Апостольський лист Porta Fidei (Двері віри). Початок Року Віри
  • Срд, 15/02/2012 - 11:26

Апостольський лист
“Motu propio data”

Двері віри
Porta Fidei

Верховного Понтифіка
Бенедикта XVI

Для проголошення Року віри

1. «Двері віри» (Ді. 14,27) завжди відкриті для нас, проводячи нас до життя у спільності з Богом і пропонуючи приєднатись до Його Церкви. Цей поріг можна переступити, коли проголошується слово Боже, а серце відкрите до формування перемінюючою благодаттю. Увійти в ці двері означає вирушити у подорож, яка триватиме все життя. Вона розпочинається Хрещенням (пор. Рим. 6,4), завдяки якому ми можемо називати Бога Батьком, і закінчується переходом через смерть до вічного життя, що є плодом воскресіння Ісуса Христа, волею якого було, щоб через дар Святого Духа, ввести у свою Славу тих, хто вірить у нього (пор. Ів. 17,22). Визнання віри в Святу Трійцю – Отця, Сина і Святого Духа – означає вірити в єдиного Бога, який є Любов (пор. 1Ів. 4,8): Отця, який, коли сповнилась повнота часів, послав свого Сина для нашого спасіння; Ісуса Христа, який через тайну своєї смерті та воскресіння відкупив світ; Святого Духа, який провадить Церкву через століття, доки ми чекаємо повернення Господа у славі.

2. Відколи розпочалось моє служіння Наступника Петра, я говорив про необхідність заново відкрити дорогу віри, для того, щоб з кожним разом чіткіше виявляти радість та відновлений ентузіазм від зустрічі з Христом. В часі проповіді на Літургії з приводу інавгурації мого понтифікату я сказав: «Церква загалом, і всі її Пастирі, повинні, як Христос, вирушити в дорогу, щоб вивести людей з пустелі до життя, до дружби з Сином Божим, до Того, хто дає життя - життя вповноті.» [1] Часто трапляється, що християни більше турбуються соціальними, культурними чи політичними наслідками їхніх обов’язків, продовжуючи сприймати віру, як очевидну передумову життя в суспільстві. Насправді ж застанова ця не тільки перестала бути очевидною, але і взагалі не раз заперечувалась [2] Якщо у минулому ще можливо було зауважити існування однорідного культурного матеріалу, загалом прийнятного по відношенню до суті віри і вартостей, натхнених нею, то сьогодні це вже не є актуальним для більшої частини суспільства, через глибоку кризу віри, яка вразила багатьох людей.

3. Ми не можемо погодитись на те, щоб сіль втратить смак, а світло було сховане (пор. Мт. 5, 13-16). Також і сучасна людина може наново відчути необхідність іти до джерела – як самарянка – щоб почути Ісуса, який запрошує вірити у Нього і черпати з Його джерела живої води  (пор. Ів. 4, 14). Ми повинні знову почати живитися словом Божим, вірно переданим Церквою, і Хлібом життя, даним як засіб існування для його учнів (пор. Ів. 6,51). Насправді, навчання Ісуса і в наші дні звучить з тією ж силою: «Працюйте не на ту їжу, яка проминає, лише на ту їжу, яка залишається на життя вічне» (Ів. 6,27). Питання, яке Ісусу ставили його слухачі і ми ставимо сьогодні: «Що робити нам, щоб діла Божі чинити?» (Ів. 6,28). Ми знаємо відповідь Ісуса: «Діло Боже – вірувати в того, кого він послав» (Ів. 6,29). Таким чином, віра в Ісуса Христа є шляхом для отримання остаточного спасіння.

4. У світлі цих подій я вирішив проголосити Рік віри. Він розпочнеться 11 жовтня 2012 року на п’ятдесяту річницю відкриття ІІ Ватиканського Собору, і закінчиться на торжество нашого Господа Ісуса Христа, Царя Всесвіту, 24 листопада 2013 року. Дата початку року, 11 жовтня 2012 року, також співпадає з відзначенням двадцятої річниці видання Катехизму Католицької Церкви, тексту, оприлюдненого моїм попередником, блаженним Іваном Павлом ІІ, [3] з бажанням показати усім віруючим силу і красу віри. Цей документ, справжній плід ІІ Ватиканського Собору, був створений на прохання Синоду Єпископів 1985 року, як інструмент у службі катехизації [4] і був написаний за співпраці всіх єпископів Католицької Церкви. Більше того, темою Генеральної Асамблеї Синоду Єпископів, яку я скликав на жовтень 2012 року, є «Нова євангелізація для передавання християнської віри». Це буде доброю нагодою, щоб увести всю Церкву в час особливої застанови та віднайдення віри. Це не вперше Церква запрошується до святкування Року віри. Мій попередник, Слуга Божий Павло VІ, уже проголошував Рік віри у 1967 році, на згадку про мученицьку смерть святих Петра і Павла для відзначення 1900 річниці з дня найбільшого свідоцтва їхньої віри. Він вважав це урочистим моментом, щоб уся Церква зробила «правдиве і щире визнання тієї самої віри»; крім того, він хотів, щоби ця віра підтвердилася «індивідуальним та спільним, вільним і усвідомленим, внутрішнім і зовнішнім, покірним та відвертим» чином. [5] Він думав, що таким чином уся Церква зможе знову відновити «чітке усвідомлення своєї віри, щоб її оживити, очистити, ратифікувати і сповідувати». [6] Великі потрясіння того року зробили ще більш очевидною необхідність святкування Року віри. Він завершився «Визнанням віри Народу Божого»,[7] що мало на меті показати наскільки важливі питання, які споконвіків є спадщиною усіх віруючих, вимагають постійного підтвердження, розуміння і поглиблення в новий спосіб, щоб давати послідовне свідчення у історичних умовах, які значно відрізняються від минулого.

5. З певної точки зору, мій попередник проголосив той Рік як «наслідок і необхідність періоду по-Соборного», [8] повністю усвідомлюючи зростаючі труднощі  часу, особливо у відношенні до визнання істинної віри та її правильної інтерпретації. Мені здається, що початок Року Віри, який збігається з п’ятдесятою річницею відкриття ІІ Ватиканського Собору може бути доброю нагодою, щоб зрозуміти, що тексти, записані Отцями Собору, за словами блаженного Івана Павла ІІ «не втратили ні своєї ваги, ні блиску». Потрібно, щоб вони були правильно прочитані, широко знані і взяті до серця як важливі та нормативні тексти Учительського Уряду в рамках церковної Традиції… Сьогодні більше ніж будь-коли я відчуваю себе зобов’язаним вказувати на Собор, як велику ласку подаровану Церкві у двадцятому столітті: у ньому ми знаходимо точний дороговказ, котрий показує нам шлях, яким ми повинні іти у столітті, що розпочалось.[9] Я також хотів би наголосити на тому, що я сказав відносно Собору через кілька місяців після мого обрання Наступником Петра: «Якщо ми інтерпретуємо і приймемо його вказівки у світлі правдивої герменевтики, він може бути і щоразу сильніше проявлятися, як неймовірно потужна сила, яка служитиме для необхідної онови Церкви».[10]

6. Оновлення церкви здійснюється також через свідчення, які дають своїм життям віряни: християни є фактично покликані, щоб через своє існування в світі продемонструвати блиск Слова істини, яке Ісус нам залишив. Собор у Догматичній Конституції Lumen Gentium ствердив: "У той час, коли Ісус, "святий, невинний, чистий" (Євр. 7, 26), не знав гріха (2 Кор. 5, 21), але прийшов тільки заради примирення за гріхи людей (див. Євр. 2, 17) Церква, в лоні якої перебувають грішники, і яка є Святою, але водночас завжди потребує очищення, неустанно чинить покаяння і оновлення. Церква, «як чужинець в чужій землі просувається вперед серед утисків світу і утішення Божого", проповідуючи хрест і смерть Господа, поки він не прийде (пор. 1 Кор. 11, 26). Силою воскреслого Господа вона підсилюється, щоб свої біди та труднощі, як внутрішні, так і зовнішні, подолати з терпінням і любов'ю, а Його тайну об’являти світові, поки, нарешті, вона не проявиться в повному світлі" (11).

У такій перспективі Рік Віри є запрошенням до автентичного і нового навернення до Господа, єдиного Спасителя світу. У таємниці Його смерті та воскресіння Бог показав у повноті любов, яка спасає і закликає людей змінити своє життя через відпущення гріхів (Дії 5, 31). За словами апостола Павла, любов впроваджує людину в нове життя: "Ми поховані з ним через хрещення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям" (Рим. 6,4) . Завдяки вірі це нове життя  формує все людське існування, базуючись на радикальній новині воскресіння. Такою мірою, в якій людина добровільно виказує готовність, її думки, почуття, мислення та поведінка поступово очищуються і трансформуються в процесі, який в цьому житті ніколи повністю не зупиниться. "Віра, що чинна любов'ю" (Гал. 5, 6), стає новим критерієм мислення і дій, які змінюють усе людське життя (пор. Рим 12, 2; Кол. 3, 9-10; Еф. 4, 20-29; 2 Кор. 5, 17).

7. “Caritas Christi urget nos” (2 Кор. 5,14): це любов Христа наповняє наші серця і побуджує до євангелізації. Сьогодні, як і колись, він посилає нас на шляхи світу проголошувати його Євангеліє всім людям на землі (пор.Мт. 28, 19). Своєю любов’ю Ісус Христос притягує до себе людей всіх поколінь: у всі часи він скликає Церкву, довіряючи їй проголошення Євангелії наказом, який завжди актуальний. Сьогодні також існує потреба сильнішого церковного заангажування в нову євангелізацію з метою наново відкрити радість віри та ентузіазм до її передавання. Відкриваючи Його любов наново день за днем, місіонерське заангажування вірних здобуває силу і міць, які ніколи не зникнуть. Віра зростає, якщо переживається як досвід отриманої любові і якщо передається як досвід благодаті і радості. Вона робить нас плідними, бо розширює наші серця в надії і робить нас здатними приносити свідчення, яке дає життя: в той же час, вона відкриває серця і розуми тих, хто слухає, щоб відповісти на Господнє запрошення прийняти його слово і стати його учнями. Вірні, як каже святий Августин, «зміцнюють себе вірою» [12]. Святий єпископ Гіппони має серйозні підстави висловлюватись таким чином. Як ми знаємо, його життя було постійним пошуком краси віри, доки його серце не спочило у Бозі. [13]. Його численні твори, у яких він пояснює важливість віри і її правдивість, і досі становлять спадщину незрівнянного багатства, і далі допомагають багатьом людям у пошуку Бога знайти правильний шлях до «дверей віри».

Лише вірою, отже, віра росте і стає сильнішою; не існує іншої можливості отримати певність щодо власного життя, як лише через віддання самого себе у руки тієї любові, яка постійно зростає, бо має джерело у Бозі.

8. З цієї щасливої нагоди я хотів би запросити моїх братів єпископів з усього світу приєднатися до Наступника Петра у цей час духовної благодаті, яку дає нам Господь, щоб вшанувати цей дорогоцінний дар віри. Ми хочемо відсвяткувати цей Рік гідно та плідно. Розважання про віру потрібно підсилити, щоб допомогти усім віруючим у Христа досягти більшого усвідомлення і  оживити їхню прив’язанність до Євангелії, особливо у часі глибоких змін, яких нині зазнає людство. Ми матимемо можливість визнати  нашу віру у Воскреслого Господа у наших катедрах і церквах у всьому світі, у наших домах і наших сім’ях, щоб кожен міг відчути сильну потребу краще пізнати і передати майбутнім поколінням одвічну віру. Богопосвяченні та парафіяльні спільноти, всі церковні спільноти старі й нові, мають упродовж цього Року знайти спосіб публічного визнання  віри.

9. Ми бажаємо, щоб цей Рік пробудив у кожному вірному прагнення до визнання віри в повноті з оновленим переконанням, з упевненістю і надією. Це також буде добра нагода активніше святкувати віру на Літургії, особливо в Євхаристії, яка є "вершиною, до якої спрямована діяльність Церкви, ... а також джерело, з якого витікає вся Її сила". [14] У той же час, ми молимося, щоб свідчення життя вірних ставало чим більш достовірним. Завданням кожного вірного, особливо протягом цього Року, є знову відкрити для себе зміст віри, яку він сповідує, святкує, проживає і молиться, [15] і задуматися над самим актом віри.

Не випадково від християн у перші століття вимагали знати напам’ять Вірую. Воно слугувало їм щоденною молитвою, щоб не забувати зобов'язання, котрі вони прийняли у хрещенні. Святий Августин багатими за змістом словами говорить про це у проповіді на тему передавання віри: "символ святої тайни, яку ви всі отримали, і яку ви нині один за одним визнавали,  – це слова, на які, як на міцний фундамент, яким є Христос Господь, опирається віра Матері-Церкви. Ви отримали це і визнали, але ви повинні це завжди зберігати у ваших умах і серцях, ви маєме це повторювати на ваших ложах, згадувати про це на площах і не забувати під час їжі: навіть коли ваше тіло спить, ви маєте берегти це всім своїм серцем". [16]

10. У цьому місці я хотів би окреслити шлях, який має допомогти нам глибше зрозуміти не лише сенс віри, але й акт, яким ми вирішуємо цілковито довіритися Богові, у повній свободі. Фактично існує глибока єдність між актом, яким ми віримо і змістом, з яким ми погоджуємося. Святий Павло допомагає нам увійти в цю реальність, пишучи: "бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння" (Рим. 10, 10). Серце вказує, що першим актом, за допомогою якого особа приходить до віри, є дар Божий і дія благодаті, що переображує людину глибоко всередині.

У цьому відношенні дуже красномовним є приклад Лідії. Святий Лука розповідає, що коли Павло був у Филипах, він пішов у суботу звіщати Євангеліє деяким жінкам. Серед яких була Лідія і "Господь відкрив її серце так, що вона вважала на слова Павлові" (Дi. 16,14). У цьому вислові є важливий зміст. Святий Лука вчить, що недостатнім є лише знання змісту, в який маємо повірити, потрібно, щоб власне серце, правдиве святе місце в людині, було відкрите благодаттю, яка відкриває  очі і допомагає зрозуміти, що те, що було проповідуване, - є словом Божим.

«Визнання устами», у свою чергу, вказує, що визнання віри є свідченням і зобов’язанням. Християнин ніколи не може вважати свою віру приватною справою. Віра – це вибір буття з Богом, життя з Ним. Оце "буття з Ним" вказує на розуміння причин, щоб вірити. Віра, саме тому що є свобідним актом, вимагає також соціальної відповідальності за те, у що людина вірить. Церква у день П’ятидесятниці з цілковитою ясністю демонструє цей суспільний вимір віри і відважне її проголошення кожній людині. Це дар Святого Духа, що робить нас здатними до місії і підсилює наше свідчення, чинячи його відвертим і відважним.

Визнання віри – це акт як особистий, так і спільнотний. Саме Церква є основним суб’єктом віри. У вірі християнської спільноти кожна особа отримує хрещення, ефективний знак приєднання до спільноти вірних, щоб осягнути спасіння. Як написано у Катехизмі Католицької Церкви: ""Вірую" – це віра Церкви, визнана особисто кожним вірним, насамперед під час хрещення. «Віруємо» – це віра Церкви, визнана єпископами, зібраними на соборі, або більш загально зібраними на літургії вірними. "Вірую" – говорить також Церква, наша Мати, яка своєю вірою відповідає Богові, навчаючи нас казати "Вірую", так і "Віруємо""[17]

Очевидно, знання змісту віри є суттєвим, щоб висловити згоду, тобто, щоб повністю, розумом  і волею, прийняти те, що пропонує Церква. Знання віри відкриває двері до повноти таємниці спасіння, відкритої Богом. Давання згоди означає, що коли ми віримо, ми вільно приймаємо всю таємницю віри, тому що гарантом її істинності є Бог, який відкриває Себе і дозволяє нам пізнати таємницю Його любові.[18]

З іншого боку, ми не можемо забувати, що у нашому культурному контексті дуже багато людей, які хоч і не стверджують, що мають дар віри, все ж таки щиро шукають правдивого сенсу та остаточної істини про своє життя і світ. Цей пошук є автентичною "преамбулою" віри, оскільки спрямовує людей на шлях, що провадить до таємниці Бога. Людський розум, фактично, несе у собі потребу "вічного, істинного і незмінного".[19] Ця потреба є постійним покликанням, незгладимо вписаним у серце людини, вирушати на пошуки Того, кого б ми не шукали, якби Він раніше не пішов назустріч нам.[20] До цієї зустрічі віра запрошує нас і відкриває нас у повноті.

11. У досягненні систематичних знань з основ віри Катехизм Католицької Церкви є цінним і незамінним інструментом для усіх. Це один із найважливіших плодів ІІ Ватиканського Собору. В Апостольській Конституції Fidei Depositum, підписаній – не випадково – на тридцяту річницю відкриття ІІ Ватиканського Собору, блаженний Іван Павло ІІ написав: «Цей Катехизм зробить дуже великий внесок у віднову життя всієї Церкви…Я визнаю його дійсним і легітимним інструментом для церковної спільноти та достовірною нормою у навчанні віри». [21]

Власне з цієї перспективи Рік віри повинен бути виразом спільного зобов’язання заново відкрити і вивчити фундаментальний зміст віри, систематичний і органічний синтез якої знаходиться у Катехизмі Католицької Церкви. Насправді, в ньому ми бачимо багатство науки, яку Церква отримала, зберегла і засвідчила за дві тисячі років її історії. Від Святого Письма до Отців Церкви, від вчителів богослов’я до святих, що жили протягом багатьох століть, Катехизм є записом різноманітних шляхів, якими Церква роздумувала над вірою і розвивала доктрину, щоб запропонувати вірним певність у їхньому житті вірою.

У самій своїй структурі, Катехизм Католицької Церкви вказує розвиток віри, а також підносить важливі теми повсякденного життя. Сторінка за сторінкою ми помічаємо, що те, що тут написане, не є теологією, але зустрічю з Особою, яка живе в Церкві. За визнанням віри слідує пояснення сакраментального життя, в якому присутній Христос, який діє і продовжує будувати свою Церкву. Без літургії та Святих Тайн визнання віри втратило би силу, оскільки йому б забракло благодаті, яка підкріплює свідчення християн. Таким самим чином і наука Катехизму щодо морального життя набуває повного значення, якщо поєднується з вірою, літургією та молитвою.

12. Таким чином, у цьому Році, Катехизм Католицької Церкви може бути добрим інструментом для укріплення віри, особливо у тих, хто займається формацією християн, такою важливою справою в нашому культурному контексті. З цією метою я запросив Конгрегацію Доктрини Віри, щоб разом з компетентними Дикастеріями Апостольського Престолу сформували Ноту, яка б надавала Церкві та окремим віруючим певні директиви як прожити цей Рік віри найефективнішим та найвідповіднішим чином для служіння вірі та євангелізації.

Тепер більше, ніж в минулому, віра стає перед рядом питань, пов’язаних з зміною  ментальності, яка, особливо в наш час, обмежує діапазон того, що є раціонально певним, до  наукових і технічних відкриттів. Тим не менше, Церква ніколи не боялася демонструвати, що між вірою та правдивою наукою не може бути суперечностей, бо вони обоє, хоч і різними шляхами, ведуть до правди. [22]

13. У цьому Році важливо буде згадати історію нашої віри, яка характеризується незбагненною таємницею переплетення святості і гріха. В той час, як перша підкреслює великий внесок, які чоловіки і жінки зробили у зріст та розвиток спільноти свідченням свого життя, останній повинен викликати у кожній особі щирі і послідовні зусилля для навернення, щоб відчути милосердя Отця, Який йде на зустріч кожному.

Впродовж цього часу будемо неустанно скеровувати свій погляд на Ісуса Христа, «Проводиря і Вершителя віри» (Євр.12,2); у Ньому знаходять сенс усі страждання і прагнення людського серця. Радість любові, відповідь на драму терпіння і болю, сила прощення перед обличчям зневаги і перемоги життя над пусткою смертю – усе знаходить сенс в таємниці його Утіловлення, того, що Він став людиною, поділив з нами наші людські слабості, щоб перетворити їх силою свого воскресіння. У Ньому, котрий помер і воскрес заради нашого спасіння, знаходять справжнє світло приклади віри, що мали місце впродовж цих двох тисяч років історії спасіння.

Вірою Марія прийняла слово Ангела і повірила в те, що вона стане Матір’ю Бога у покорі своєї побожності (пор. Лк.1,38). Відвідуючи Єлизавету, вона заспівала гімн слави Всевишньому за ті чуда, які Він робить для тих, хто довіряє Йому (пор. Лк.1,46-55). З радістю і трепетом вона народила єдиного сина, зберігаючи своє дівицтво недоторканим (пор. Лк.2,6-7). Довіряючи Йосифу, своєму чоловікові, вона взяла Ісуса до Єгипту, щоб вберегти від переслідування Ірода (пор. Мт.2,13-15). Тією  ж вірою вона слідувала за Господом у Його проповідуванні і залишалась з ним увесь час аж до Голготи (пор. Ів.19,25-27). Вірою Марія раділа плодам Ісусового воскресіння і зберігала кожен спогад у своєму серці (пор. Лк.2,19;51), вона передала їх Дванадцятьом, зібраним разом з нею в Горниці, щоб прийняти Святого Духа (пор. Ді.1,14; 2,1-4).

Вірою Апостоли покинули усе, щоб іти за своїм Учителем (пор. Мк.10,28). Вони повірили в ті слова, якими він проголошував Царство Боже, присутнє і сповнене в Його особі (пор. Лк.11,20). Вони жили в єдності з Ісусом, Котрий навчав їх і залишив нове правило життя, з допомогою якого їх пізнаватимуть як Його учнів після Його смерті (пор. Ів.13,34-35). Вірою вони пішли по всьому світу, слідуючи наказу нести Євангеліє усьому створінню (пор. Мк.16,15) і безстрашно звіщали усім радість воскресіння, вірними свідками якого були.

Вірою учні сформували першу спільноту, зібрану навколо науки Апостолів, в молитві, відправі Євхаристії, та ділячись усім майном, щоб задовольнити потреби потребуючих (пор. Ді.2,42-47).

Вірою мученики віддавали своє життя, даючи свідчення істини Євангелії, яке перемінило їх і зробило здатними прийняти найбільший дар любові: простити тих, хто їх переслідував.

Вірою чоловіки і жінки посвячували своє життя Христові, залишаючи усе позаду, щоб жити у покорі, вбогості та чистоті – конкретних знаках очікування Господа, Який не забариться. Вірою численні християни брали участь в діяльності на користь справедливості, щоб втілити в життя слово Господа, який прийшов звіщати звільнення від утисків та рік Господній сприятливий (пор. Лк.4,18-19).

Вірою впродовж століть чоловіки та жінки різного віку, чиї імена записані у Книзі Життя (пор. Одкр.7,9; 13,8), визнавали красу слідування за Господом Ісусом там, де були покликані свідчити про те, що вони є християнами: в родині, на робочих місцях, в громадському житті, у використанні харизм та служінь, до яких були покликані.
Вірою також живемо і ми: через живе пізнання Господа Ісуса, присутнього у нашому житті і в нашій історії.

14. Рік Віри буде також доброю нагодою посилити свідчення милосердя. Як нагадує нам Святий Павло: "Тепер же зостаються: віра, надія, любов – цих троє; але найбільша з них - любов" (1Кор. 13,13). І навіть ще сильніші слова, які завжди зобов’язували християн, використав апостол Яків: "Яка користь, мої брати, коли хтось каже, що має віру, але діл не має? Чи може його спасти віра? Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, і хто-небудь з вас до них скаже: "Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь", і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе? Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі. Та хто-небудь скаже: "Ти маєш віру, а я маю діла. Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру.""(Як. 2, 14-18).

Віра без любові не приносить плоду, у той час як любов без віри була б почуттям постійно підвладним сумнівам. Віра і любов потребують одне одного, дозволяючи таким чином обидвом реалізовуватися. Справді, багато християн присвячують своє життя любові до самотніх, відкинених та викинутих на маргінес, як тим, хто найбільше потребує нашої уваги і підтримки, бо власне у них відображається обличчя самого Христа. Завдяки вірі ми можемо розпізнати обличчя Воскреслого Господа у тих, хто просить нашої любові. "А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших - ви мені зробили" (Мт. 25,40). Ці слова є попередженням, яке не слід забувати, і постійним запрошення повернути любов, з якою Він дбає про нас. Саме віра робить нас здатними розпізнати Христа і Його любов, яка спонукає нас допомагати Йому щоразу, коли Він стає нашим ближнім на нашому життєвому шляху. Зміцнені вірою, дивімося з надією на наше служіння у світі, оскільки ми очікуємо "нового неба й землі нової, в яких справедливість перебуває" (2 Пет. 3, 13, пор. Одкр. 21, 1).
15. Доживаючи свого земного життя, Святий Павло просить свого учня Тимотея "шукати віри" (2 Тим. 2, 22) з тією ж постійністю, як і в юнацтві (пор. 2 Тим. 3, 15). Ми чуємо, що цей заклик спрямований до кожного з нас, щоб ніхто не зростав ледачим у вірі. Це супутник усього нашого життя, що дозволяє увесь час заново сприймати чуда, які Бог для нас робить. Віра, намагаючись розпізнавати знаки часу в сучасності, доручає кожному з нас бути живими знаками присутності Воскреслого Господа у світі. Світ нині потребує достовірного свідчення людей з просвітленим Божим словом розумом і серцем, і здатних відкривати серця і розум багатьох на прагнення Бога і правдивого життя, життя вічного.

"Щоб Господнє слово ширилося та звеличувалося" (2 Сол. 3, 1): нехай цей Рік Віри зробить наші стосунки з Христом Господом щоразу міцнішими, бо лише у Ньому є впевненість у майбутньому і гарантія правдивої та вічної любові.  Слова апостола Петра проливають остаточний промінь світла на віру: "Ви тим радійте, навіть якщо тепер треба трохи посумувати в різних досвідах, щоб ваша випробувана віра, куди цінніша від тлінного золота, яке вогнем очищають, була на похвалу, на славу й на честь – під час об'явлення Ісуса Христа, якого ви, не бачивши, любите, в якого, не оглядаючи, віруєте, радіючи радістю невимовною і повною величі, осягаючи ціль вашої віри – спасіння душ ваших" (1 Петра 1,  6-9). Християни у своєму житті зазнають як радості, так і страждань. Скільки святих жило у самотності! Скільки вірних, навіть сьогодні, зазнають випробування мовчанням Божим, у той час, як вони хотіли б почути Його втішний голос! Життєві випробування, допомагаючи нам зрозуміти таємницю Хреста і брати участь у Христових стражданнях (пор. Кол. 1, 24), є прелюдією радості й надії, до яких провадить віра: "коли я немічний, тоді я міцний" (2 Кор. 12, 10). Ми твердо віримо, що Господь Ісус переміг диявола і смерть. З цією цілковитою впевненістю ми довіряємо себе Йому: Він, присутній серед нас, долає силу диявола (пор. Лк. 11, 20); і Церква – видима спільнота Його милосердя  – перебуває у Ньому, як знак остаточного примирення з Отцем.

Довірмо цей час благодаті Матері Божій, названій "благословенною, бо повірила" (Лк. 1, 45).

Дано в Римі, у Соборі Святого Петра, 11 жовтня 2011, сьомого року мого понтифікату
BENEDICTUS PP XVI
 
перекладено "Католицьким Оглядачем"

(1) Проповідь під час Літургії з нагоди Інавгурації Понтифікату (24 квітня 2005 р.): AAS 97 (2005), 710, «L'Osservatore Romano», вид. польське, № 6/2005, с. 11.
(2) Див/ Бенедикт XVI, Проповідь під час Літургії у Terreiro do Paço в Лісабоні (11 травня 2010 р.): Insegnamenti VI, 1 (2010), 673, «L'Osservatore Romano2, вид. польське, № 7/2010, с.10.
(3) Іван Павла II, Апостольська Конституція Fidei depositum (11 жовтня 1992 р.): AAS 86 (1994), 113–118.
(4) Див. Заключна доповідь ІІ Позачергового Синоду Єпископів (7 грудня, 1985), II, B, а, 4, в: Enchiridion Vaticanum, т. 9, № 1797, «L'Osservatore Romano», вид. польське, на додаток до 10-11-12/1985, с. 5.
(5) Павло VI, Апостольська адгортація Petrum et Paulum Apostolos, у 1900-річчя мученицької смерті св. Ап. Петра і Павла (22 лютого 1967 р.): AAS 59 (1967), 196.
(6) Там же, 198.
(7), Павло VI, «Визнання віри народу Божого», Проповідь під час Літургії у 1900-річчя мученицької смерті св. Ап. Петра і Павла, на року Віра (30 червня 1968 р.): AAS 60 (1968), 433–445.
(8) Павло VI, Загальна аудієнція (14 червня, 1967): Insegnamenti V (1967), 801.
(9) Іван Павло II, Апостольський лист Novo millennio ineunte (6 січня 2001 року), 57: AAS 93 (2001), 308.
(10) Звернення до Римської курії (22 грудня 2005 р.): AAS 98 (2006), 52, «L'Osservatore Romano», вид. польське, № 2/2006, с.20
(11) II Ватиканський Вселенський Собор, Конституційна догма  про Церкву Lumen Gentium, 8
(12) De utilitate credendi, 1, 2, в Листи проти маніхеців, Писання старих християнських письменників, т. LIV, Варшава 1990, с. 34.
(13) Св. Августин з Гіпони, Визнання, I, 1, Варшава 1992.
(14) II Ватиканський Вселенський Собор, про Святу Літургію Sacrosanctum Concilium, 10.
(15) Іван Павло II, апостольська конституція Fidei depositum (11 жовтня 1992 р.): AAS 86 (1994), 116.
(16) Проповідь 215, 1, у: Св. Августин, вибір, Вибір мов. Писання старих християнських письменників, т. XII, Варшава 1973, с. 250.
(17) Катехизм Католицької Церкви, 167.
(18) Див. Другий Ватиканський Собор, конституційна догма про католицьку віру Dei Filius, гл. III: DS 3008-3009, Другий Ватиканський Собор, Конституційна догма про  Боже Одкровення Dei Verbum, 5.
(19) Бенедикт XVI, Звернення в Коледжі бернардинців в Парижі (12 вересня 2008 р.): AAS 100 (2008), 722, «L'Osservatore Romano», вид. польське, № 10-11/2008, с. 13.
(20), Св. Августин з Гіпони, Визнання, XIII, 1, Варшава, 1992.
(21) Іван Павло II, Fidei depositum (11 жовтня 1992 р.): AAS 86 (1994), 115 і 117.
(22) Іван Павло II, Fides et ratio (14września 1998), пп. 34 і 106: AAS 91 (1999), 31–32, 86–87.

перекладено "Католицьким Оглядачем"

Довірмо цей час благодаті Матері Божій, названій


Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць