвороби. Коли ми їй сказали, що вона вмирає, вона зізналася, що їй «зробила» бабка хімічним олівцем, але назвати бабку, і вмираючи, відмовилася.

Характерно також взаємовідношення між матеріальним забезпеченням народу та кількістю абортів. В операційній нашої обласної лікарні в 1926 році зроблено (приблизно) 2500 абортів; в 1927 році — 3300; в 1928 році-4200; в 1929 — 5000. Чим ближче колективізація, тим більше абортів. Люди постійно недоїдали, стали ходити як тіні, про дітей не могли й думати.

Джерело: operkor.wordpress.com

Переклад: Дмитро Тирусь


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць