Розмова «Католицького Медіа-Центру» з архієпископом Мокшицьким, головою Комісії Доктрини Віри про "вагу" адґортації, поняття розпізнавання та ін.

Екселенціє, що таке апостольське повчання (адґортація)? Який рівень займає адґортація у Вченні Церкви? Відповідно до цього рівня, як душпастирі і віряни мають прийняти цей документ?

Адґортація - це слово, що з латини перекладається як «попередження, напоумлення, нагадування, заохочення». Вважається за документ звичайного папського навчання душпастирського характеру. Як правило, він адресований всій Церкві, або до певної групи людей (наприклад ченців, сімей). Найчастіше являє собою підсумок Синоду Єпископів та зіставлення висновків, які «випливають» з Синоду. Адґортація вважається документом меншого рангу, ніж енцикліка, але, звичайно ж, як і всі висловлювання Святішого Отця або Його листи чи документи, її слід приймати з великою повагою і розумінням. 

Владико, Ви були на Синоді. Ваші враження від цього документу? Чи можна прослідкувати в цьому документі «дух Синоду»?

Ця адґортація є підсумком двох синодів, присвячених сім'ї, які відбулися у 2014 і 2015 році, і це, звичайно ж, видно в документі, хоча б через численні посилання на висловлювання отців синоду. Деякі кажуть, що синоди були формою постійного формування єпископів, яка ґрунтувалася на взаємному слуханні. Святіший Отець заохочував нас до щирості і сміливого пошуку відповідей на складні виклики сьогодення. Я думаю, що це був "дух Синоду", і він присутній в Amoris Laetitia, хоча треба додати, що зміст повчання виходить за рамки того, що було сказано під час синодів на тему сім'ї. Її потрібно читати і розуміти в контексті всього дотеперішнього вчення Церкви, у єдності та згоді з усіма попередніми синодами і висловлюваннями Наступників Святого Петра.

У документі є багато справ, які вимагають в окремих випадках розпізнавання конкретними душпастирями з урахуванням усіх умов та обставин ситуації. Що можна сказати про таке розпізнавання?

Це важливе питання. У моєму розумінні великий акцент, який робить Святіший Отець на зріле та поглиблене розпізнавання, означає, насамперед, підтримку постави, підходу, які бачать, насамперед, конкретну людину з її історією і драмою життя. Розпізнаємо в першу чергу, які використовувати слова, що можна зробити, щоб дана особа відчула себе любленою, прийнятою, щоб вона відкрила своє серце і життя на дію благодаті, на Боже Милосердя.

Але часом можна таким чином просто закривати очі на зло?

Відомо, що ніколи зла, гріха не можна назвати добром, бо тоді завжди скривдимо людину. Кожну людину може врятувати тільки зустріч з Христом, з Любов'ю абсолютною і безкорисливою. Ситуації, в яких людина відчуває себе невдахою або винною є особливою нагодою, щоб вона могла відчути цю Любов. Розпізнавання, це власне пошук слів, вчинків, дій, через які людина дізнається, що є Хтось хто її любить насправді. Прекрасним прикладом є розпізнавання, яке зробив наш Господь, коли до Нього привели жінку, спійману на перелюбі, аби її каменувати: „Мойсей сказав таких жінок каменувати, а Ти що скажеш? ... Хто без гріха, хай перший кине камінь... Ніхто тебе не засудив?... І Я не засуджую Тебе, іди і більше не гріши". Ось Спаситель, ось розпізнання, що рятує чоловіків-звинувачувачів і рятує від смерті, засудження і подальших гріхів жінку.

Яким чином Церква в Україні конкретно може допомогти пастирям у підготовці до такої великої відповідальності? Як на Вашу думку, чи є потреба в симпозіумах, конференціях, тренінгах, тощо?

Ми всі маємо вчитися цієї постави. Наші священики постійно цього вчаться. Наскільки вони підтримують зв`язок з Христом і самі досвідчують милосердної любові, настільки оживає в них цей образ милосердя, про який говорив святий Йоан Павло ІІ, який є необхідний для відповідного розпізнавання. На наших різних зустрічах ми будемо про це говорити нашим священикам і вірянам.

Як наші пастирі реалізовуватимуть положення адґортації? 

На мою думку, в більшості вони вже реалізують те, що міститься в повчанні, несуть милосердну любов потребуючій людині. А якщо йдеться про конкретну діяльність, то я звернув би увагу на такі конкретні речі: по-перше, це просто уважне прочитання Amoris Laetitia. 
Наступна річ це розпізнавання ситуації і введення особи у відносини з Милосердним Отцем. Допомогти усвідомити вірянам, що вони не є відкинуті Церквою, але перебувають у Ній і наскільки це можливо – допомогти їм повернутись на відповідну дорогу. 
Чого найбільше потребує невиліковно хвора особа або той, хто на старість досвідчує страждання і слабкість? Сучасний безбожний світ говорить, що евтаназії. Ми знаємо, що любові. Скільки є випадків: людина, що думає про евтаназію, яка досвідчила любові і доброти близьких хоче жити до кінця. Тому ключова діяльність це завжди дія, що виражає любов, і уможливлює перебування у спільноті віруючих.

Владико, яким чином на всеукраїнському рівні можна обговорити цей документ? Донести його зміст та конкретні положення до загалу вірян?

Насамперед документ має бути перекладений і виданий мовами, які були б зрозумілі для наших священиків і вірян. Потім ми будемо їх обговорювати на зустрічах духовенства, під час постійної формації священиків та серед інших душпастирських груп, симпозіумах і т.д.

Нещодавно відбулася загальноукраїнська зустріч осіб, задіяних у душпастирство родин, організована Комісією нашого Єпископату, що відповідає за сім`ю. Адґортація була представлена і обговорена. Це лише початок. Ми будемо заохочувати до читання. Я впевнений, що декі душпастирі та віряни вже знайомі зі змістом і будуть нести багатство цього документу у своє життя та життя інших.

Дякуємо за розмову!