В суботу, 3 лютого 2018 р., кардинал Анджело Амато, Префект Конгрегації в справах проголошення святих, очолив в італійському місті Віджевано беатифікаційні урочистості, під час яких проголосив блаженним мучеником Терезіо Олівеллі, італійського мирянина, вбитого з ненависті до віри 17 січня 1945 року в нацистському концтаборі.

Через спротив нацистській ідеології та поширення цінностей християнського гуманізму, таких як милосердя, прощення й справедливість, Терезіо був заарештований і пройшов через кілька концтаборів, де дав свідчення милосердної любові. Помер від зазнаних тортур на 30 році життя.

Ісус називав апостолів Якова та Івана «синами грому» задля їхнього запального характеру: вони стали досконалим прикладом до Терезіо, що народився 7 січня 1916 року в місцевості Белладжіо в провінції Комо на півночі Італії. Він часто жартував, що був охрищений в церкві святого Якова, а тому також мусів бути «сином грому». Й був таким в усьому, чим займався: в навчанні, праці, волонтерстві, аж до рішення вступити до війська, бо не зміг миритися з тим, що під мобілізацію підпадають лише найбідніші.

На початку він захоплювався ідеями фашизму, аж доки не збагнув, що ця система не могла побудувати суспільство, послідовне з Євангелієм, про яке він мріяв. Щоб зміцнити свою віру, вступив до Католицької Акції, а беручи участь в діяльності товариства святого Вінкентія, виробив стиль життя, позначений великодушністю.

Як офіцер альпійських стрілків, Терезіо Олівеллі брав участь у радянській кампанії, де надавав духовну підтримку вмираючим та поширював серед побратимів цінності милосердя, прощення, свободи й справедливості, міцно вкорінені в його стійкій вірі. Повернувшись до Італії, він остаточно й рішуче відмежувався від режиму та всіма силами протидіяв фашистській ідеології.

В період нацистської окупації, вступив до «Ломбардського католицького спротиву», в якому, однак, виконував не бойові, але формаційні завдання, дбаючи про поширення моральних цінностей, пронизаних християнською любов’ю. Засобом для цього став підпільний часопис «Повстанець», в якому висвітлювалася програма будування цивілізації любові, що протиставлялася ненависті, пропагованій нацистами. Як наслідок, 27 квітня 1944 року був заарештований.

Після кількох етапів, Терезіо Олівеллі опинився у концтаборі Герсбрук в Баварії. Там він, зокрема, підтримував блаженного Одоардо Фокеріні. Внаслідок постійних побоїв, отримуваних задля християнського наставлення, наприкінці грудня юнак був покритий ранами і знеможений. В останній день року він прикрив собою від побиття молодого в’язня з України, й від отриманих тоді побоїв вже не відновився. Через два тижні, 17 січня 1945 року, його серце перестало битися.

«Терезіо Олівеллі, як і блаженний Одоардо Фокеріні, блаженний П’єрджорджо Фрассаті й численні інші, показує, що не лише священики та богопосвячені особи є святими. Хрищення – це двері, які вводять нас до Божого життя, до безмежних любові й милосердя», – сказав кардинал Анджело Амато напередодні беатифікації в інтерв’ю для «VaticanNews», розповівши також про любов, як плід його віри:

«Під час війни на російському фронті, чи під час ув’язнення в концтаборах, вражала справжність його віри – простої, переконаної та виявлюваної словами й, насамперед, ділами: він підбадьорював, підтримував, втішав. Молився та заохочував молитися. Під час болісного відступу з Росії солдати знаходили в нього прийняття та релігійне підбадьорення. Труднощі не похитнули, але навпаки, зміцнили дух його віри. Він любив Бога, Церкву та Папу, любив інших людей тією євангельською любов’ю, якої нас навчив Ісус: любити ближнього як самого себе. Милосердна любов була основою його життя. Він мав безмежне серце, наділене незрівнянними добротою та великодушністю. Ті, хто пережили концтабори, кажуть, що законом табору було, що кожен думає сам за себе. Лише Терезіо, як стверджує один свідок, був стовідсотковим альтруїстом».