В сучасному світі мир є неодмінно необхідний. Найперше, щоб був мир потрібно його хотіти і сказати ««Так» миру, яке розширюється до «Так» життю. Мир варто принести не лише на поле бою, а й усюди, де є люди.

Повинен бути мир, який не тільки захищає людське життя від загрози воєнної зброї, а й захищає життя як таке, – захищає від будь-якого ризику, нещастя, підступного нападу»[1]. Такими роздумами ділився колись блаженний папа Павло VI.

У своєму посланні з нагоди всесвітнього дня миру під назвою: «Ні насильству, так миру», він чітко окреслює дефініцію миру, розкриває питання того, чому немає миру в наш час? Також розглядає аспекти досягнення миру в модерному світі та, зокрема, зазначає, що цілий світ є у стані перемир’я: «Свідомість світу шокована через припущення того, що наш мир є лише перемир’ям і несподівано може вибухнути неконтрольований конфлікт» [2].

Через нерозуміння справжнього миру і його свідомого відкинення можуть виникати різноманітні деструктивні конфлікти, тому слід пам′ятати, що «мир – це дар, запропонований усім людям, що його можуть і повинні прийняти та визнати найвищим благом свого життя, своїх програм, сподівань, щастя. Звертаємо вкотре вашу увагу на те, що мир не є суто ідеальною мрією чи привабливою, але безплідною і недосяжною утопією. Він є і повинен бути дійсністю, динамічною дійсністю, яку необхідно творити на кожному етапі цивілізації, як хліб, що ним живемо, плід землі і Божественного Провидіння, але також і людської праці. Отож, миром не можемо назвати стан громадської байдужості […]. Мир – це рівновага, яку утримує рух і яка постійно творить енергію духу й дії. Це розумна і жива відвага» [3]. 

Відтак, Святіший Отець Павло VI розглядає успішність досягнення миру в двох аспектах: перше – це прогрес миру в різних прошарках суспільства. Це стосується особливо затверджених різноманітних документів про роззброєння та гарантію миру. Але це мусить бути не тільки на папері, але і в реальній дії. Другий аспект – це уникнення насильства, бо «насильство – це не є хоробрість. Це вибух сліпої енергії, яка спричинює деградацію людини, що піддається цій енергії, опускаючи її з рівня розуму до рівня пристрасті. І навіть коли насилля певною мірою є керованим, воно шукає інших способів самовияву: підступних нападів, неприємних несподіванок, фізичної зверхності над слабшими і, можливо, беззахисним суперником. Отримує перевагу завдяки несподіваності й терору та завдяки власному безумству» [4]. 

Блаженний папа Павло VI наголошує про те, що той, хто пропагує насильство, той шкодить сам собі, та стає слабшим. Щоб був мир, потрібно захищати людське життя, «працювати задля заборони абортів і ліків, які його спричинюють. Лоно матері і дитяча колиска є першим бар’єром, який не лише захищає мир і життя, а й будує їх» [5]. Також, пріоритетним повинно бути звернення на те, щоб не допускати війн, бо війна – це також насильство, а більш розумним є «показати на політичному рівні нераціональність війни, і водночас на встановлення відносин між народами, які ставали б щораз більше взаємозалежними, врешті солідарними і дедалі більше дружніми та гуманними» [6]. 

Отже, щоб досягнути мир потрібно уникати будь-якого роду насильства, особливо не гніватися, не мститися один одному, не створювати різних заплутаних конфліктів, що завдадуть шкоди, а навпаки, вчитися любити та прощати один одному. Таким чином, збільшиться можливість відродити мир, утвердитися в ньому та поширювати його у всіх сферах життя. 

[1] Від слів про мир – до переконання у мирі. Послання Святішого Отця Павла VI з нагоди всесвітнього дня миру 1 січня 1978 року // Ні насильству, так миру.

[2] Там само.

[3] Там само.

[4] Там само.

[5] Там само.

[6] Там само.

Підготував Миколай Варлам