Атеїзм і Папа Іван Павло ІІ
  • Суб, 26/04/2014 - 17:50

Найчастіше слово «діалог» по відношенню до понтифікату Івана Павла ІІ вживається в контексті екуменічного діалогу з іншими визнаннями християнства, а також діалогу з нехристиянськими релігіями, а особливо юдаїзмом та ісламом. Цей Папа на високому рівні, який рідко зустрінеш в житті Церкви, провадив також діалог зі світом.

 Екуменічний діалог

Діалог – це означає розмова. Про що? Про те, ким є я і ким є мій співрозмовник. Він має служити взаємному пізнанню, віднайденню того, що нас об'єднує. А отже, будування спільноти. Пунктом виходу є загроза для людини, цілого людства.  На основі цього Іван Павло ІІ будував концентричні кола релігійної спільноти.Та основа є ширшою, ніж католицька Церква. Являють її всі сповідники віри в Христа. Екуменічний пошук єдності з іншими християнськими визнаннями був одним із головних аспектів  його понтифікату. Вже на самому його початку Папа Римський здійснив візит до православного патріарха Константинополя Димитріоса I. Багато разів приймав у Ватикані його наступника Варфоломія І, що супроводжували численні братерські жести. Схожий характер мали контакти з представниками інших Церков і церковнихих спільнот.
В безпрецедентний спосіб Іван Павло ІІ показав, що будування екуменічної спільноти має супроводжуватись очищенням пам’яті, це означає також визнання вини за діяння католиків, що не згідні з духом Євангелії, щодо представників інших визнань. Мова про них була під час зворушливої урочистості Дня Поєднання у Базиліці святого Петра 12 березня 2000 року, а також під час візиту Папи Римського в Афіни, коли просив пробачення у православних братів за різню, яку влаштували їм західноєвропейські хрестоносці здобуваючи Константинополь у 1204 році.

Діалог з іншими релігіями

Ширший коло людської спільноти має становити діалог із нехристиянськими релігіями. Зрештою згідно з декларацією ІІ Ватиканського Собору "Nostra aetate" Іван Павло II терпляче вказував на їх фундаментальну спільноту, особливо тих , хто визнає віру в єдиного Бога. Показовим виразом того були Дні Молитов про Мир в Асизі і Римі, візити Папи до римської синагоги і до мечеті в Дамаску, а також інші зустрічі і жести символічного характеру.

 Особливий характер мають стосунки з юдаїзмом. В свідомості багатьох євреїв Холокост був ефектом християнської антисемітської традиції , яка обтяжує також Католицьку церкву. І тут Іван Павло ІІ зробив зусилля очищення пам'яті, значно ширший і глибший, ніж щодо інших християнських визнань. Символічним його виразом - таким важливим в епоху, коли домінують електронні засоби переказу інформації, - був образ згорбленої і втомленої людини у білій сутані, яка вкладає картку із покутною молитвою в щілину західного муру зруйнованої перед віками Єрусалимської Святині, так званої Стіни Плачу. Багато разів, під час зустрічнй у різних країнах  і в самому Ватикані з представниками єврейських спільнот, Папа засуджував всілякі прояви антисемітизму, називаючи його по імені гріхом.

 Діалог, а навіть примирення не означає замазування різниці між християнством і юдаїзмом, які мають фундаментальний характер і стосуються – як пригадував Іван Павло ІІ – особи і навчання Ісуса з Назарету, сина єврейського народу.

 Іншим, хоч близьким до згаданого вище, простором початого і вдало продовжуваного діалогу були взаємини з ісламом. Переймався цим питанням із самого початку свого понтифікату, піднімаючи його  в дусі пророчого піклування про майбутнє людства. Бо, як для  XX століття ключове значення мав з однієї сторони досвід комунізму з його Гулагом і нацизму з його Аушвітц, так для наступного, XXI сторіччя після Христа такою вирішальною перевіркою може виявитися конфронтація ісламського фундаменталізму із західною цивілізацією.

 Папа римський старався їй запобігти задовго до 11 вересня 2001 року, мріючи про будування релігійної спільноти, яка охоплювали би християн і мусульманів. Ще в перших місяцях понтифікату роздумував - як повідомляють непідтверджені чутки - про відвідування святих місць ісламу. У найсуворішій секретності  вже в 1979 році переступив поріг Блакитної Мечеті в Стамбулі, той жест повторив у 2001 році в Мечеті Омейядів у Дамаску вже на очах всього світу. Не міг там промовляти. Зробив це однак у 1985 році звертаючись до кількадесяти тисяч молодих мусульман такими словами: "Віримо в того самого Бога, єдиного Бога, Бога, що живе, Бога, який створює всесвіт і своє створення доводить до досконалості".

 У діалозі з православ’ям, із яким доктринальні відмінності найменші, відбилися у свою чергу питання історичної і політичної природи. Братерські зустрічі з екуменічними патріархами Константинополя не могли приховати факт, що незважаючи на титулярну першість, вони репрезентують тільки скромну частину цього визнання. Найбільша чисельна Церква - Московського Патріархату - ставилася до Івана Павла II стримано, висуваючи проти католиків ряд обвинувачень, зокрема прозелітизм, сприяння уніатам, а також встановлення католицької ієрархії на "канонічній території" православ'я. Показовим доказом небажання дівлогу був саботаж планів подорожі Папи до Росії, незважаючи на запрошення державних властей цієї країни, а раніше ще СРСР.

 Діалог із світським світом

 Парадоксально більшими здаються ефекти діалогу, який проводив Іван Павло II на політичній арені світу. Цей Папа часто сприймається, перш за все, як один із ініціаторів кризи комуністичної системи в Європі і великій частині Азії. Акцентується, однак при цьому, його вплив на народні маси в Польщі та інших країнах. Тим часом супроводжував його терпеливий діалог із головами країн "реального соціалізму" - СРСР і Польщі. Вже в січні 1979 року Іван Павло II зустрівся з головою радянської дипломатії Андрієм Громико.

 Діалог голови Церкви зі світським світом це, однак, не тільки зустрічі з політиками, чи з видатними інтелектуалами під час славних колоквіумів у Кастель Гандольфо. Незважаючи на величезний тиск, особливо з боку медіа, Іван Павло II мав так міцно укріплені переконання відносно деяких справ, що діалог не міг бути розпочатий. Стосувалося це особливо фундаментальних питань християнської моральності, таких як захист життя від моменту зачаття до натуральної смерті. Пригадаємо собі, що це дуже важлива ознака правдивого діалогу. Його партнери повинні мати сильну тотожність, що виражається у вірності визнаваним цінностям. У протилежному випадку діалог замінюється в переливання із пустого в порожнє, або «продаж» сповідуваних принципів, що веде до гнилих компромісів.

 Діалог з атеїстами

Говорять про Івана Павла ІІ, що був Папою екуменічної відкритості, а також діалогу з людьми, які не пов’язують із Церквою особливої надії, а навіть вважають, що Церква не сприяє тому, що світ стає кращим і шляхетнішим.КарольВойтила мав драматичний досвід з таким типом людей під час Другої світової війни, а потім комунізму в Польщі. Знав із досвіду до чого веде розірвання відносин з Богом. На додаток, виходячи до них Папа не міг не мати в пам'яті давньої церковної доктрини, яка з неохотою і осудженням відносилась до невіруючих людей. До атеїзму мав природньо критичне відношення. Кароль Войтила слухав навчання Павла VI і вивчив документи ІІ Ватиканського Собору, яких сам зрештою був співавтором, а також маючи досвід двох тоталітарних режимів, не міг не визнати, що атеїзм є дуже загрозливим явищем теперішніх часів, і що насправді є передбаченням кінця нашої цивілізації.

 Але все одно піднімав ініціативу діалогу з атеїстами. Це не легка справа – відкритися на таких людей, але Іван Павло ІІ не переставав нести Євангеліє всюди, так як святий Павло, оскільки євангелізація нікого не виключає з простору спільного порозуміння. Папа Римський був відкритий не тільки на прихильників інших релігій, але також на тих, які в лоні самого християнства втратили почуття, що вони є віруючими людьми. Він вважав, що потрібно розмовляти з середовищами, які мають дистанцію від науки Церкви і віри, і використовував навчання свого попередника і Собору.

Іван Павло II у травні 1982 року перетворив Секретаріат для Невіруючих в Папську Раду у справах Культури. Була це дуже значуща зміна, бо переконувала, що діалог із атеїзмом, секуляризацією, чи релігійно байдужими людьми, повинен набути нової якості. Папа, отже, не перекреслював атеїстів як гірших людей, чи таких, які не шукають правди. Вважав, що атеїзм, очевидно не цей кровожерний, який виникає з ідеології і веде до кровопролитних переслідувань, сталінський, а такий що м'яко розливається, виникає з неуваги, має культурний аспект. І тому з невіруючими слід розмовляти, зважаючи на контекст сучасної культури.

 Одне з найбільш відомих висловлювань Святішого Отця з квітня 1999 року, це катехеза під назвою  "Християнська відповідь на атеїзм". У ній представлено фундаментальні принципи християнського життя, бачення великої людської гідності, укоріненої в творчій любові Бога. Головною тезою є те, що бажаючи досягти остаточного щастя і екзистенціального задоволення, потрібно йти дорогою Христа, який глибоко знає людину. Коли втрачається цей шанс, людина потрапляє у знеохочення, втрачає розпізнання, ким є і до чого прямує. Невіра вириває в деякій мірі людину з натурального зв'язку з Богом. Але те, що люди губляться сьогодні, є ефектом різноманітних течій атеїзму, які проникли в розум багатьох.

 У розумінні Папи атеїзм завжди залишається вторинним по відношенню до християнського бачення світу. А коли зникає бачення Бога, обожнюється людина, тоді доходить до драм, бо це ефектом такого бачення людини. До трагедії веде також неправильно зрозуміла свобода, про що багато разів говорив Папа.

Незважаючи на те, що був суворим критиком атеїзму,  Іван Павло ІІ розмовляв із атеїстами. Підкреслював, яким важливим у цьому діалозі є бажання порозуміння з двох сторін, пошук спільних справ, адже до правди веде багато доріг. Тому потрібно робити зусилля, щоб ті, які відносяться до віри з дистанцією, спостерігали в людях віруючих свідків правди, які також мають право до сумніві і невпевності, і не є конформістамі і фанатиками. Якщо цих умов не дотримуватись, то незгода між цими групами людей буде зростати.

Іван Павло ІІ прагнув партнерства в цьому діалозі. Тільки партнери, які стоять на одному й тому ж підґрунті поваги, можуть дійти до правди. Тільки взаємна повага може дати радість, коли шукається правда. Атеїсти не повинні проголошувати свої погляди, завдаючи прикрощів віруючим, а віруючі повинні по-братерськи, шляхетно, заохочувати до діалогу. Іван Павло ІІ заохочував до діалогу, апелюючи, щоб спершу ми самі робили іспит совісті, задавали собі весь час питання, чи не відходимо ми від Євангелія. Адже Ісус запрошує до того, щоб ми були свідками. Таку позицію мав Іван Павло ІІ і також цього від нас очікував.

Джерело: www.catholic-media.org

 

Фонд "Всесвітній форум пам'яті Голокосту" - міжнародна організація, присвячена збереженню пам'яті Голокосту і його важливих уроків для всього людства. Очолює - Вячеслав Моше Кантор