Британський історик: Сербське православ’я живе комуністичною брехнею про Степінца
  • Втр, 01/11/2016 - 17:03

Британський історик Робін Гарріс, колишній близький співробітник Марґарет Течер, презентував у Хорватському Католицькому Університеті свою книгу «Stepinac – His Life and Time». З цієї нагоди він дав інтерв’ю хорватському католицькому порталові «Bitno.net».

Коли і де Ви перший раз чули про бл. Алойзія Степінца?

В часі війни в бувшій Югославії в 90-х роках минулого століття я зацікавився проблематикою того, що відбувалося. Це були часи воєнної пропаганди проти Хорватії і властиво однією з головних цілей цієї пропаганди було зобразити блаженного Алойзія Степінца, як найгіршого католицького великодостойника, який коли небудь жив. Саме така концентрованість пропаганди проти Степінца спонукала мене, як історика, почати цікавитися його особою і діяльністю. Для цього я навіть вивчив хорватську мову, щоб могти працювати з оригінальними документами.

Коли Ви почали роздумувати над написанням книги про кардинала Степінца?

Кілька років тому. Але не вистачало часу. А початком 2014р. деякі речі у моєму приватному житті змінилися, так що я отримав можливість взятися за написання книги. Моїм головним мотивом було – відповісти на всі оббріхування проти блаженного Степінца. Коли ж я довідався що Кардинал має бути проголошений святим, то я дещо змінив свої підходи до написання книги. Мені здавалося, що канонізація – це вже і є найкраща відповідь на всі оббріхування його особи. Але коли було оголошено про створення комісії з його питання, я знову вернувся до своїх попередніх підходів. Уникаючи полемічного тону, я все ж таки знову взявся відповідати на кожну брехню висловлену на його адресу.

Де є джерела пропаганди проти блаженного Алойзія Степінца?

Її першим джерелом є комуністи. Перед тим було дещо й четніцької пропаганди (четніки – сербські колабораціоністи, які в часі ІІ світової війни співпрацювали з німецькими нацистами, провадили політику винищення несербського населення Югославії. Особливо «прославились» жорстокими вбивствами католиків та євреїв. Завдячуючи їм, югославська столиця Белград була проголошена першим в Європі містом judenfrei – вільним від євреїв – пояснення перекладача).

Прикладом такої пропаганди є фальсифікований лист, який начебто Степінац написав Пріславу Ґрізоґону, в якому пишеться про вигадані злочини католицьких священиків в усташських концтабора (усташі – хорватські союзники нацистської Німеччини та фашистської Італії в часі ІІ світової війни. Провадили політику «очищення» хорватських теренів Югославії від етнічних та ідеологічних груп, які вважали ворожими. «Прославились» жорстокістю стосовно сербського населення та вбивствами католицьких священиків. Планували вбивство тодішнього Загребського Архиєпископа Алойзія Степінца – пояснення перекладача).

Це приклад четніцької пропаганди. Автором цього фальсифікату без сумніву був сербський політик і четнік Адам Прібічєвічь. Хоча це комусь може бути дивним, але частково пропаганда проти Католицької Церкви в Хорватія велась і німецькими спецслужбами. Проте, головним джерелом і мотором пропаганди проти блаженного Степіца були комуністи, особливо в часі повністю сфальсифікованого судового процесу проти нього.

На Вашу домку, якими були головні цілі пропаганди проти блаженного Кардинала?

Я не вважаю, що пропаганда проти блаженного Степінца не була спрямована проти нього особисто. І він цього теж був свідомий. Репутація Степінця була без плями. Було відомо, що він врятував багато євреїв. Зналося і про те, що він пробував рятувати комуністів, яких арештувала усташська влада. Напад на нього був через те, що він був хорватом, церковним великодостойником і противником комуністичної ідеології.

Я вважаю, що комуністам було дуже важливо напасти на цього, оскільки вони собі добре усвідомлювали, що Католицька Церква є найбільшою перепоною до встановлення гегемонії комуністичного режиму.

Окрім цього маю також і гіпотезу, що брехнею проти Степінца комуністи пробували розпалити сильнішу ненависть між католиками і православними бувшої Югославії. Бо в такому випадку це їм значно полегшувало завдання примусити Сербську православну церкву прийняти атеїстичний режим. На жаль, це їм дуже добре вдалося. Сербські православні ненавидить Католицьку Церкву більше, аніж її ненавиділи комуністи. А це було ідеальною ситуацією для режиму, який не користувався популярністю у більшості громадян.

Здається, що Сербська православна церква і надалі дотримується комуністичної брехні про Степінца і Католицьку Церкву?

На жаль це саме так. Проте на сьогоднішній момент серед сербського православного духовенства існує серйозне розходження у цьому питанні. Молодший клир починає вважати, що монтований комуністами процес проти Степінца з 1946 р. не може бути прийнятий у якості аргументів проти нього. Але старші та й взагалі більшість сербського православного клиру вважає той комуністичний процес правильним і справедливим.

Тут також потрібно враховувати той факт, що комуністи невелику кількість сербських православних священиків аршетували, а деяких і вбили. Частини їх, які були пов’язані із четніками, втекли з країни. Але назагал Сребську православну церкву югославські комуністи залишили в спокої. Але це була практика комуністів в цілому світі – вони переслідували католиків, а православну церкву просто брали під свій повний контроль.

Нещодавно Ви заявили, що потребі у створені православно-католицької комісії з питання Степінца не було.

Так, вона є абсолютно непотрібною. І сам Папа сказав, що її висновки жодним чином не вплинуть на саму канонізацію. І це є трохи дивно. А що якщо комісія ствердить, що Степінац несе відповідальність за найгірші можливі злочини? Той факт, що таке можливе відкриття жодним чином не вплине на канонізацію для мене є дивним. Для чого тоді створювати таку комісію?

Вона також є абсолютно непотрібною для того, щоб встановити історичну правду про Степінца. Адже ми вже її знаємо і документи з цього питання є доступними.

Чи могли б прокоментувати звинувачення Сербської православної церкви, яка твердить що Степінац – колаборант усташського режиму.

Але що таке колаборація? Так, Стапінац привітав встановлення хорватської незалежності, у цьому нема жодного сумніву. Але у той же ж час він висловлював глибоку недовіру до нацистів і від самого початку його страшив факт, що хорватська незалежність встановлена під патронатом нацистської Німеччини. Відомо, що Степінац засуджував нацистів ще в 30-х роках.

У момент проголошення Незалежної Хорватської Держави блаженний Степінац мало що знав про усташів. На загал в самій Хорватії мало хто знав що про них. Але з самого початку Степінац показав, що в нього нема жодних симпатій до усташів.

Він прагнув хорватської незалежності. У Югославії він, як і більшість католиків, вже давно розчарувався. Смертельним ударом католицьким симпатіям до Югославії став той факт, що сербським православним вдалося зірвати підписання конкордату між Ватиканом та Королівством Югославія. Окрім цього стало цілком зрозумілим, що хорватське питання ніколи не буде вирішеним у рамках Югославії, яку контролюють серби. Саме із цієї перспективи потрібно сприймати той факт, що Степінац привітав тодішню хорватську незалежність.

А звинувачення у тому, що він – «усташський вікарій»?

Це просто дурниці. Степінца військовим вікарієм іменував Папа, а не Анте Павеліч (усташський вождь – пояснення перекладача). Військовим вікарієм він був іменований і за королівської Югославії і в часі існування Незалежної Хорватської Держави. Але в ці державі він був вікарієм тільки титулярно. Між Ватиканом та режимом Павелічя не існувало дипломатичних стосунків. Насправді сам Павелічь жодним чином той титул не брав до уваги.

Блаженному Степінцу закидають що він недостатньо боровся із злочинною державою.

В першу чергу тут необхідно звернути увагу на його зустрічі з таємним агентом влади Югославії у вигнання Станіславом Рапотецом, який з 1942 р. постійно перебував у Загребі. Вже сам факт того, що Рапотец п’ять раз зустрічався з Степінцем свідчить, що Рапотец мав досить довіри до Степінца, щоб йти на такі зустрічі.

У часі цих зустрічей Рапотец одного разу запитав Степінца чому він на знак протесту проти усташів не залишить Загреб. На що Степінац відповів: А хто ж тоді допомагатиме усім цим людям?

Як ви оцінюєте реагування Степінца на переслідування, які влаштовував усташський режим?

Перш за все мусимо розрізнити його приватну діяльність від офіційних заяв.

Його офіційні реакції були зумовлені його архипастирським служінням. І в тому сенсі він не був політиком. Тому тон та лексика цих заяв визначені його обов’язками Архиєпископа. Коли, для прикладу, він протестував проти переслідування євреїв, то виступав як людина католицької віри і як Архиєпсикоп. Це допомогло йому врятувати від переслідування євреїв з мішаних подружь та тих, що перейшли в католицтво. Усташі визнали його аргументи, не дивлячись на тиск німців.

В загальному, його прилюдні реакції, проповіді, листи дуже уважно формульовані. Їхня ціль домогтися реальних поступок усташів та реального порятунку людей. Він постійно вимагав від усташів припинення переслідування конкретних людей – конкретних євреїв, конкретних сербів, конкретних комуністів. Він врятував тисячі людей. Навіть на процесі проти нього оприлюднено документи із тисячами імен людей, яких йому вдалося врятувати.

Але багато чого Степінац не знав. Він не знав до кінця всього того що коїлося в концтаборі Ясеновац. Але саме він прилюдно назвав це найбільшою ганьбою хорватського народу. Усташі добре пильнували. Щоб у цей концтабір не потрапили «агенти» Степінца, ані представника Червоного хресту чи Карітасу. Спепінац очевидно мав дуже фрагментарні відомості про те, що відбувалося там. Як би він знав реальність, я переконаний, його реакція була б значно інакшою.

Сербська православна церква найбільше Степінцу в вину ставить «перехрещування» сербів.

Були випадки, коли серби ставали католиками, щоб врятувати собі життя. Але це вони робили добровільно. Нема жодного доказу, що Степінац чи хтось із хорватських католицьких єпископів знав про випадки насильного перетягування в католицтво, підгримував це, чи сприяв цьому. Більше того, Степінац рекомендував своїм священика не чинити жодних перепон коли серби чи євреї просять про перехід в католицтво. Він зазначав, що якщо це вони роблять з метою зберегти своє життя, то коли зміняться обставини, вони повернуться у свою віру і в тому не можна їм чинити жодних перепон.

Ви досліджували життя та діяльність блаженного Алойзія Степінца, чи знайшли Ви щось щоб підтверджувало звинувачення проти нього?

Ні одне звинувачення проти Степінца, яке озвучує Сербська православна церква не є обґрунтованим. Ні одне.

Як католик, як ви оцінюєте блаженного Степінца?

Мушу визнати, коли я почав вивчати особу Кардинала, на самому початку він не був мені ані трохи симпатичним. Людина, яка рідко посміхалася, і немала жодного почуття гумору. Це абсолютно противилось моїм британським уявленням про католицького священика: завжди усміхнені, з добрим почуттям гумору.

Але це все змінилося коли я прочитав Щоденник Йосипа Вранековічя, в якому серед іншого описано дні, які Степінац провів у тюрмі. Там ясно можна бачити Степінца таким, яким він дійсно був: сильна особистість, яка справляє враження на кожного і яка живе близько Бога. Завжди в молитві, у відданості Богородиці, завжди готовий служити іншим. Це були його основні риси.

Я часто прошу його про заступництво. А зараз молюся за його канонізацію. Він був дуже скромною людиною і думаю йому особисто канонізація не розходиться.

Що ми можемо вчинити, щоб поширювати правду про блаженного Степінца?

Змішана православно-католицька комісія дасть свій елаборат чи заяву після завершення її роботи. Я не знаю що там буде. Я не вірю що члени комісії осягнуть консенсус. Папа бажає, щоб ця комісія зіграла роль в екуменічному діалозі.  Але на мою думку, вона не буде в змозі покращити стосунки Сербської православної церкви і Католицької Церкви.

А ми мусимо молитися і поширювати істину. Я зауважив, що Церква в Хорватії часами уникає говорити про Степінца, неначе боїться, що хтось розтлумачить, що вона робить якісь провокації. Але важливо продовжувати говорити. Це не означає бути непристойними стосовно православних чи Папи. Ми просто маємо обов’язок говорити істину. Й Істина є на нашому боці, на це вказують історичні факти.

Я переконаний – Степінац зараз в Небі. А всі перепони на шляху до його канонізації походять від диявола. І це мене тішить, бо знаємо, що диявол ніколи не перемагає.