Антоній народився в 1807 році 11-тою дитиною в багатодітній сім'ї. В юності став ткачем. Вивчав латинську і французьку мову. Вступив у духовну семінарію і в 1835 році був висвячений на священика.

Чотири роки по тому намагався вступити до єзуїтського чину  у Римі, але через погане здоров'я був змушений залишити новіціат. Служив потім в Іспанії, проводячи духовні вправи в парафіях, а потім зайнявся видавничою діяльністю. Далі працював на Канарських Островах. Заснував чин Місіонерів Непорочного Серця Марії, яких потім стануть називати просто кларетинами. За бажанням Ізабелли II став архиєпископом на Кубі. Заснував 53 нових парафії, прочитав 11 тисяч проповідей, благословив 30 тисяч шлюбів і миропомазав 300 тисяч віруючих.

Став невигідною особистістю для ліберальних і масонських кіл. Пережив чотири організованих проти нього замахів і підпал будинку. Повернувся до Іспанії після важкого поранення. Став духовним наставником королеви. У 1868 році відправився у вигнання разом з королівською сім'єю. Помер у Фонфруаді у французьких Піренеях в 1870 році. Канонізований папою Пієм XII в 1950 році.

Джерело: Католицька енциклопедія