Американський індикатор для нас

Перемога Дональда Трампа на виборах може нам видаватися далекою подією, яка мало впливає на ситуацію в українському християнстві. Насправді ж, вона настільки багато розкриває нам про реальний стан західних суспільств, про стан християнства на Заході, але й про стан нашого суспільства і нашого християнства, що дає підстави говорити про потребу аналізу, переосмислення і відповідних висновків.

Спробуймо серед сили силенної речей, пов’язаних з американськими виборами, розглянути кілька речей, які лежать на самій поверхні. Щоб на це все поглянути більш менш неупередженим поглядом, потрібно згадати, які посили відправляли передвиборчі штаби Трампа і Клінтон.

Гілларі Клінтон та її команда фактично весь час наголошували, що у випадку її приходу в Білий дім ліберальна політика Адміністрації Барака Обами буде продовжуватись. Це означає, що команда демократів і надалі збиралася тиснути на американське суспільство у впровадженні ідеологем, які не тільки руйнують традиційний уклад життя, але й часто є поза межами здорового глузду.

Адміністрація Обами запровадила обов’язкове медичне страхування, яке передбачає для працедавця примусову оплату своїм працівникам абортів, контрацептивних засобів, операції зі зміні статі, евтаназію. Що, звісно, є прямим порушенням принципу свободи совісті та віросповідання.

Адміністрація Обами чинила максимальний тиск на американське суспільство, щоб запровадити дозвіл фізіологічним чоловікам користуватися жіночими туалетами, ванним кімнатами, вбиральнями, якщо вони про себе твердять, що є трансгендерними жінками. А це, в свою чергу, пов’язане з купою проблем на практиці: важкими психологічними травмами для дітей, особливо дівчаток, розширення можливостей для сексуальних збоченців і маніяків та дискомфортом для дорослих.

Окрім цього, як показав скандал з публікацією переписки шефа виборчого штабу Клінтон Джона Подести, команда Клінтон пробувала організувати ліберальний бунт проти єпископів в середині Католицької Церкви в США. Після публікації цих матеріалів Клінтон не тільки не звільнила Подесту, але й навіть не вибачилась за дії власної команди. На тлі заяв Клінтон, що релігіям, які заперечують «право» на аборт, не місце в США, такі дії Подести виглядають не ексцесом, а інтегральною частиною політики Демократичної партії США стосовно релігії.

Сама Клінтон відома тісними зв’язками з гігантом абортивної індустрії «Planned Parenthood», як також тим, що на посаді держсекретаря США вона докладала титанічних зусиль до поширення «права» на аборт та ЛГБТ-«прав» на міжнародному рівні.

Команда тепер уже обраного президентом США Дональда Трампа практично цілу передвиборчу кампанію займалась різанням священних корів ліберальної ідеології. Трамп відверто заперечував норми політкоректності, відкидав неконтрольовану міграцію, обіцяв католикам свободу віросповідання, обіцяв біблійним християнам провадити pro-life політику, скасувати реформу медичного страхування, запроваджену Обамою, припинити засилля гендеризму. Його кандидат у віце-президенти Майк Пенс, відомий своїмиpro-life переконаннями, не відставав від самого Трампа у подібних та ідентичних обіцянках.

Тобто Клінтон та її команда виразно асоціювались з ліволіберальною ідеологією, у той же час Трамп і його команда старались представити себе захисниками традиційних цінностей.

ЗМІ – об’єктивні та неупереджені?

Ми звиклися з думкою, що провідні ЗМІ західного світу – це об’єктивні та неупереджені інформатори суспільства. Однак минула передвиборча кампанія у США чітко показала, що майже всі ЗМІ змагалися між собою не у тому, хто об’єктивніше висвітлить події, а в тому, хто більше бруду виллє на Трампа. А це дає серйозні підстави сумніватися у їхній неупередженості та об’єктивності.

Окрім цього, коли ліберально налаштована агресивна молодь почала громити вітрини і палити сміттєві контейнери в американських містах, протестуючи проти… свободи вибору, тобто проти обрання Трампа президентом, більшість ЗМІ беззаперечно стали на сторону погромників. Поведінка цих «протестувальників» багато більше нагадує поведінку нацистських штурмовиків та китайських хунвейбінів, аніж прихильників людських прав і свобод.

Фактично ЗМІ підтримали відвертий фашизм, який заперечує свободу вибору. Адже Трампа не обрали через фальсифікації і махінації. Він не захопив владу в країні силою. Американське суспільство обрало його абсолютно законно і в демократичний спосіб. Виходить, ЗМІ оголосили себе противниками демократії.

Відвертою підтримкою Гілларі Клінтон ЗМІ також надіслали сигнал, що вони є пропагаторами ліволіберальної ідеології, а не неупередженими та об’єктивними інформаторами суспільства.

Українські провідні ЗМІ ні в чому не відставали від своїх західних колег. Більше того, вони доклали купу зусиль, щоб змалювати Трампа агентом Кремля. Це не було б дивним, якби у цьому були помічені тільки ЗМІ, які отримують гранти від фонду «Відродження» – українського відділення Міжнародного фонду «Відкрити суспільство» Джорджа Сороса. Адже Сорос відомий своєю підтримкою американських демократів та антихристиянською діяльністю. Проте практично майже всі впливові ЗМІ співали пісеньку про Тармпа – агента Кремля.

Щоправда, після виборів пластинка дещо змінилася. Раптом українські ЗМІ масово прозріли і побачили, що Трамп не такий вже й прокремлівський, яким вони його малювали до 8 листопада цього року.

Це змушує серйозно сумніватися у декларованій українськими ЗМІ неупередженості та об’єктивності. І звісно, порушити питання ставлення християн та християнських церков до ЗМІ, до співпраці з ними та до перегляду власної інформаційної політики. Хоча неприхована ситуативність інформаційної політики українських християнських конфесій не дає підстав очікувати переоцінок. Нема що переоцінювати.

Українське суспільство в інформаційному просторі

Під час передвиборчої кампанії в США українське суспільство, присутнє у соцмережах, насправді було дзеркальним відображенням кремлівської пропаганди: «Трамп наш» та одночасно продовжувачем передвиборчої пропаганди Демпартії США.

Це, на превеликий жаль, вказує на те, що українське суспільство усе ще мислить себе в категоріях Московії й бачить себе здебільшого, як антитезу Кремлю. Іншим негативним моментом є орієнтація не здатність «просунутої» частини суспільства, присутньої у соцмережах, до критичного пошуку інформації та критичного її сприйняття.

Цим недугом, до всього, вражені не лише пересічні громадяни, але й політики та церковні діячі. А це в свою чергу ставить питання спроможності українського християнства до виховання у своїх служителів здатності до критичного підходу до інформації та її критичного переосмислення.

Агресивність лібералізму

Завдячуючи цій передвиборчій кампанії лібералізм зумів себе продемонструвати як тоталітарна ідеологія, яка тільки на словах проповідує толерантність, повагу до чужих переконань і свободу слова.

Агресивна кампанія в ЗМІ та соцмережах, цькування прихильників Трампа і противників Клінтон, антитрампівські погроми в США, приниження опонентів, нездатність відповісти аргументами на аргументи, фанатична ненависть до всіх, хто не сповідує ліберальну ідеологію, – це характеристики прихильників лібералізму, які дають підстави сприймати лібералізм, як тоталітарну ідеологію псевдорелігійного характеру.

Антиінтелектуалізм лібералізму

Нездатність прихильників лібералізму відповісти аргументами на аргументи, перемикання дискусії на спробу дискредитації опонента, навішування етикеток на опонентів, дають підстави розглядати лібералізм як антиінтелектуальне явище.

Характерно, що ліберали, і в часі передвиборчих перегонів в США, і тепер, стараються змалювати своїх противників, як людей бідних, неосвічених, відсталих, затурканих, мракобісів. Проте статистичні дані вказують, що справа значно відмінна від ліберальних заклинань. Проти Клінтон/за Трампа проголосували люди небідні, переважно з вищою освітою і далеко не суспільні маргінали.

Насправді, ідейно-інтелектуальний багаж сучасних лібералів доволі скромний. Переважно він складається з ідей Карла Поппера, Альфреда Кінсі, Джудіт Батлер та ще двох трьох книжок, залежно від забарвленості та знання мов. При цьому, істинність чи помилковість цих ідей для ліберала не підлягає перегляду, переоцінці та критичному підходу – це догма.

Перемога здорового глузду в США

Поразка Клінтон – це перемога здорового глузду в американському суспільстві. Попри шалену проклінтонівську пропаганду у ЗМІ, американці проголосували найперше проти кандидата, який уловлював цілком безглузді ідеї ліволіберального середовища: доведено до повного безглуздя ідею політкоректності, гендеризм, «право» на аборт та евтаназію, неконтрольовану міграцію, контроль над тим, хто у що має вірити.

Однак ідеї, які пропагувала Гілларі Клінтон, руйнівні для будь-якого суспільства, також і для американського. Політкоректність, яка забороняє речі називати своїми іменами, веде до втрати незатуманеного погляду на реальність і призводить до того, що суспільство втрачає нетолерантність в упереджені злочинності, здатність боротися проти негативних суспільних тенденцій, які в кінцевому результаті загрожують зруйнувати саме суспільство.

Ідеї гендеризму підривають основну клітину суспільного організму – сім’ю, а пропаганда абортивного менталітету призводить до падіння народжуваності й вимирання суспільства.

Втручання політиків та держави у кредо релігійних груп і спільнот – це пряма дорога до релігійно зафарбованого конфлікту, який підкладає серйозну бомбу під стабільність будь-якого, навіть найстабільнішого суспільства.

Тому проголосувавши проти Клінтон, американці проголосували за здоровий глузд.

Але проекція американських виборів на українські реалії виглядає багато сумнішою. Українське суспільство ось уже 25 років показує, що у своєму виборі воно не тільки повністю піддається на маніпулювання собою через пропаганду, але й воно виявляє себе цілком ідейно неструктурованим та аморфним.

Це є серйозною небезпекою як для виживання самого суспільства, так і для виживання українського християнства. І насправді такий стан речей вимагає серйозної зміни підходів та великих зусиль з боку християнських конфесій і політичних і громадських груп та організацій. Інакше наше суспільство залишатиметься повністю незахищеним перед маніпуляціями кого завгодно.

о. Орест Дмитро Вільчинський