БІБЛІЙНА ФАУНА: עגור (аґур) – сірий журавель. Або горобець чи журавель?
  • Нед, 31/01/2016 - 16:41

Аґур двічі згадується в текстах Біблії (Іс. 38,14; Єр. 8,7), і обидва рази перекладачі Септуагінти не змогли підібрати адекватний переклад. В них аґур перекладено на грецьку στρουθία – горобець. Вульґата ж переклала гебрейське аґур, як ciconia – лелека. Українські переклади перекладають аґур, як:

1.Переклад Хоменка – журавель (Іс. 38,14; Єр. 8,7);

2.Переклад Огієнка – журавель (Іс. 38,14; Єр. 8,7);

3.Переклад Туркотняка – відсутня згадка книзі пророка Ісаї (Іс. 38,14), а в книзі пророка Єремії – горобець (Єр. 8,7);

4.Переклад Куліш-Пулюй – журавель (Іс. 38,14; Єр. 8,7).

Проте жителі Юдеї та Галілеї в період Другого Храму називали так конкретного і добре їм відомого птаха – сірого журавля. Десятки тисяч цих птахів двічі на рік під час сезонних перельотів зупинялися (і донині зупиняються) в заболочених ділянках долини Хула (Верхня Галілея). Міграційна точність журавлів відображена і в пророчих текстах Старого Завіту:

«Навіть хасида (лелека) в небесах знає терміни свої, і тор (горлиця), і сіс (стриж), і аґур - час прильоту свого, а народ Мій не знає Господнього Закону» (Єр. 8,7).

Друга згадка про аґур також пов'язана з пророчою літературою і вкладена в уста смертельно хворого юдейського царя Езекії:

«Як сус (ластівка), аґур щебетав я, воркував як йона (голуб). Підняті були мої очі до неба: Господи Стиснутий я, виручи мене » (Іс. 38,14).

Є думка, що етимологія назви аґур йде до звуконаслідування характерного крику журавлів у польоті під час переклички. В івриті ці звуки передаються як «ґур-ґур» або «курей-курей» (до речі, на арамейській журавель - курков). Особливий тон журавлиного крику використаний в Талмуді як виразний засіб для опису реакції незгоди з опонентом: «Реш Лакіш (раббі Шимон бен Лакіш) закричав на знак протесту, як журавель» (Кідушін 44-а).

У гаґадичній і мідрашській літературі велику популярність отримала притча, розказана мудрецем епохи Таннаїтів р. Йошуа бен Хананія з приводу рішення римського імператора Адріана змінити указ про відновлення Єрусалимського Храму:

«Одного разу лев, пожираючи свою здобич, подавився кісткою. І почав лев кликати на допомогу: «Хто витягне у мене кістку з горла, того я винагороджу по-царськи!» Прилетів журавель, засунув свій довгий дзьоб в глотку леву і, витягши кістка, став вимагати нагороди. «Іди скоріше, - відповів лев, - досить для тебе нагороди, що ти можеш вихвалятися, кажучи:« Я був в пащі у лева - і пішов, як бачите, цілий і неушкоджений! «Так і ми, браття: будемо задоволені тим, що, підпавши під владу Риму, ми хоча б життя своє зберегли досі » (Береш-Раба, 64; переклад С.Г.Фруга).

Саме ця притча лягла в основу знаменитої байки Жана де Лафонтена «Вовк і журавель», в якій повністю збережений античний сюжет.

За матеріалами сайту: Я Тора

Сірий журавель (Grus grus).

Довідка за матеріалами сайту «Пернаті друзі. Пташиний світ України» та сайту «Червона книга України».

Сірий журавель доволі великий птах. Його розміри: довжина тіла – 110-130 cм, розмах крил – 200-230 см, вага – 5-6 кг. Живуть сірі журавлі порівняно довго – 12-15 років (найбільший зафіксований рекорд 50 років).

Струнке тіло вкрите темно-сірим оперенням. В області надхвістя ростуть довгі серповидно вигнуті пера, що утворюють густе опахало. Чорні махові пера різко контрастують з більш світлими покривними перами. Шия довга, спереду темна, а по верхньому боці тягнеться біла смуга. На тім’ячку є гола пляма неопереної шкіри червонуватого кольору. Райдужка ока має інтенсивне червоне забарвлення. Ноги довгі, чорні. Плавальні перетинки відсутні, але довгі, широко розставлені пальці рятують журавля від того, щоб не загрузнути в болоті.

Сірий журавель зазвичай оселяється на сильно зволожених луках і грузлих болотах, в заплавах рік та по берегах озер, де по сусідству розміщені зарості вільхи, однак у пошуках харчів часто прилітає на поля та пасовища. Краще за все цей обережний птах почуває себе на широких залитих водою низовинах Скандинавії та сибірської тундри, де ареал його розповсюдження простягається до Північного полярного кола. В Центральній Європі журавель гніздиться на глухих болотах, не зачеплених меліорацією, а зиму проводить в теплих краях – на Піренейському півострові або в Північній Африці. Азіатські журавлі відлітають зимувати на південь свого континенту.

Ареал виду та його поширення в Україні

В Україні гніздиться на Поліссі, у Лівобережному лісостепу і частково у Лівобережному степу, а також, можливо, на Сиваші; мігрує по усій країні.

В Україні гніздиться імовірно, від 500—600 до 700—850 пар. Чисельність журавлів зменшується через осушення боліт та використання пестицидів. Журавель сірий охороняється Червоною книгою України.

Спосіб життя

Двічі на рік журавлі здійснюють сезонні міграції. На прольоті зграя вишиковується характерним ключем, даючи про себе знати голосним курликанням. У польоті шия журавля витягнута вперед, а довгі прямі ноги відведені назад. Здійснюючи сезонні міграції, журавлі не користаються теплими повітряними потоками, тому подолання високих гір або безкраїх морів не є для них особливими труднощами. У березні журавлі прилітають до місць гніздівлі, роками зберігаючи вірність рідному болоту чи озеру. Зайнявши ділянку, пара сповіщає про це своїх сусідів голосними криками. «Співають» журавлі зазвичай на світанку і обов’язково дуетом, закинувши дзьоби до неба. Журавлині танці допомагають птахам виплеснути надлишок енергії і відбуваються не тільки у шлюбний період. Журавель високо підстрибує, махає крилами, колотить дзьобом повітря, а іноді підкидає у повітря пучки трави або шматочки землі. Харчуються журавлі рослинною та тваринною їжею. Поважно крокуючи луками або болотом, птахи підбирають молоді паростки трав, насіння та ягоди, а навесні на полях залюбки ласують проростками хліба та картоплі. Їдять вони також різноманітних комах, дощових червів, слимаків та іншу дрібну поживу. Ночують журавлі у непрохідних болотах, а восени відлітають на зимівлю, де тримають великими зграями. Під час єдиної на рік линьки журавель одразу позбавляється всіх махових пер і на час втрачає здатність літати.

Розмноження

Журавлі – моногамні птахи, у яких пари утворюються на все життя. Після прильоту до рідних місць птахи розбиваються на пари, кожна з яких займає свою ділянку. Перед початком гніздівлі самець гордовито ходить, красуючись перед подругою, після чого партнери виконують один для одного ритуальний шлюбний танок, що складається зі стрибків, змахів крилами, поклонів та церемоніальних кроків. Просторе гніздо діаметром близько 1 м будується на сирій землі, найчастіше за все в заростях вільхи або берези. Будівельним матеріалом зазвичай служать стебла осоки, очерету і сухі гілки. У квітні або травні самиця відкладає 2 блакитнувато-зелених яйця з бурими крапинками. Батьки насиджують кладку по черзі: поки самиця сидить на гнізді, ї партнер харчується десь поблизу, щоб у випадку небезпеки швидко прийти на допомогу. Як правило, самиця насиджує кладку по ночах, а самець – у денний час. Журавлі – виводкові птахи. Перші 2-3 дні їх пташенята ще проводять у гнізді, а потім батьки відводять їх геть, і під їх наглядом малюки вчаться добувати харчі та літати. У дев’ять тижнів молодь стає на крило і разом з батьками прилітають до місць збору зграї, готуючись до далекого перельоту на південь. Статевої зрілості журавлі досягають у трирічному віці.