Актуальність соціальної доктрини Церкви та надзвичайні обставини нашого часу
  • Суб, 13/07/2013 - 11:50

Соціальному вченню Церкви завжди доводиться мати справу з надзвичайними, а часто й небезпечними ситуаціями нашого часу. Воно народжується з Христового Євангелія, тому для нього не є чужими нові проблеми, з якими зустрічається людство. Соціальна наука Церкви в жодному випадку не є якоюсь певною теорією, ідеологією, а чи людською видумкою, вона визріває із зустрічі з Христом Спасителем і служить для громадського життя, політики, суспільства, економіки, культури та належного пошанування людської праці.

 Її завдання – це зустріч Церкви зі світом, її покликання – євангелізація, тобто проголошення Христа в теперішніх реаліях. Ось саме тому надзвичайні ситуації, які своїми масштабами заторкують людство у певних відрізках часу, не оминули уваги ще Папи Лева XIII, котрий у 1981 році говорив про робітників у новому індустріальному суспільстві. Згодом папа Павло VI у Populorum Progressio говорив про розвиток, адже саме це було актуальним для того часу. Папа Венедикт XVI у своїй Енцикліці Caritas in Veritate, порушував проблематику сили та масштабів сучасної техніки та новітніх технологій, оскільки вони є характерними для нашого часу і можуть становити загрозу для людства. Кожна епоха має свої власні надзвичайні ситуації, тому що життя в цьому світі не є легким та безтурботним. Але світло Євангелія просвічує і дає силу тим, хто трудиться для справедливості і миру.

Сьогодні всі сходяться на тому, що ситуація пов’язана з економікою належить до проблем всесвітнього характеру. Фінансовий вибух і його відділення від економіки та від реального життя засновані на філософії боргу, можемо це назвати філософією «кредитної картки». Раніше люди жили за принципом: спершу – робота, доходи, заощадження, а потім вже витрати. Сьогодні це не так, на перше місце виступає бажання мати завтра вже сьогодні. Це свого роду абсолютизація теперішнього, із зневагою майбутнього. Такому стилю життя соціальна доктрина Церкви протиставляє відповідальність перед майбутніми поколіннями, солідарність з тими, хто не може втриматись в такому шаленому темпі споживацтва, субсидіарності фінансів, які є лише інструментом для економіки, беручи за пріоритет гідне пошанування людської особистості, справедливості та захисту сім’ї.

У своїй Енцикліці Caritas in Veritate, папа Венедикт XVI, розглядаючи питання демографічної кризи, зазначає, що країни із подальшим майбутнім – це країни з високою чисельністю молодих людей, інші, ж приречені до занепаду. І це реальна ситуація європейських країн, для прикладу, країни які перебувають у стані «демографічної зими», послаблюються духовно і матеріально. Соціальна доктрина Церкви завжди підкреслювала важливість сімʼї, відкритість до життя, солідарність між поколіннями. Тому ще однією небезпекою в нашому суспільстві для людини є відмова в праві на життя. Відкритість до життя, про яке говориться в Caritas in Veritate, має вирішальне значення для розвитку народів. Проте, сьогодні всі розвинені країни розглядають можливість абортів за допомогою держави. Часто також розглядаються закони про можливість вчинення смерті важкохворому чи невиліковному пацієнту, навіть якщо це дитина. Це закони з сильним впливом на все суспільне життя, а економічна криза – це свого роду відсутність впевненості й надії на майбутнє. Бачимо, що демографічні та пов’язані із правом на життя ситуації є актуальними небезпеками для сучасного суспільства. Сучасна людина, часто перебуваючи у пошуках щастя і відважно намагаючись його знайти, обертається проти себе. Живе життям без Бога і стає байдужим до сенсу свого існування. Якщо ж, життя не має сенсу, то все навколо також втрачає свій сенс. 

Соціальна доктрина Церкви дає людині надію та вказує їй шлях для того, щоб дізнатися про природній закон, про те, що Бог-Творець його заклав. Господь не творив світ навмання і саме соціальне життя – це творча частина Божого проекту, оскільки вінець Божого творіння – людина, яка повинна жити, дотримуючись певних принципів і природніх законів. Дар життя, шлюб, сімʼя, свобода, освіта, справедливість, мир – це першочергові природні потреби людини, які виходять від людської природи. Це не обмеження, а дороги, якими потрібно слідувати вільно для того, щоб бути людського особою.

Ще однією із небезпек сучасного суспільства є криза наших навчальних закладів. У шкільних програмах часто не говоримо, що хочемо просвітити людину. Наприклад, скільки в розвинених західних суспільствах поширеними формами співжиття є життя поза шлюбом, це пропагується і тоді стає важко виховувати людину для якої шлюб та сімʼя є цінностями.

Завершуючи цю коротку подорож у світ сучасних небезпечних ситуацій у згаданих пунктах, зауважується єдиний висновок, а саме той, що основна небезпека сьогодні – це антропологічна. Втративши відчуття людини і відклавши вбік поняття людської природи ,стає важко мати справу з усіма людськими проблемами. І це стосується не лише технічного виміру. Говорячи стисло, все діє і крутиться навколо людини, яка є істинним принципом і головним субʼєктом суспільного життя, як на цьому наголошує Другий Ватиканський Собор.
Але ми повинні поставити відважно собі також й інше запитання. Чи антропологічна криза зможе сама себе пояснити? Однозначно, ні! Тому що людський рівень – це не найвищий щабель. Криза антропологічна пояснюється крізь призму теологічної кризи. По мірі того, як применшується людиною усвідомленість Бога, також і применшується людина. Поняття людини народжується від християнства, коли, розмірковуючи про святих осіб, Отців Церкви, ще перші Вселенські Собори віднайшли ключові ідеї, щоб краще зрозуміти людську особистість. До поняття і розуміння persona homini, треба починати із пізнання Persona Domini. Тому логічним є те, що, втративши сенс останнього було втрачено першу. Проте, правило порядку залишається незмінним і, застосувавши його у зворотному порядку, віднайдемо гармонію.

Це зауваження показує нам важливість соціальної Доктрини Церкви, яка допомагає у протистоянні з надзвичайними ситуаціями нашого часу і дає можливість для ефективного їх вирішення, черпаючи сили з нової євангелізації. Це новий етап у відносинах між євангелізацією та відновленням стану людини, про яке папа Павло VI говорив у Evangelii Nuntiandi, закликаючи до переміни.

Секретаріат Комісії УГКЦ Справедливість і Мир