Ангел Господній 1 грудня
  • Нед, 01/12/2013 - 18:28

Вітаю Вас, дорогі брати і сестри!

Сьогодні, у першу неділю Адвенту, ми починаємо новий літургійний рік, тобто, новий шлях Народу Божого з Ісусом Христом, нашим Пастирем, Який веде нас в історії до сповнення Царства Божого. Тому цей день є особливо привабливим, він дає нам відчути глибоке почуття сенсу історії. Ми знову відриваємо для себе красу буття всіх разом на шляху: Церква, зі своїм покликанням і місією, і все людство: народи, цивілізації, культури − всі вони знаходяться на шляху, йдучи дорогами часу.

Але на шляху до чого? Чи є якась спільна мета? І яка ця мета? Господь відповідає нам устами пророка Ісаї, і говорить так: «На останку днів станеться, що гора дому Господнього буде поставлена на вершині гір і підійметься понад пагорби. Усі народи поспішать до неї. І сила народів піде туди, і скажуть: «Ходіте, вийдемо на гору Господню, в дім Бога Якова, і Він покаже нам свої дороги, і будемо ходити Його стежками» (2,2-3). Ісая каже  про мету, до якої ми йдемо. Це вселенське паломництво до однієї спільної мети, якою в Старому Завіті є Єрусалим, де височіє Храм Господній, бо звідти, з Єрусалиму, прийшло одкровення лику Божого і Його закону. Одкровення знайшло своє звершення в Ісусі Христі, і "Храмом Господнім" став Він Сам, Слово, що стало плоттю: Він і веде нас  і є одночасно метою нашого паломництва, − паломництва всього Народу Божого; і в Його світлі інші народи теж можуть йти до Царства справедливості, до Царства миру. Пророк далі говорить : «І перекують свої мечі на рала, а списи свої на серпи. Народ на народ не буде меча підіймати, і не вчитимуться більше воювати» (2,4). Я дозволю собі повторити те, що говорить пророк, послухайте уважно : «І перекують свої мечі на рала, а списи свої на серпи. Народ на народ не буде меча підіймати, і не вчитимуться більше воювати». Але коли станеться це? Який це буде прекрасний день, коли зброя буде розібрана, щоб перетворити її в знаряддя праці! І це можливо! Давайте робити ставку на надію, сподіватися на мир, і це буде можливим!

Цей шлях ніколи не закінчується. Як у житті кожного з нас потрібно завжди починати з початку, знову підніматися, знову знаходити сенс і мету свого життя, так само для всього людства завжди необхідно оновлювати горизонт, до якого ми рухаємося. Горизонт надії: саме цей горизонт потрібен для доброго шляху. Час Адвенту, який ми сьогодні починаємо, повертає нам горизонт надії, − тієї надії, яка не розчаровує, оскільки вона заснована на Слові Божому. Надія, яка не розчаровує, просто тому, що Господь ніколи не розчаровує! Він вірний, Він не розчаровує! Давайте подумаємо про цю надію і відчуємо її красу.

Зразком цієї духовної поведінки, цього способу існувати та йти по життю є Діва Марія, проста дівчина, Яка несе в серці всю надію Бога! У Її лоні ця надія Бога знайшла плоть, стала людиною, стала історією − Ісусом Христом. Її гімн Magnificat − це гімн Народу Божого, що знаходиться на шляху, гімн всіх чоловіків і жінок, які сподіваються на Бога, на силу Його милосердя. Дамо Їй вести нас, − Їй, Матері, Мамі, і Вона знає, як це робити. Дамо Їй вести нас в цей час очікування і дієвого чування.

Джерело: http://popefrancis.org.ua