Брати Шептицькі – приклад гарних взаємин і поваги
Графи Софія та Іван Шептицькі виховували своїх синів у любові і вмінні пошановувати один одного
Львів – Цьогоріч 29 липня минає 150 років від дня народження митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. У радянський час комуністи постійно оббріхували ім’я видатної людини, створюючи довкола неї чимало вигаданих стереотипів і міфів. Нині розповідь про те, якими були стосунки поміж братами Шептицькими.
Митрополит Андрей, якого батьки назвали Романом-Олександром-Марією, був третьою дитиною у родині графів Софії та Івана. Свого найстаршого брата він не пам’ятав – Стефан помер у 2 роки. Другий брат Юрій від важкої недуги відійшов у вічність у юнацькі роки. Після Романа у сім’ї народились ще Станіслав, Олександр, Казимир, Леон.
Софія Фредро мріяла про доньку і навіть писала, коли народився Казимир (Климентій): «Отже, хлопець. Не знаю, скільки з тим словом зникло мидляних бульбашок – так я мріяла, що буде донька, моя донька… Ціле літо дзвеніло коло серця… Що ж діяти – Бог знає, що робить…».
Коли Софію Шептицьку запитували, як вона дає собі раду з стількома хлопцями, то відповідала просто – «слухняні – молитва «Богородиця Діво», бешкетують – молитва «Богородиця Діво».
П’ятеро братів зберігали поміж собою дуже гарні і теплі стосунки, як за життя батьків, так і після їхньої смерті.
«Поміж братами була взаємна любов, культура. Це була кристалізована культура цієї родини. Вся родина була глибоковіруючою. Мама закладала у синів любов до Бога. Великий вплив на їхнє виховання мала Софія Шептицька з Фредрів. Про гарні стосунки поміж братами свідчать фотографії, їхні часті зустрічі», – розповідає отець Севастіян Дмитрух, дослідник життя братів Шептицьких.
Брати шанували один одного
Брат митрополита Станіслав служив генералом польської армії, але дітей не мав. Олександр і Леон займались своїм господарством. Олександр мешкав біля Замосця (Польща), у нього було семеро дітей, двоє доньок пішли у монастир. Леон отримав у спадок від батьків родинний маєток у Прилбичах. У нього з дружиною Ядвігою було 9 дітей, син пішов у римо-католицьку семінарію, двоє доньок – у монастир. Коли у 1939 році радянські солдати розстріляли наймолодшого брата митрополита – Леона і його дружину Ядвігу в Прилбичах, їхніми дітьми опікувався Станіслав. Усі інші брати дуже підтримували і турбувались про племінників.
«Дехто робить закиди, що, мовляв, Станіслав, польський генерал, і митрополит Андрей, бо один пішов до польського народу, інший – до українського. Брати ніколи поміж собою не ворогували. Ніколи не було жодних розмов про те, чому митрополит Андрей пішов в УГКЦ, усе віддає українському народові. Діти мали гарних вчителів», – розповідає дослідник.
Щоб брати Шептицькі знали іноземні мови у родині було прийнято один день розмовляти англійською, інший – італійською, французькою, німецькою. Мама Софія писала до синів польською і французькою. Митрополит Андрей знай десять мов. З мешканцями у родинному селі Прилбичі брати розмовляли українською, дружина Леона – Ядвіга – була етнографом і збирала народні традиції Яворівщини – пісні, зразки вишиванок.
Граф Іван Шептицький плекав у синів любов до української традиції і культури, возив їх в Унів до української церкви, розповідав дітям, що вони нащадки давнього українського роду, у якому були Києво-Галицькі митрополити, що вони славного роду Шептицьких і Фредрів. Оця повага до свого походження закладалась змалку.
Іван Шептицький заснував у Янові школу деревного промислу в 1897 році. У цій школі робили дитячі забавки з дерева і тому її називали «забавкарською», підтримував народний промисел і Андрей Шептицький.
Окупанти боялись Шептицьких
Ніколи між братами Шептицькими не було ніяких непорозумінь щодо майна. Для прикладу, молодший брат митрополита Казимир, пішовши у монастир, передав своє майно племіннику – сину Леона. Увесь свій спадок митрополит Андрей віддав УГКЦ і українському народові, вкладав великі гроші у розвиток освіти, медицини, допомагав бідним. Олександр, якого у 1941 розстріляли гітлерівці, віддав свою садибу монастиреві. Цей родинний палац зберігся донині у Польщі, в Лабуньках.
«Гітлерівці і совєти боялись Шептицьких, їхньої моралі, національної свідомості», – зауважує отець Севастіян. Тому розстріляли братів митрополита, але побоялись вбити самого Владику, бо надто великий вплив і повагу мав серед українського народу і у світі загалом. Але після смерті митрополита (1 листопада 1944 року) радянська влада швидко розправилась із його братом Казимиром, тоді отцем Климентієм Шептицьким (нині блаженним). Отець Климентій обрав шлях свого старшого брата Андрея – пішов у монастир УГКЦ, став архимандритом монахів Студійського уставу. У 1947 році його було арештовано, через 4 роки він помер мученицькою смертю у російській в’язниці у Владимирі.
Завдяки старанням братів Шептицьких і духовенства УГКЦ у час німецької окупації було врятовано понад 150 євреїв.
Брати Шептицькі після смерті батьків часто збирались у Прилбичах великою родиною. «Син Олександра, Ян-Казимир, пригадував, що бешкетували, як діти, а батьки їм втихомирювали, що стрий працює», – говорить отець Севастіян Дмитрух.
Родовід Шептицьких дуже цікавий. Водночас на долю родини випали великі випробування, які вони гідно пройшли. Донині у Канаді і Польщі живуть дві доньки Леона, а також його і брата Олександра онуки та правнуки. Загалом родина Шептицьких на сьогодні налічує понад сто осіб.
Галина ТерещукВ ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.
About The Author
