Публікації

У листопаді минулого року в УГКЦ розпочався Рік Митрополита Андрея Шептицького. В історію Українського Народу він вписався не тільки як Глава Церкви у нелегкі часи, а також – як його провідник і великий меценат. Заслуги Шептицького перед нашим Народом такі великі, що їх усіх годі охопити одним поглядом. Його місію супроти Українського Народу досить часто прирівнюють до тієї, яку довелося сповнювати старозавітному патріархові Мойсею. Через це Митрополита досить часто називають Українським Мойсеєм. 

25 лютого 2015 президент України Петро Порошенко підписав указ «Про вшанування пам'яті Князя Київського Володимира Великого - творця середньовічної європейської держави Руси-України».

Даний указ практично не помітили в Україні. Воно й зрозуміло - зараз безліч інших гарячих тем. Зате в Росії на вихід указу відреагували оперативно і бурхливо - перший заступник керівника фракції "Єдина Росія" в Держдумі Франц Клінцевич звинуватив нашого президента у намірах приватизувати князя - Хрестителя Русі. Мовляв, ніякої України тоді і близько не було - годі й рот роззявляти.

Найважливіше: Римо-Католицька Церква визнає хрещення, уділене/отримане в Православній Церкві, незалежно від Патріархату! Тому й мови нема про «перехрещення», тобто про повторне прийняття ще раз Таїнства Хрещення. Якщо в силу різних причин людина, охрещена в Православній Церкві, хоче доєднатися до Католицької Церкви, то це юридична справа, що не ставить під сумнів дійсність отриманого Хрещення. Виключення становить обґрунтований сумнів щодо здійснення самого хрещення (ці випадки краще обговорити безпосередньо з настоятелем своєї парафії).

Перехід до Католицької Церкви.

Часто чуємо клич "Ідемо вперед у краще майбутнє". Та чи справді рухаємося вперед?

Старожили, які пам’ятають минулі часи, кажуть, що, властиво, мало що змінюється.Справді? Може, так. Але чому?

Бо хочемо рухатися вперед, але йдемо задивлені в минуле. У народі такий спосіб переміщення описують словами: ходити вперед назадгузь. Згадую ці мовні звороти, бо вони тепер актуальні, хоча, можливо підсвідомо, замовчувані.

Уже багато років у нашій державі ведуться розмови про реформи: які потрібно, скільки їх треба, хто їх від нас вимагає і т. п.

Зараз українське суспільство перебуває на межі істерики. Хтось впадає у відчай через валютні ігрища, ріст цін, відсутність можливості заробітку. Хтось у відчаї через великі втрати у людстві на фронті, незрозумілу діяльність Генштабу, відсутність поставок зброї, незабезпеченість вояків, військові поразки, недолугу мобілізацію.

Останній рік у життя нашого Народу впровадив багато нових термінів, одним з яких є «мобілізація». Хоча цей термін не є стисло пов'язаний з військом, у нас він набрав суто військового значення і у розумінні багатьох означає просто повістку до Армії. 

Не кожному поколінню випадає честь послужити так своєму Народові, як це доводиться робити тепер усім нам. Хоча часи, у яких живемо, є дуже непевними і небезпечними, проте, поза всяким сумнівом, вони є історичними. І кожен, хто робить тепер вклад у становлення державності України, викарбовує своє ім’я золотими літерами у її історії. 

Неділя Сиропусна

Послання апостола Павла до Римлян 13,11-14,4

1. Текст Рим 13,11-14,4

Скажите там, чтоб больше не будили,
Пускай ничто не потревожит сны:
что из того, что мы не победили?
что из того, что не вернулись мы? 
Й. Бродский
 

Час тривання Великого Посту для багатьох українців нашого посткомуністичного і постмодерного сьогодення – час пов’язаний з клопотами «правильного харчування» та підготовки до Великодних Свят. Багато людей зберігають приписи нем’ясоїддя, нерибоїддя, немолокоїддя, неяйцеїддя з ревністю, яка нічим не є меншою від ревності затятих мусульман у часі Рамаданського посту. Велика кількість українських католиків, бодай формально, виконають свій річний «обов’язок» – прийдуть на свою «законну» річну Сповідь і приступлять до Причастя. Церкви та костели вже відчувають бум  учасників Хресної дороги.