Айкідо – це не спорт
  • Нед, 27/10/2013 - 00:01

Сьогодні багато людей захоплюються бойовими мистецтвами. Таке захоплення спричинене багатьма факторами, основними з яких є телебачення, яке часто пропонує фільми, де герої спритно володіють цим мистецтвом, легко перемагають навіть декількох противників одночасно. Виникає бажання навчитись оборонятися, розвивати свої фізичні дані, мати здоровий спосіб життя. І здоровий глузд нам підказує, що в цьому немає нічого поганого, а скоріше навпаки. Та якщо ми дозволимо, щоб здоровий глузд нас провадив далі, то побачимо досить лякаючі факти, на які, на жаль, багато хто закриває очі. І певною мірою можна зрозуміти тих людей, що не вважають себе християнами, але вкрай важко зрозуміти тих, які закривають на це очі та вважають себе християнами.

Одним з таких найпоширеніших видів бойового мистецтва є айкідо. Фільми з головним героєм Стівеном Сігалом зробили неабияку рекламу і популярність цьому виду бойового мистецтва. Воно є привабливе також тим, що пропонується як таке, в якому немає агресії і направлене виключно на самооборону.  Та чи справді все, що криється в айкідо, можна вмістити у вислів бойове мистецтво чи для повної дефініції нам потрібні ще інші терміни? На превеликий жаль так, і зараз ми в цьому переконаємось.

Коротко про засновника

Погляньмо, що про це говорить засновник і його послідовники. Засновником айкідо вважається Уесіба Моріхей (1883-1969).  Він народився в Японії, в селищі Танабе. Своє навчання розпочав з вивчення китайської класичної літератури. Його вчителем був монах-синтоїст. Крім китайських текстів Уесіба вивчав також обряди езотеричного буддизму, тексти Сінгон (одна з течій буддизму). Ще юний Уесіба був зачарований видовищем ритуалу вогню й звучанням містичних пісень Сінгога, нерідко повторював слова різних мантр навіть уві сні. Опанував також метод візуалізації Сінгон, під час практикування якого людина подумки прикликає якесь божество, а потім намагається злитися з цим образом. Вивчав також різні види дзюдзюцу (бойові мистецтва). Хоча він був невеликого росту, проте вміло міг дати раду з декількома противниками одночасно. А декілька разів він навіть зустрічався з великими ведмедями і якимось чином їх приборкував. Після знайомства з Сокаку Такеда, великим майстром Дайто-рю, почав учитися в нього, а потім навіть подарував йому свій будинок. Після смерті батька став членом релігійної секти Омотто-кьо. Його завжди приваблювало щось більше, ніж матеріальне, не зупинявся перед метою «повного пробудження». Незабаром Моріхей пережив «духовне просвітлення», яке він називав золотим дощем чи золотим світлом, яке так описав: «Я бачив чудо і досяг просвітлення — чистого, що упокорює еґо, скороминущого й безсумнівного. В одну мить я пізнав природу створеного: шлях воїна полягає в прояві божественної любові, духу, що пронизує й живить все існуюче. Сльози подяки й щастя котилися моїми щоками. Я побачив увесь всесвіт як свій будинок; сонце, місяць і зірки стали моїми близькими друзями. Зникла будь-яка прихильність до матеріальних предметів». Це спонукало його створити власну школу будо, яка згодом отримала назву айкідо. Це мистецтво, яке виховує фізичну і духовну досконалість. Дуже скоро, ще за життя свого засновника, айкідо здобуло велику популярність. При кінці свого життя, коли здоров’я Уесіби було вкрай слабким і він був прикутий до ліжка, все ще міг призивати чарівну космічну силу, достатню, щоб розкидати чотирьох помічників, якщо вони починали поводитися з ним, як із немічним старим.

Теперішні його послідовники, цитуючи слова свого засновника, говорять: «О-Сенсей Моріхей Уесіба постійно повторював: «Айкідо існує, щоб усі квіти, дерева, птахи, ссавці, риби та комахи аж до останньої мухи мали певне місце». Кожна жива істота, яка знає своє місце, знає і себе. Знати себе, значить знати мету в житті, призначену тобі небом. Досягти цієї мети – значить діяти відповідно до законів всесвіту, в яких немає місця невпевненості  та  противлення. Це – справжній світ. Людина повинна використовувати цей космічний порядок як модель для побудови суспільства і діяти відповідно до законів всесвіту. Це те, що називається рейгі-дзахо (reigi-zaho). Тільки дотримуючись цього правила людина може піднятися». 

 

Що таке айкідо?

«Айкідо» – це японське слово, яке складається з трьох частин, кожна з яких має певний зміст. «Ай» – гармонія, «кі» – духовна енергія, «до» – дорога.  Термін «кі» (китайське «чі»), позначає процеси, що відбуваються в тілі людини. «Кі» має безперервно текти. Якщо з якихось причин відбувається затримка потоку «кі» в котромусь з органів, то в ньому починається хвороба. Поняття «кі» може бути поширене на будь-який процес. Завдання, яке постає перед учнем, – це навчитися керувати цією енергією, щоб досягнути внутрішньої гармонії і гармонії з всесвітом. Ця енергія – це внутрішня сила, яка виходить від волі та влади, яка дрімає глибоко в людині. Через медитацію, поєднану з фізичними рухами, учень відкриває джерела енергії. Він відкривається на дію сили, яка його опановує, і усвідомлює, що він є «сухою губкою, яка вбирає все, що є довкола нього». Термін «до» вказує на дорогу, якою потрібно рухатись, щоб це все осягнути. Це дорога, якою майстер йде разом з учнями, і на кінці тієї дороги їх чекає досконалість. Айкідо – це дорога викорінення зла не силою меча, а частотою дихання.

Східне бойове мистецтво (будо) – це східне мистецтво життя, де адепт, який освоює це мистецтво боротьби, будує свій внутрішній світ і вчиться бути в собі..  Уесіба Моріхей говорив, що айкідо – це дорога встановлення миру в цілому світі та об’єднання всіх людей в одну сім’ю. Айкідо – це не бойове мистецтво для боротьби з ворогом, це не техніка для знищення противника, а дорога, якою світ прийде до гармонії і людство стане одним великим будинком. Секрет айкідо в тому, щоби досягнути гармонії з рухом всесвіту і порозумітися з всесвітом. Той, хто досвідчив секрет айкідо, відкрив всесвіт у середині себе і може з повним правом сказати: «я є всесвіт». Він наголошував, що в айкідо немає ніяких противників, а кожен сам для себе є противником доки не здобуде гармонії. Справжній воїн непереможний, оскільки він ні з ким не змагається. Та коли ворог вступає в бій зі мною, то вступає в бій з цілим всесвітом. У цій гармонії мікрокосмосу і макрокосмосу рухи айкідо є рухами всесвіту, а людина, позбавлена страху і агресії, стає його центром.

Отже, айкідо аж ніяк не можемо дати визначення бойового мистецтва. Це щось набагато більше. Це є релігія. Так, це релігія, філософія якої виявляється у фізичних рухах, які можна назвати духовними вправами. Уесіба Моріхей з дитинства практикує різні форми японської релігії: буддизму, синтоїзму. Містицизм Сходу опирається  на ідеї людських прагнень гармонії з космічним порядком, як єдиним засобом мудрості та спасіння. Людина зобов'язана прагнути стати «всім». Після свого містичного досвіду Моріхей засновує не бойове мистецтво айкідо, а ще один новий напрям духовності. І ця духовність будується на духовності буддизму і синтоїзму.

Нехай в тебе не буде інших богів крім мене!!!

«Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з землі Єгипетської, з дому неволі. Нехай не буде в тебе інших богів крім мене. Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, в водах. Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо я Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що караю беззаконня батьків на дітях до третього й четвертого покоління тих, хто ненавидять мене, і творю милосердя до тисячного покоління тим, хто люблять мене і бережуть заповіді мої» (Вих. 20, 2-6). Саме цими словами промовив Бог до Мойсея, даючи першу заповідь. І це промовив живий Бог, Який створив увесь всесвіт, видимий і невидимий, і все, що в ньому є. Це сказав Бог, Який явив свою потугу і любов, вивівши свій вибраний народ з Єгипту, з краю, де чарівники нічого не могли вдіяти проти чудес, які робив Мойсей. Бог, Який упродовж сорока років дбав про свій вибраний народ і вивів їх в обіцяну землю, прогнавши інші народи. І цей Бог не є абстрактний, не є якоюсь енергією, як рівно ж і не є всесвітом, не є далекий від своїх творінь, а є Той, Який упродовж цілої історії постійно себе об’являє і про все дбає. Бог, Який об’явив себе як один Бог у трьох особах і подарував спасіння всьому людству в Ісусі Христі.  

Отже, основним завданням айкідо є шукати гармонії. Та в синтоїзмі, яка є політеїстичною релігією і на якій будується філософія айкідо, відсутнє поняття гріха. Ми можемо говорити, що людина втратила ту гармонію, яку мала в раю, але втратила через гріх. І тільки через жертву Ісуса Христа Отець повертає людині втрачене. Ісус не проповідував ніякого контролю енергіями, як і не проповідував ніяких фізичних рухів для осягнення зрілості, а проповідував покаяння на відпущення гріхів. Яка ще може бути дорога до вдосконалення? Є тільки одна дорога: «Ісус до нього: «Я путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене» (Ів. 14, 6). «І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» (Ді. 4, 12).  

У нас може виникнути запитання: але ж Уесіба Моріхей все ж таки мав досвід зустрічі з божеством, він здобув гармонію, робив навіть надприродні речі? Так, але подібне робили багато людей: чарівники фараона в Єгипті, в Ханаані, ворожбит Симон у Самарії, який покаявся через проповідь Филипа і охрестився (Ді. 8, 9-13). Саме від цього і застерігає Бог у першій заповіді. «Господь сказав Мойсеєві: «Промов до синів Ізраїля і скажи їм: Я Господь, Бог ваш. Не робіть так, як робиться в Єгипетській землі, де ви жили, і як водиться в Ханаан-землі, куди вас веду, не робіть, і за їхніми законами не живіть»» (Лев. 18, 1-3).  А уривок, який описує боротьбу Ісуса в пустелі, показує нам, що диявол також має владу й Ісус цьому не заперечує. Звичайно, та влада не може зрівнятися з Божою, а є наслідком гріха. «І сказав до нього диявол: «Я дам тобі всю цю владу й славу їхню, бо вона мені була передана, і я даю її, кому захочу. Тож коли ти поклонишся передо мною, вся твоя буде». Ісус у відповідь сказав до нього: «Писано: Ти будеш поклонятись Господові, Богові твоєму, і йому єдиному служити»» (Лк. 4, 6-8). 

Не має також у філософії айкідо чіткого розрізнення добра і зла, його не має і в синтоїзмі. І добро, і зло відносні. Сенс і цінність того чи іншого вчинку залежать від обставин, мотивації, цілей, часу, місця і так далі. Щоби правильно судити про добро і зло, потрібен союз з божеством. У християнстві ми маємо Божий закон, який незмінно зберігає Святе Письмо, Святе передання і Церква. Людина, згідно з вченням синто, може настільки досягти гармонії, що стати божеством і після смерті бути одним із божественних духів. Саме тому тут є присутнє пошанування, а навіть поклоніння духам померлим. Особливо якщо вже за життя на землі вони осягнули досконалості, як наприклад Уесіба Моріхей. А це повністю противиться християнській науці.

 

Очима тренерів

Заглянувши на офіційні сайти шкіл айкідо, можемо чітко побачити, що саме вони пропонують охочим тренуватися. Для прикладу візьмемо львівську школу айкідо Йосінкан (http://aikido.lviv.ua/).

«Айкідо – це не спорт. Це дисципліна, виховний процес для виховання тіла і духу. Швидше це практична філософія сприймання світу… Справжньою метою є не фізична техніка, а придбання інструменту для власного вдосконалення і духовного зростання. Запам’ятовувати пози, рухи та прийоми – це лише зовнішня сторона справи. Пізнанням духу Айкідо – досягається розуміння цього мистецтва та карбування Айкідо в підсвідомості та реагування на зовнішні впливи на рівні безумовних рефлексів». Та який ще інструмент потрібний для духовного зросту, якого нам не дав Христос. Що це за інструмент? Невже те, що ми отримуємо в Таїнствах, які нам уділяє Церква, невже Боже Слово, яке гостріше від двосічного меча, невже сила Святого Духа не є достатніми для нашого духовного зросту? До яких наслідків може призвести карбування айкідо в підсвідомості? Чи не є це віддавання своєї вільної волі, яку ми отримали від Отця, диявольській силі. «Хіба не знаєте, що ви – храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває? Коли хтось зруйнує храм Божий, Бог зруйнує того, бо храм Божий святий, а ним є ви» (1 Кор. 3, 16-17).

«Додзьо, де займаються айкідо, не є спортивними залами. Це місце, де вивчається вчення Вчителя Моріхея Уесіби, засновника Йосінкан Айкідо сенсея Годзо Сіоди та інших великих Вчителів та Ваших особистих інструкторів-сенсеїв. Додзьо не є місцем для вияву свого его, це місце, де тренується й очищується тіло, розум і дух людини». «У цьому додзьо повинні суворо дотримуватися традиційні правила поведінки. Його дух встановлений самим Засновником Айкідо, і воно є місцем, яке наслідує його вчення. Коли ви входите в додзьо, ви входите в інший світ, світ воїна». «Клас відкривається і закривається з додержанням установленої церемонії. Важливо приходити вчасно і брати участь у цій церемонії». Така характеристика залу для тренувань наголошує, що це є місце культу, в якому присутній якийсь невідомий дух. І коли ми входимо в нього, то входимо в інший світ – з контексту цілком зрозуміло, що це насамперед духовний світ. А вчення засновника ми вже розглянули і побачили, що це для нас є не що інше як ідолопоклонство і співпраця зі злими духами. «Як між вами з'явиться пророк або сновидця і покаже тобі якийсь знак або чудо, і справдиться той знак чи чудо, що про них він сказав до тебе, говоривши: Ходімо слідом за іншими богами, що їх не знаєш, та й служімо їм, то ти не слухай того пророка або сновидцю; бо Господь, Бог ваш, випробовує вас, щоб довідатися чи ви любили Господа, Бога вашого, всім серцем вашим і всією вашою душею» (Вт. 13, 2-4).

«Входячи і залишаючи місце занять в додзьо, вклоніться стоячи в сторону шомена. Учень повинен поклонитися і сказати: «Осу» перед входом та виходом із додзьо. Поза додзьо вітайте один одного так само, особливо старших за рангом. Це не просто привітання людей, які сповідують однакове ставлення до життя, але й особлива «мантра» кожного з нас, що дозволяє тримати свій дух у належному стані». Шомен – це місце в залі, на якому переважно розміщено портрет засновника або надпис «Айкідо». Виникає запитання: кому віддається поклін? Неважко зрозуміти з уже побаченого, що саме засновникові, який вже давно помер, і його духові.  Можемо зауважити дві цікаві паралелі. У цьому випадку учень, щоб отримати досвід свого вчителя (Моріхея Уесіби), повинен віддавати йому поклін. Подібне диявол пропонує зробити Ісусові й також взамін отримати від нього владу. Та Ісус  дає чітку однозначну відповідь: «І сказав до нього диявол: «Я дам тобі всю цю владу й славу їхню, бо вона мені була передана, і я даю її, кому захочу. Тож коли ти поклонишся передо мною, вся твоя буде». Ісус у відповідь сказав до нього: «Писано: Ти будеш поклонятись Господові, Богові твоєму, і йому єдиному служити»» (Лк. 4,6-8).  В книзі пророка Даниїла бачимо, що Седрах, Мисах та Авденаго були вкинуті до розжареної печі за те, що не поклонилися бовванові та не віддали честь чужим богам (Дан. 3), так само Мардохей готовий був віддати своє життя, але не вклонитися Аманові (Ест. 3, 2). Не можемо і обминути того факту, що пропонується вітати один одного словом «осу» не тільки в залі для тренувань, а й поза його межами. Та чи може дозволити собі християнин замість християнського привітання почати практикувати привітання, яке є чужим. «Вони розсердили його божищами чужими, гидотами його роздратували. Жертву приносили бісам, не Богові, богам, яких і не знали досі; новим, які поприходили недавно, яких батьки їхні не шанували» (Вт. 32, 16-17).

«Ієрогліфи «rei» складається з двох частин: shimesu і yutaka.  Shimesu божествиний дух, що спускається на землю і поселяється у вівтарі. Yutaka гора або жертовна дерев’яна ваза, в якій містяться ємності доверху заповнені рисом та іншими продуктами. Сполучені разом ці два елементи означають вівтар, наповнений їжею, перед яким під час свят люди очікують поблажливості божественного духу. «Gi» означає людину, порядок і відношення до того, хто є моделлю Reigi, тому спочатку означало порядок проведення священних церемоній. Надалі, після встановлення ієрархічних відносин між людьми під час проведення цих церемоній, це поняття поширилось і на міжособистісні відносини». Християнину не важко тут побачити, що цей напис служить прикликанню злого духа. Одяг, на якому зображується цей напис, стає посвячений ідолам. Ми, вдягаючи і приносячи цей одяг додому, наражаємо на небезпеку не тільки себе, але і наших рідних. «Тесані подоби їхніх богів попалиш вогнем, не зазіхатимеш на срібло й золото, що на них, і не братимеш собі, щоб не потрапити в пастку, бо це гидота перед Господом, Богом твоїм. Не вноситимеш гидоти до себе в хату, щоб не стати проклятим, як і вони; будеш мерзитися всіма силами й гидуватимеш ними, бо вони приречені на прокляття» (Вт. 7, 25-26).

Будьмо тверезі! Не забуваймо, що гріх ідолопоклонства несе за собою надзвичайно серйозні наслідки як для нас, так і для наших дітей. І це ми можемо чітко бачити на прикладі Ізраїльського народу. Тримаймося твердо Христової науки. «…Аж покіль Господь не відкинув Ізраїля від лиця свого, як казав був через своїх слуг, пророків. Він виселив Ізраїля з його землі в Асирію аж по цей день» (2 Цар. 17, 23). «Господа вони почитали, але й богам своїм служили звичаєм народів, із-між яких виведено їх» (2 Цар. 17, 33).  

Пам’ятаймо слова апостола Павла: «Не спрягайтеся з невірними в чуже ярмо! Яка бо спільність праведности з беззаконням? Що спільного між світлом та темрявою? Яка згода між Христом і Веліялом? Яка участь вірного з невірним? Які взаємини між храмом Божим та ідолами? Ми бо храм Бога живого, як сам Бог сказав був: «Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити. Буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом. Тож вийдіть з-поміж них і відлучіться, каже Господь. Нечистого не дотикайтесь, і я вас прийму. Я буду вам Отцем, ви ж будете мені синами та дочками - каже Господь Вседержитель» (2 Кор. 6, 14).  


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць