Арх. Ґенсвайн: Роки, проведені з Бенедиктом XVI, були для мене справжньою школою життя
  • Птн, 26/05/2023 - 10:01

“Роки, проведені з Бенедиктом XVI, були для мене справжньою школою життя. Я служив одній із найважливіших постатей у Церкві і так був свідком нелегкого етапу в історії Церкви”, – каже Архиєпископ Ґеорґ Ґенсвайн.

В інтерв’ю KAI колишній секретар Папи Бенедикта XVI і префект Папського дому, серед іншого, говорить: про бекстейдж книги “Тільки правда: моє життя з Бенедиктом XVI”, що найцінніше залишив нам Бенедикт XVI, взаємини Папи Ратцінґера з Іваном Павлом ІІ, Папу Франциска та німецький “Синодальний Шлях”.

 

Кшиштоф Томасік: “Тільки правда: моє життя з Бенедиктом XVI”. Книга стала світовим бестселером. Зараз її видано в Польщі. Ви задоволені успіхом?

Архиєпископ Ґеорґ Ґенсвайн: Я написав цю книгу не для того, щоб вона стала бестселером. Намір книги полягає у тому, щоби записати мій особистий багаторічний досвід спільного спілкування з кардиналом Йозефом Ратцінґером, а пізніше Папою Бенедиктом XVI, з метою виправити певні публічні викривлення та неправдиві твердження про нього самого та його працю. Звісно, я радий, що книга стала бестселером. Без сумніву це ознака інтересу до Папи Бенедикта. Сподіваюся, що це видання сприятиме представленню людям автентичного образу особи та діяльності Папи Ратцінґера.

 

KAI: Чи знав Бенедикт XVI, що Ви пишете цю книгу? Він не заперечував?

– Роками багато людей заохочували мене записати те, що я пережив з Папою Бенедиктом. Спочатку я не хотів цього робити. Однак поступово я зрозумів, що це прохання було обґрунтованим і правильним. Одна умова була зрозуміла з самого початку: книга має бути опублікована лише після смерті Бенедикта. Тож я почав писати книгу наприкінці 2021 року за допомогою Саверіо Ґаети, який ставив мені запитання, а я відповідав на них. Спочатку я не був впевнений, чи справді вийде книга. Потім, наступного року, приблизно в середині вересня 2022 року, коли зросло переконання, що щось таки вийде, я повідомив про це Папу Бенедикта і представив йому Саверіо Ґаету. Бенедикт просто запитав, чи це необхідно і чи я повинен усвідомлювати, що лише я за це відповідальний. Я цілком усвідомлював це і сказав це Бенедиктові.

 

KAI: Книгу критикували, наприклад, за те, що вона була опублікована надто рано, що показує нескромні речі.

– Критика, що книга вийшла занадто рано, є справедливою. Як я вже згадував, було домовлено, що книга буде видана лише після смерті Бенедикта XVI. Проте встановлення конкретної дати публікації було пропущено, оскільки я припускав, що конкретна дата буде узгоджена лише після смерті Папи-емерита. Так не сталося. Відразу після смерті Папи Бенедикта було оголошено про видання книги, а потім опублікована приблизно через два тижні після похоронних урочистостей. Звісно, я був не лише здивований цим, а й шокований. Але більше нічого не можна було зробити. Тим, які думають, що виявили у моїй роботі деяку нерозсудливість, я скажу, що мені було важко відпустити це. Я написав те, що мені добре відомо і в чому я переконаний. Як свідчить назва, я хотів чесно описати свій особистий досвід біля папи Бенедикта XVI.

 

КАІ: Архиєпископе, Ви служили секретарем упродовж 20 років, спочатку кардиналові Йозефу Ратцінґеру, а потім Бенедикту XVI. Така служба – дуже важка і відповідальна робота. Якою Ви її згадуєте? Що в ній було добре, а що інколи було тягарем?

– Так, це був великий виклик. Не існує швидкого курсу підготовки до цього. Планувалося також, – я докладно описую це в книзі, – що час секретаря має бути коротким. Принаймні так вважав кардинал Ратцінґер. А виявилося 20 років. За цей довгий час я багато чому навчився і віддав багато сил, часу, зусиль і навіть усього серця. Цей виклик вимагав від мене викластися на повну. Звичайно, були дні, коли робота йшла добре, а інші, коли було важко і нудно.

 

КАІ: Я звернуся до другої частини назви: “Моє життя з Бенедиктом XVI”. Ким особисто для Вас, Архиєпископе, був кардинал Ратцінґер, пізніше папа? Не тільки наставником, але, мабуть, і взірцем людини і священника?

– Так, він був для мене взірцем для наслідування. Звичайно, він був “шефом”, але йому не потрібно було показувати, за ким останнє слово. Крім авторитету своєї посади, він випромінював природний авторитет. Вивчаючи його твори, будучи старшокласником і семінаристом, я знав його спосіб мисленням і блискучу теологічну аргументацію, а також з рідкісну красу і ясність його мови. Коли я був співробітником Конгрегації Доктрини Віри, а ще більше – особистим секретарем Папи, цей досвід значно зміцнів. Роки, проведені з ним, були для мене справжньою школою життя. Я служив одній із найважливіших постатей у Церкві і так був свідком неоегкого етапу в історії Церкви.

 

KAI: Що, на Вашу думку, було найцінніше, що залишив нам Бенедикт XVI і чим ми повинні жити як християни?

– Бенедикт XVI був велетнем віри і водночас інтелекту, він був простим, лагідним, ввічливим, привітним і ґречним у поводженні з людьми. Те, що він говорив і робив, було кришталево чистим. Те, що він досліджував, писав і навчав як богослов, він не лише проповідував, а й сам показував приклад. Його проповідування було ідентичним до того, чим він жив. Не було напруження між вірою, яку він проповідував, і вірою, якою він жив. Його твори, проповіді, зустрічі з людьми зміцнювали його власну віру. Я відчував це незліченну кількість разів.

 

КАІ: Кардинал Ратцінґер понад 20 років був найближчим співробітником Івана Павла ІІ. Як Ви сприймаєте їхні стосунки з перспективи років?

– “Тим, що я зробив і зміг зробити за останні роки, я завдячую насамперед Папі Івану Павлу ІІ”, – сказав якось сам Бенедикт XVI. Двадцять три роки, проведені поруч із Папою-поляком, у виконанні завдань, які були найважливішими для понтифікату Івана Павла ІІ, досить чітко показують, що розвинулася глибока взаємна довіра, майже безпрецедентна. Іван Павло ІІ довіряв кардиналу Ратцінґеру безмежно і навпаки. Співпраця цих двох чоловіків була великим даром для Церкви, для віри, плоди чого добре видно і сьогодні.

 

KAI: Як Бенедикт XVI сприймав Польщу і Церкву в Польщі? Польща була йому близькою країною?

– Польща і Церква в Польщі стали близькими кардиналу Ратцінґеру, особливо через зустріч з Іваном Павлом ІІ, завдяки якому він пізнав і оцінив силу віри польського католицизму.

 

КАІ: І, звичайно, у нього було багато друзів у Польщі. Наприклад, Архиєпископ Альфонс Носсоль.

– Архиєпископ Альфонс Носсоль був його особистим другом. З цієї дружби виникло багато інших контактів у Польщі, які принесли добрі плоди. Не слід забувати, що сам Бенедикт XVI вирішив, що Польща буде першою країною, яку він відвідає як Папа. Це багато про що говорить!

 

KAI: Хіба не диво, що після папи з Польщі обрали папу з Німеччини? Так дехто говорить, дивлячись на непросту історію наших країн.

– Це диво, яке можна досвідчити голіруч, а по-людськи це було майже неможливо! Той, хто знайомий з ХХ віковою історією обох країн, не може трактувати цю подію інакше. По-людськи неможливо уявити, щоб німець був обраний папою одразу після папи поляка. Я переконаний, що це також сприяло загоєнню ран, які Німеччина завдала Польщі за часів нацизму.

 

KAI: Якою Ви бачите Церкву в Німеччині з точки зору Риму? Чи є “Синодальний Шлях” – добрий шлях для Церкви?

“Я говорю за себе і не смію говорити від імені Риму. Я був у Римі 28 років і тому завжди мав особливий погляд на свою батьківщину. Ви конкретно згадали про “Синодальний Шлях”. Ця ініціатива була започаткована кілька років тому, щоб відповісти на жахливі випадки сексуального насильства з боку священнослужителів. Але що сталося з тим початковим наміром? Результати цієї “подорожі”, яка тимчасово завершилася минулого березня, добре відомі. Рим повинен був зайняти позицію. Це сталося, зокрема, під час візиту ad limina німецьких єпископів у листопаді минулого року та пізніше. Треба було чітко сказати, що деякі вимоги “Синодального Шляху” вже не цілком сумісні з католицькою вірою. Це створило серйозну небезпеку розриву єдності з Вселенською Церквою. Зазначу, що з юридичної точки зору “Синодальний Шлях” – це лише зібрання людей, яке не могло і не може приймати ніяких зобов’язуючих рішень, навіть якщо його результати так називають. Жоден католик, священник чи мирянин, цим не зобов’язаний. Мені дуже цікаво, як Синод Єпископів Вселенської Церкви в жовтні відреагує на пропозиції з Німеччини.

 

KAI: Якими були стосунки між Бенедиктом XVI і Папою Франциском?

– Це запитання, яке постійно повторюють. Ці взаємини були щирі, засновані на взаємній симпатії і навіть жартівливі. Не було “рольової проблеми”! Папа Франциск є правлячим Папою, а Бенедикт був “емеритом”. Зі свого боку мені більше нічого про це сказати.

 

KAI: А які у Вас взаємини з Франциском?

– У запитання такому типу завжди є спроба створити напруження самим запитанням. Це просто нонсенс, але й несправедливість. Папа Бенедикт XVI призначив мене префектом Папського Дому 3 грудні 2012 року. Папа Франциск продовжив мені це служіння після закінчення п’яти років у 2017 році. Сам по собі цей факт свідчить про довірчі відносини, без яких виконання цього служіння було б неможливим. Я намагався, в міру своїх знань і совісті, виконати це завдання. Однак нерідко зацікавлені сторони намагалися виявити невідповідності в певній поведінці, заяві чи слові Папи. У довгостроковій перспективі такі звинувачення і натяки мають свої наслідки і, за принципом “крапля камінь точить” створюють в очах громадськості образ, який, однак, більше говорить про тих, хто так стерджує, ніж відображає реальність. Слід визнати, я також намагався бути сполучною ланкою між Франциском і Бенедиктом XVI.

 

KAI: Ви отримали нове завдання від Папи?

– Оскільки остаточне рішення ще не прийнято, тут і зараз не місце про це говорити.

 

KAI: Чого б Ви найбільше хотіли в майбутньому, Архиєпископе?

– Довіри до Бога, впевненості у собі, радості віри та фізичного та душевного здоров’я.