Адаме, де ти?!
  • Втр, 27/08/2013 - 12:14

Загострення ситуації на Близькому Сході, зокрема в Сирії, примушує знову задуматися над долею близькосхідного християнства. Адже, як це уже показав досвід інтервенції Заходу проти диктаторських близькосхідних режимів, революції в арабському світі не тільки не покращили становища тамтешніх християн, але й навпаки його значно погіршили. Минулого тижня прозвучали заяви двох Глав Помісних Католицьких Церков: маронітського Патріярха Антіохії кардинала Бутроса Раї та коптського католицького Патріярха Александрії Ібрагіма Ісаака.

Кардинал Раї звинуватив Захід у потуранні ісламістам та замовчувані терору, який «демократичні» ісламісти розвернули проти християн ісламського світу після падіння диктаторських світських режимів. Лише в Іраку після повалення режиму Саддама Хусейна кількість християн зменшилась на 1 мільйон. Цю ж тенденцію фіксують і в інших країнах ісламського світу. Ісламісти винищують християн незалежно від їхньої конфесійної приналежності та витісняють християн з їхніх батьківських вогнищ.

У свою чергу Патріярх Ісаак звернувся до міжнародної громадськості з роз’ясненням про те, що насправді відбувається в Єгипті, де, за його словами, поліція й військові ведуть боротьбу не проти народу, а проти терористичних угруповань мусульманських фундаменталістів.

Відколи мусульманські фундаменталісти почали кричати про новий хрестовий похід проти ісламу, доля християн, які стали мішенню мусульманської агресії, особливо ж після «демократизаторських» потуг того ж таки буцімто християнського Заходу, західних політиків взагалі не цікавить. Захід і надалі підтримує тісні контакти з режимом Саудівської Аравії, де навернення на християнство карається смертю, і не виставляє жодних претензій до Пакистану, в якому християни постійно потерпають від утисків та переслідувань.

Прикриваючись демократичним гаслами, ЄС відмовився підтримувати військових Єгипту, зате щедро фінансував фундаменталістський режим «Братів мусульман». Коли почалися заворушення в Сирії, Захід підтримав заколотників, не зважаючи на їхню пов’язаність з «Аль-Каїдою».

Нічим не кращою є й позиція США та РФ. Якщо США стараються не помічати страждань християн в ісламському світі, то РФ у своїй політичній риториці та пропаганді час від часу ставить це питання, але, насправді, це пусті балачки.

Симптоматично також і те, що після відходу Ізраїлю з територій, які зараз контролює Палестинська Автономія кількість християн на цих землях різко зменшилась. Але світ ніколи не висунув Палестинській Автономії жодної претензії стосовно долі християн. Зате того дня, коли ізраїльтяни оплакують загибель Храму, ЄС оголосила про економічний бойкот частини ізраїльської території.

Складається враження, що західні політики вважають вбивство, переслідування, зґвалтування, грабунок, утиск християн та юдеїв зі сторони мусульман цілком дозволеним і нормальним.  Деякі ЗМІ цілком відверто підтримують такий стан речей.

У ЗМІ ви майже не побачите новин про звірства ісламістів над християнами, ісламські терористи, звісно, якщо вони не врізалися літаками у будівлі ВТЦ в Нью-Йорку чи не підірвали поїзд в Мадриді, для ЗМІ – це борці за свободу і демократію. Зате шпальти ЗМІ нерідко переповнені фальшивками з катарської «Аль-Джазіри», жахливими оповідями про часто вигадані звірства Хусейна, Башара, Мубарака та єгипетської військової машини.

У цей же ж час не варто будувати собі ілюзій стосовно реальності диктатур в ісламському світі. Але також і не варто однобоко сприймати борців проти цих диктатур. Адже часто-густо проти світських диктатур повставали властиво ісламські фундаменталісти. Та, попри всі негаразди, під владою світських диктатур в ісламському світі християни жили у більш-менш безпечному середовищі. Теперішній розгул мусульманської «демократії» уже коштував нашим братам і сестрам рік крові.

І в цій ситуації християни Близького Сходу практично полишені усіма. Їхня доля не хвилює міжнародні правозахисні організації, які так часто здіймають ґвалти за порушення «прав» ґеїв у Західному світі, в Україні чи РФ. Їхня доля не цікавить ні ООН, ні великих політичних гравців. Щобільше, їхня доля не цікавить навіть їхніх братів християн з православних церков, які живуть поза межами ісламського світу.

Єдино Апостольський Престіл і деякі протестантські організації піднімають свій голос на їхній захист. Але хто звертає на це увагу? Свого часу і ЄС, і США, і РФ показали у самій Європі, що хорватська кров дешевша від геополітичних інтересів «великих», а боснійська – від саудівської нафти.

У цій ситуації є чим дорікнути нам, християнам Заходу, якби нам дійсно боліла доля наших братів і сестер, що страждають від терору фанатичного ісламу, ми би організували інформаційний тиск на суспільство та суспільний тиск на свої уряди, щоб примусити їх хоч якось, але реально, а не декларативно, заступитися за християн в ісламському світі.

Та наші християни радше будуть терпіти мусульманське насилля над самими собою у Франції чи підпали церков у Швеції, аніж самоорганізуватися на захист власної віри. Ліниве християнство країн Європи та Америки уже дістає потужні удари від власних урядів, які накидають своїм суспільствам новий марксизм – гендерну ідеологію. Це ліниве християнство уже дістає поки що точкові удари на власних теренах від ісламських радикалів. Й інакше просто не може бути. Як кажуть наші східні сусіди: «Свято место пусто не бывает». Там, де холоне віра, її місце займають інші віри та ідеології.

Напевно, Бог за допомогою гендеризму, секуляризму та ісламізму прагне збудити заспане християнство Заходу. Але чи хочемо ми пробудитися? Чи хочемо почути Божий голос? Чи хочемо почути голос Церкви, яка закликає нас до нової євангелізації? Чи може ми пробудимося лише тоді, коли уже буде пізно? Коли якийсь тоталітаризм, противний християнству, не почне криваве переслідування християн.

Думаю, що кожному, хто називає себе християнином, прийшов час задуматися: а що далі? У якій системі ми житимемо за кілька років? Чи не стаю я братовбивцею, коли нічого не роблю, щоб хоч якось допомогти переслідуваним братам?

Одним словом, чи не прийшов нам час почути Боже: «Адаме, де ти?». І дати свою відповідь!

 

о.Орест-Дмитро Вільчинський