Блаженніший Святослав, підсумовуючи візит до Австралії: Люди хотіли почути, що наш український світ має потужну перспективу
  • Чтв, 02/10/2014 - 00:09

З 17 по 30 вересня Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) здійснив душпастирський візит до Австралії. За час свого перебування на континенті він встиг відвідати більшість парафій УГКЦ: у Перту, Мельбурні, Ардірі, Джилонгу, Аделаїді, Вудвілі, Канберрі, Квінбіяні, Сіднеї, Брісбені.

У Мельбурні і Сіднеї Блаженніший зустрічався з молоддю та дітьми, мав зустрічі з інтелігенцією. Також завітав до дому призначеного для українців похилого віку. У столиці Австралії Глава Церкви мав зустріч у будинку Парламенту з представниками влади та опозиції країни. На кожній зустрічі, як він сам сказав, він намагався донести до людей слово правди і надії.

Блаженніший Святослав поділився з Департаментом інформації своїми враженнями від візиту до Австралії.

– Дуже цікава річ, яку вдалося тут побачити, – наскільки глибоко і кровно поєднана українська діаспора в Австралії з нашим народом в Україні. Не тільки через те, що було особливо відчутно, що ми є одною Церквою.

Сподіваюся я, як Глава Церкви, міг цю єдність оживити, підкріпити й бути її таким видимим знаком. Але з іншого боку, я міг побачити, як люди в Австралії глибоко переживають ті обставини, в яких живе сьогодні Україна.

У кожній громаді зустрічав велику групу людей, які переживають посттравматичний стресовий синдром, як вони намагаються тут, в Австралії що-небудь зробити для України: чи то молитвою, чи то харитативними справами, збираючи фінанси. Вони завжди точно знають, на що ті кошти сьогодні Україна потребує. Тобто існує дуже глибоке єднання.

Друга річ – побачив, наскільки справді є важливим для наших вірних Патріарший Собор Воскресіння Христового в Києві. Як люди згадували свою присутність на посвяченні Собору минулого року. Здавалося б, де Австралія, а де Київ. Але люди приїхали. І майже в кожній громаді є такі, що були на освяченні.

І справді наш Собор є сьогодні осердям українського світу.

Я мав нагоду подякувати нашим людям за підтримку будівництва Патріаршого Собору. Водночас вони дуже хотіли почути, як сьогодні виглядає Собор і що ще потрібно зробити.

Також багато людей розпитувало про те, як Собор став важливим центром солідарності, зокрема, під час подій на Майдані. Тобто яким важливим є наш Собор не лише для Київської Архиєпархії, а навіть для нашої громади в Австралії.

Наступна річ, яка мене вразила, – як співпрацюють різні українські організації, спільноти, громадські інституції з Церквою. Я зробив висновок, що коли Церква є у серці громади, то та громада більш успішно розвивається.

Коли громада не дуже воцерковлена або не відчуває своєї єдності з парафіяльним життя того чи іншого міста, то фундамент їхнього буття губиться. Це, зокрема, було видно на прикладі шкіл. Там, де наші школи пов’язані з парафіями, там ті школи успішно розвиваються. Можу навести як успішний приклад парафіяльну школу при парафії Святого Андрія в Сіднеї.

Сьогодні дуже важливо мати такі осередки, бо люди, які раніше не відчували потреби належати до якоїсь ширшої української громади, у зв’язку з подіями в Україні, почали приходити. Вони шукають таких осередків, де б їх належним чином прийняли, аби вони себе відчули українцями, навіть тут на далекій австралійській землі.

Цей візит був дуже важливий, важливий для мене особисто. І важливий для тих людей, які тут живуть. Вони потребували особистого видимого знаку єднання з Україною. Вони хотіли почути правду про те, що діється в Україні. А особливо вони потребували якогось світла надії, що наша українська справа, наш український світ має потужну перспективу свого буття, існування і розвитку на майбутнє.

Чи не помітили ви таку річ, що українськість в Австралії плекають здебільшого люди, які приїхали сюди після ІІ Світової війни та їхні нащадки?..

Основу громадського, церковного і культурного життя заклали ті люди, які принесли нашу Церкву після Другої Світової війни.

Нова еміграція не є такою чисельною як, скажімо, після війни. Тут багато можна побачити українців, які приїхали з Боснії під час війни в Югославії. Вони долучилися до громади, яка вже існувала.

А сьогодні я б сказав, що є нова хвиля приєднання українців, які приїхали на ці землі в часи вже незалежної України. Але я побачив великі старання давнішої діаспори відшукувати цих людей і долучати їх.

Ви спілкувалися з представниками влади Австралії. Чи відчули ви підтримку України з їхнього боку?

З усіма представниками влади і опозиції, з якими ми зустрічалися… А це були представники федерального уряду, окремих штатів, міст, де існують наші громади. Тобто на всіх рівнях усі вони були надзвичайно прихильні і солідарні з Україною.

Хоча можна було відчути, що певний злам такої уваги і прихильності стався після трагедії з малайзійським літаком, який збили терористи на Донбасі.

До того якось не дуже насмілювалися висловлюватися ті чи інші політичні діячі Австралії. Але коли загинуло маже 30 громадян Австралії, ставлення до того, як реагувати на події в Україні одразу змінилося. І українська біда стала не лише українською. Трагедію, яку ми переживаємо щодня, за торкнула і далеку Австралію.

Тож на даний момент австралійська влада на всіх рівнях надзвичайно солідарна з Україною. Ми отримали звістку, що австралійський уряд виділив мільйон доларів як гуманітарну допомогу Україні, щоб допомогти у викликах, які сьогодні має наша країна. Кошти будуть передані через структури Червоного хреста.

Чи помітили ви хоч якусь турботу з боку українського уряду, скажімо, на культурному рівні, про українську діаспору в Австралії?

На жаль, якоїсь опіки чи зацікавленості українською громадою в Австралії немає. Цілком навпаки – громада цікавиться Україною. Українське дипломатичне представництво, його не можна назвати посольством, складається лише з двох осіб: тимчасово повірений і бухгалтер.

Можливо, коли буде новий етап у відносинах між Австралією і Україною, у зв’язку з відкриттям Посольства Австралії в Києві. І, можливо, саме посольство буде розвиватися і тоді культурні зв’язки будуть належним чином розвинуті на міждержавному рівні. На сьогоднішній день я цього не побачив.