Брифінг Блаженнішого Святослава Шевчука, Глави УГКЦ, приурочений обранню Папи Франциска (повний текст)
  • Суб, 16/03/2013 - 09:38

«Чи був для Вас несподіваним вибір Конклаву?» – з цього запитання розпочався брифінг Блаженнішого Святослава Шевчука, Глави УГКЦ, приурочений обранню Папи Франциска. Зустріч з журналістами відбулася ввечері, 14 березня 2013 р. Блаженніший Святослав розповів:

Коли я почув проголошення імені нового Папи, був дуже зворушений. Справді, Господь Бог дав мені можливість знати його особисто. Більше того, він був тим старшим єпископом, який мене супроводжував як молодого єпископа в перших місяцях і роках мого служіння як єпископа для українців в Аргентині. Спочатку я не впізнав його імені оскільки воно було сказане латинською мовою. Я завжди знав його як Хорхе Маріо Бергольйо, а коли він вийшов у папському одязі, я знову ж таки не впізнав його, бо рідко бачив його в сутані, особливо в білій. Враження було дуже особливе і дуже зворушливе, але насправді від перших хвилин, коли він почав промовляти, всі ми відчули, що Господь Бог вислухав наші молитви. Я приїхав до Риму напередодні конклаву і ми супроводжували молитвою кардиналів увесь цей час. Сам факт, що так швидко обрали Наступника святого Петра, і факт, що саме його, стало для нас враженням глибоко вислуханої Богом молитви.

Глава УГКЦ пригадав про особисте враження від спілкування з теперішнім Папою, про особливі риси його характеру:

Багато є моментів, але, можливо, такий один з найважливіших – він не жив у своєму архиєпископському палаці. Він перебрався в маленьку квартиру, де сам собі готував їжу і доглядав за одним старшим єпископом, але офіційні зустрічі він призначав у своєму архиєпископському палаці. Коли ми приходили до нього, він відкривав нам двері, супроводжував до кімнат і потім, знову ж таки, супроводжував на вулицю. Він був справді уважним до кожної людини. Такий справжній батько, справжній душпастир. Можливо, власне те, що він все своє життя служив як душпастир для людей, буде його трошки відрізняти від інших. Він справді буде Папою-душпастирем для людей.

Юний Хорхе Берґольйо виховувався українським священиком салезіянином, тож теперішній Папа знайомий з українською духовністю. Який це може мати вплив на УГКЦ? – таким було ще одне із запитань, на що Блаженніший Святослав відповів, ділячись також думками про паралелі між теперішніми подіями у Ватикані та подіями, пов’язаними із зреченням Блаженнішого Любомира:

Я переконаний, що на нас чекають багато приємних подій, якими вони будуть, покаже час, але справді у своєму листі-привітанні, яке я до нього скерував іспанською мовою, я запросив його до України. Зокрема, я повідомив його, що цього року ми святкуємо ювілей 1025-ліття Хрещення Русі-України і з цієї нагоди буде освячений наш катедральний собор у Києві. Ми про цей Собор багато з ним говорили при різних нагодах. Отже, запрошення я до нього скерував і сподіваюся, що він його прийме. Але я думаю, що ми цього року будемо мати кілька гарних нагод спілкування з ним. Найперше 25 листопада ми будемо святкувати 25 років перенесення мощей святого Йосафата Кунцевича до базиліки Апостола Петра. Коли це відбувалося в контексті ІІ Ватиканського Собору сам Папа був присутній на цій події і з цієї нагоди ми хочемо здійснити таку прощу нашого українського єпископату до Риму. Сподіваємося, що це також буде моментом зустрічі із Святішим Отцем.

Він знає, що наша Церква змагається за визнання за Нею Патріаршої гідності. Ми не раз говорили, що це не є питання якоїсь зовнішньої прикраси, натомість це є питання визнання дійсності, якою живе наша Церква. І таким чином кожен крок у стосунку до подальшого розвитку є кроком до Патріархату і, очевидно, ми будемо в той чи інший спосіб про це говорити в різних обставинах, але ми залишаємо повну свободу Святішому Отцеві цей факт оприлюднити. Я думаю, що це врешті станеться.

Блаженніший Владико, Ви згадували, що під проводом теперішнього Папи Ви робили свої перші кроки в єпископстві, але два роки тому, після зречення Блаженнішого Любомира, єпископи обрали Вас Главою УГКЦ і коли Ви від’їжджали з Аргентини, щоб прийняти нове служіння, чи кардинал Бергольйо сказав Вам напутнє слово? Яке було це напутнє слово і чи міг він сподіватися, що через два роки він повторить Вашу долю?

Моє останнє прощання з ним було дуже зворушливе, бо він відчував в Аргентині дуже сильний тиск аргентинської влади і дуже просив мене про молитву. Тобто тими словами, якими ми прощалися, він привітав людей на площі, коли вперше став перед ними як новообраний Папа. Він просив про молитву. Я йому обіцяв, що все те, що ми, в будь-яких форматах, можемо зробити для Аргентинської Церкви, як Церква Українська, ми це радо зробимо. Я йому пообіцяв свою підтримку. Він подякував і сказав, що Аргентинська Церква такої підтримки потребує. Таким було наше прощання і я думаю, що ні він, ні я не могли собі уявити, за яких обставин ми зустрінемося наступного разу. У мене присутнє таке дивне відчуття, що ті події, які відбулися в нашій Церкві два роки тому, стали таким пророчим знаком для всієї Вселенської Церкви. Мій попередник зрікся свого уряду – за два роки це зробив Бенедикт XVI, наші єпископи на Виборчому Синоді обрали Главу Церкви з другого кінця світу – те саме зробили кардинали на Конклаві. Насправді дуже цікаві паралелі життя Української Церкви з життям Римської Церкви ми в цих днях спостерігаємо. І це, можливо, теж якийсь Божий знак, що нас чекають якісь гарні події в майбутньому.

Які зміни в житті Церкви треба очікувати з приходом Папи Франциска?

– Я думаю, що нас чекає багато несподіванок. Я би міг припустити на основі такого особистого досвіду його як особи, а відтак Аргентинської Церкви, десь можливо кілька наступних речей. Найперше, Церква в Аргентині й взагалі в Латинській Америці є дуже живою, це є Церква, яка дуже часто є під тиском різних політичних рухів такого лівого змісту. І дуже може бути, що обрання Папою кардинала Бергольйо може справити подібний вплив на суспільну ситуацію в Латинській Америці, який мало обрання Кароля Войтили, як Папи з-за залізного занавісу 1978 року. Отож, це був час, коли справді постать Папи міняє історію цілого континенту. Таким чином з обранням Івана Павла ІІ впав комунізм у Східній Європі. З обранням Папи Франциска можуть бути дуже цікаві соціальні зміни у Латинській Америці, яка сьогодні переживає дуже не прості моменти своєї історії, зокрема Аргентина як країна. З усієї своєї історії душпастирства в Аргентині, як провінціал ордену єзуїтів у часи мілітарної диктатури, пізніше як Архиєпископ Буенос-Айресу і Глава Єпископської Конференції, коли при владі були інші політичні групи, він себе показав людиною, яка дуже чітко, впевнено вміє правильно керувати. Я пригадую, що дуже багато разів, коли на нашій Єпископській конференції ми дискутували над текстом листів до президента, парламенту чи інших структур, він дуже багато разів повторював таку фразу: «Рrudentia ars gubernande. Второпність – це мистецтво керувати». Я думаю, що він є свідомий тих викликів, які є перед ним, зокрема в контексті Римської курії. Він це буде робити дуже послідовно і чітко, але второпно. Він, я би сказав, дуже вмілий керівник, але второпний керівник, тобто вміє правильно досягати поставленої мети.

Ваше Блаженство, зараз в соціальних мережах дуже часто порівнюють нового Папу з Папою Іваном ХХІІІ. Наскільки Ви його знаєте, чи можна сказати, що він продовжуватиме або поглиблюватиме те, що започаткував Папа Іван ХХІІІ і ІІ Ватиканський Собор?

Я думаю, що так, тому що Церква в Аргентині дуже глибоко переживає і до сьогодні дух ІІ Ватиканського Собору. Це жива Церква, яка справді шукає тих форм, які би найкраще відповідали сучасній культурі. Дуже часто в такому душпастирському контексті Латинської Америки вживають таку фразу – «душпастирське навернення», тобто це є постійний пошук якнайкращих методів для того, щоби проголошувати Слово Боже у сучасній культурі. Це те, що ми фактично зараз називаємо «нова євангелізація». Він це дуже вміло робив, але відчуваючи суспільні, соціальні потреби цього суспільства, тобто це не було якесь абстрактне Євангеліє, але дуже конкретне, живе, звернене до життєвих потреб тих людей, до яких він звертався. Ось тому я думаю, що він справді може бути поставлений в ряд з тими отцями, які скликали, проводили ІІ Ватиканський Собор, а відтак автентично інтерпретували його рішення.

З обранням нового Папи чи можемо сподіватися, очікувати на аргентинську модель служіння українським іммігрантам в статусі єпархії також для Італії?

Аргентина – це країна іммігрантів. Тому там специфіка церковного буття трохи відрізняється від Європи, де є в більшості національні країни.

В Аргентині Архиєпископ Хорхе Маріо Берґольо був ординарієм для східних католиків, які не мали своєї структури, це по-перше. По-друге, Архиєпископ Буенос-Айресу був зверхником для інших східних єпархій, які були на його території. Тому наша українська єпархія Святої Покрови є суфраганною до Архиєпископа Буенос-Айресу. Таким чином для мене він був першим безпосереднім зверхником у локальному єпископаті. Отож, він дуже добре розуміє, що означає душпастирство для іммігрантів, і він знає, як створювати для них структури. Справді, ми сьогодні дуже хочемо, щоби в Італії, зокрема, був іменований ординарій для Східних Католиків. Про це вже дуже давно дискутують. І завжди цей ординарій є зав’язкою для майбутньої структури. Скажімо, в Аргентині так було, що Архиєпископ Буенос-Айресу після ІІ Ватиканського Собору отримав завдання бути ординарієм для східних католиків, а пізніше хтось з українських священиків, а потім і єпископів був його помічником для певної конкретної Церкви свого права. Таким чином розвинулася наша єпархія в Аргентині. Отож, справді я думаю, що коли ми будемо продовжувати перемовини з Апостольською Столицею про створення необхідних структур для душпастирської опіки іммігрантів в Італії та Іспанії, то новообраний Папа буде чітко розуміти, про що ми говоримо і чому ми сьогодні маємо таку потребу.

Колишній Архиєпископ Буенос-Айресу також відомий як захисник життя і сім’ї.

Йдеться про так звані псевдодемократичні цінності, які сьогодні насаджуються і в Європі і в Україні. Я був учасником тих церковних дискусій, коли Аргентинська Церква гостро маніфестувала проти узаконення одностатевих шлюбів, і тут з нами були солідарні представники всіх релігій: і євреї, і мусульмани. І очевидно, що голова Єпископських конференцій брав на себе основний удар від тих, хто намагалися голос Церкви дискредитувати. І справді кардинал Бергольйо дуже лагідно захищав гідність людини. Бо дуже часто кажуть, що хто дуже виступає проти псевдодемократичних цінностей, той є не толерантний і його часто звинувачують у дискримінації. А він якраз виходив із захисту гідності людини: чоловіка і жінки, захисту життя і захисту гідності сім’ї. І на основі тих євангельських істин намагався пояснити суспільству позицію Церкви в цьому питанні.

Чи мав Блаженніший Святослав нагоду познайомитися з Папою Франциском як із богословом?

Було кілька таких дуже цікавих нагод і це завжди було в контексті засідань Аргентинської Єпископської Конференції, коли ми обговорювали певні питання. Наприклад, всім нам є пам’ятний рік присвячений священикам, який проголосив Папа Бенедикт XVI. Ось тоді готувалися певні відозви, певні душпастирські програми для того, щоби правильно єпископи опікувалися своїми священиками. І хочу сказати, що кардинал Бергольйо дуже мало говорив, а коли говорив, то говорив дуже влучно, так, що ті фрази відразу входили в склад того тексту. Я пригадую його проповідь, коли Аргентинська Церква святкувала 200-ліття проголошення незалежності Аргентини. Він тоді на проповіді, яка мала бути магістральною проповіддю, бо це ж ювілей Церкви і держави, сказав шість речень, але цього вистачило. Учора мене вразили такі дві обставини, два жести, які він зробив. Мені би хотілося їх прокоментувати, бо так відчуваю, що вони пройшли повз увагу. Перший жест, який він вчинив, схилив голову перед людьми і перед тим ніж їх благословити, попросив благословення від людей. Це, можливо, жест, який для європейської культури не завжди є зрозумілим, але він є складовою релігійної культури Латинської Америки. Тобто, коли люди хочуть глибоко молитися за свого священика чи єпископа, вони моляться молитвою благословення. Це є жест, який відповідає тому, що в нашому обряді ми висловлюємо, коли співаємо «Аксіос». Цей момент, коли люди в ранній церкві публічно виявляли своє прийняття того вибору, який зробили кардинали. Другий момент, це момент мовчанки. Думаю, що це був один з найзворушливіших таких періодів учорашньої події, коли більш як 150 тисяч людей на площі водночас замовкли і молилися за новообраного Папу. Це теж показує той глибокий духовний зв'язок, який він має. Хтось порахував, що під час учорашньої зустрічі «Urbi et Orbi» більша частина часу була присвячена молитві, а слів було дуже мало, але сказано було дуже багато. Ось це є вся особистість нового Папи.

Глава УГКЦ також прокоментував вибір імені нового Святішого Отця:

Хтось сказав, що той папа, який скасував чин єзуїтів, був францисканцем, а тепер перший папа-єзуїт взяв собі ім’я Франциск. Ще одна риса, про яку ми не згадали, це особлива увага до бідних, це теж є риса Церкви в Латинській Америці, це є певний вибір Церкви на користь бідних. Бо в багатьох країнах Латинської Америки тільки Церква є їхнім голосом або справжнім голосом. Дуже часто на темі бідності спекулюють різні політики. Пригадую ми, як Аргентинська Єпископська Конференція, приймали окремий документ щодо нових форм бідності в Аргентині, а відтак, що Церква повинна для цих людей зробити. І кардинал Бергольйо був дуже цікава постать у цій дискусії. Говорячи, що часом та особа, яку ми вважаємо бідною, вона для нас може бути духовним скарбом і тоді наше служіння їй є не якоюсь філантропією, а це є моральний обов’язок, який нас збагачує. Отож, та особлива увага до бідних людей у його особі є уособленням вибору, який Церква в цьому світлі зробила. Думаю, що щось подібного дуже потрібне багатим країнам для того, щоб очищення, про яке ви говорите, сталося в багатьох суспільних контекстах. Думаю, ми мусимо почекати на його пояснення, чому він обрав собі ім’я Франциск, але я хочу пригадати вам той сон Папи, який бачив Церкву, яка падає, і бачив жебрака, який приходить, щоби своїм плечем цю Церкву підтримати. І цей Папа впізнав у тому жебраку Франциска з Асижу, який прийшов до нього, саме того, кого Йому Господь Бог відкрив у сні.

Може, це той самий Франциск, якого сьогодні посилає Господь Бог Церкві та світові.

Джерело: http://headugcc.info


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць