Архиєпископ Мокшицький: Іван Павло ІІ прибув до тих, хто зберіг свою віру
  • Пон, 27/06/2016 - 08:30

Цими днями Україна переживає 15-ту річницю візиту папи св. Івана Павла ІІ в Україну. CREDO запрошує вас зануритися у спогади про цю подію разом з архиєпископом Мечиславом Мокшицьким, нині митрополитом Львівським, який на той час був другим секретарем святого папи.

— Як папа вирішує, яку локальну Церкву відвідати? Чим керується при виборі країни?

— Папа, спілкуючись із єпископами підчас різних нагод — чи то візитів ad limina, чи то індивідуальних зустрічей, як намісник Христа, як глава Церкви, часто відчуває потребу відвідати Церкву в тій чи іншій країні з душпастирським візитом. Аби такий візит міг відбутися, папа, як глава держави Ватикан, як президент, повинен також подбати про офіційний державний вимір такої поїздки, щоб мати змогу зустрітися з керівництвом країни, до якої планує прибути. І для цього потрібне офіційне запрошення глави держави. Коли вже всі формальності залагоджені, Святіший Отець старається продумати візит так, щоб він був приурочений до якоїсь видатної події: річниця хрещення, або заснування дієцезії, — і тоді папа прибуває розділити радість. Але також це можуть бути  важливі події політичного характеру: країна після війни, у кризі, й тоді папа хоче принесли слова миру та надії. Так і робиться вибір — прийти до тих, кому потрібне його пастирське благословення і підтримка.

— Скільки часу триває підготовка такої подорожі?

— Такі приготування тривають щонайменше рік. Цей час призначений на те, щоб і локальна Церква приготувалася до такої особливої події. Сам Іван Павло ІІ також дуже сумлінно готувався до візиту в Україну. Зустрічався з українськими єпископами, дуже ретельно готував свої промови, прагнучи звернутися до всіх і кожного. Прагнучи бути зрозумілим, він готувався промовляти українською. Це зайняло дуже багато часу, але ця ретельність і наполегливість принесла свої плоди — ми всі були під великим враженням, як гарно папа говорив українською. Ми навіть трошки жартували, що у нього краща вимова, ніж у президента Кучми.

— Ми всі пам’ятаємо, що Іван Павло ІІ уже був доволі похилого віку та боровся з хворобами, але попри все не припиняв своїх пастирських подорожей. Наскільки важко було йому переносити цю поїздку в Україну? Які труднощі довелося долати?

— Треба розуміти, що такого типу візити не є одноденними. Папа намагався використати час добре і так його спланувати, щоби, крім зустрічей із керівництвом країни, могти зустрітися з якнайбільшою кількістю людей. Для цього інколи треба побувати у багатьох місцях, бо не всі можуть зібратися і прибути до одного визначеного місця. Іван Павло ІІ на той час уже мав 82 роки. Вік і хвороби, особливо хвороба Паркінсона, вже давалися взнаки і сильно ускладнювали папі життя. Але він міг пересуватися власними силами, і його світлий розум не був затьмарений ані найменшою мірою. Ми всі, хто його супроводжував, бачили надзвичайні речі: ми були свідками того, як подорож в Україну додає йому сили. Це були відвідини держави, яка була колишньою республікою СРСР, довго перебувала під впливом комуністичного режиму, але попри все Церква у ній вистояла, люди зберегли свою віру і папа хотів за це подякувати всім свідкам віри, які вистояли і продовжували зміцнювати віру, працюючи у складних умовах, — як священикам, так і світським особам. Одночасно це була сентиментальна подорож, адже Кароль Войтила багато років працював разом із митрополитом кардиналом Мар’яном Яворським у Кракові. Львівська архидієцезія взагалі була близькою папі, адже єпископ Євґеніуш Базяк висвятив його на єпископа-помічника. Іван Павло ІІ у своєму покликанні та священицькому служінні зростав поруч із великим священиком — кардиналом Адамом Сапєгою, який був священиком Львівської архидієцезії, а потім Краківським митрополитом. Отже, той зв’язок із Львовом у Святішого Отця був дуже сильний.

— Яке враження справила на папу Україна? Чи він ділився спостереженнями зі своїми найближчими співпрацівниками?

— Іван Павло ІІ був під великим враженням від того, скільки людей прийшло його вітати, скільки людей стояли на його шляху від летовища до центру, а особливо які кількості людей були на Літургіях. Папу, та й зрештою нас усіх, що йому товаришували, глибоко вразили люди, неймовірна кількість людей, які стояли під зливою, в болоті й слухали слова Святішого Отця, а під час Меси ставали у те болото навколішки і схиляли голови у молитві. Люди давали своє свідчення віри. Папа був зворушений.

— Чи тоді, стоячи поруч із папою, Ви могли уявити, що колись повернетеся сюди, але вже у зовсім іншій якості? 

— Я завжди був священиком Львівської архидієцезії і завжди усвідомлював, що після завершення навчання я прийду виконувати своє священицьке служіння саме сюди. Я був переконаний, що буду також задіяний до праці в семінарії, адже я маю закінчену духовну освіту. Тобто раніше чи пізніше, але я мав сюди повернутися і реалізовувати своє служіння. Не думав, що повернуся сюди пастирем. Тоді я просто радів, що можу побувати в Україні зі Святішим Отцем, разом із ним приїхати до своєї дієцезії.

— Чи після 15 років можна бачити якісь плоди того, що папа відвідав Україну?

— Іван Павло ІІ дякуючи за віру, яка збереглася попри все, попереджував, однак, що нам ніколи не бракуватиме труднощів, але заохочував не боятися і виплинути на глибину. Цей візит досі живий у нашій пам’яті. Зараз настали важкі часи, але люди бачать у Церкві свою опору, надію, тримаються завдяки своїй вірі. Віра допомагає їм перемагати ті труднощі, які зараз переживає Україна. Люди розраховують, що завдяки молитві та Божій благодаті прийде перемога. Такі візити благотворні як для Церкви, так і для держави.

Відвідинами України папа засвідчив свою підтримку новій незалежній державі, звернув увагу світу на неї, щоб усі побачили культуру й цінності України. Те саме зараз робить Папа Франциск — привертає увагу Європи до проблем в Україні, не дозволяє світові забувати про нас.

— Дякую, що знайшли для нас час.

Віта Якубовська