Ніхто не стає християнином сам по собі. На цьому наголосив Папа Франциск під час загальної аудієнції у середу, 25 червня 2014 р., продовжуючи цикл повчань про Церкву. Перед липневою перервою, адже наступна така зустріч з паломниками запланована аж на 6 серпня, Святіший Отець поділився думками про важливість приналежності до Божого люду, про творення і покликання якого, починаючи від Старого Завіту, йшлося попереднього разу.

Наступник святого Петра наголосив, що ми не є християнами в індивідуальному порядку, але «наша християнська ідентичність полягає у приналежності. Ми є християнами, тому що належимо до Церкви». В біблійній події при неопалимій купині, коли Бог об’явив Своє ім’я, Він, за словами Папи, промовисто виразив цю приналежність. Відповідаючи Мойсеєві, Господь «окреслює Себе, як Бог Отців, Він не каже, що є Всемогутнім, але – Богом Авраама, Ісаака та Якова. Таким чином, Він об’являє Себе, як Бог, Який заключив завіт із нашими праотцями й завжди залишається вірним Своєму союзові, а також запрошує нас увійти в ці взаємини».

«У цьому контексті думка, насамперед, лине з вдячністю до тих, які випередили нас та прийняли нас у Церкві. Ніхто не стає християнином сам по собі!», – вів далі Святіший Отець, наголошуючи, що «християни не створюються у лабораторіях», але є «частиною люду, який прибуває здалека». «Християнин, – пояснив він, – належить до люду, який називається Церквою, і ця Церква вчиняє його християнином у день Хрищення». За словами Наступника святого Петра, «якщо ми віримо, вміємо молитися, пізнали Господа та можемо слухати Його слово, відчуваємо Його близькість та розпізнаємо Його в ближніх», то це тому, що цієї вірою хтось вже жив перед нами і нам її передав.

Папа зауважив, що коли замислимося над цим, що ми отримали віру від предків, від батьків, від попередників, то на думку відразу спадають численні дорогі серцю обличчя рідних, катехитів, духівників. «Ось цим і є Церква – великою родиною, в якій нас приймають і в якій вчимося жити, як віруючі та учні Господа Ісуса», – додав він.

Далі Глава Католицької Церкви звернув увагу на те, що цей шлях ми проходимо не лише завдяки іншим людям, але також разом з іншими. «Скільки ж то разів Папа Венедикт XVI описував Церкву, як церковне “ми”, – сказав його наступник. – Іноді доводиться почути, як хтось каже: “Я вірю в Бога, вірю в Ісуса, але Церквою не цікавлюся...” Ми не раз це чули, чи не правда? Але це неправильно. Існують такі, які вважають, що можуть мати прямі, безпосередні взаємини з Ісусом Христом поза сопричастям і посередництвом Церкви. Це шкідливі та небезпечні спокуси, або, як казав великий Павло VI, абсурдне протиріччя».

Святіший Отець визнав, що спільний шлях вимагає зусиль, є важким, адже може трапитися, що хтось чинить нам проблеми або дає згіршення. «Однак, – додав він, –Своє послання спасіння Господь ввірив людським особам, нам усім, свідкам, і саме в наших братах і сестрах, з їхніми обдаруваннями й обмеженнями, Він виходить нам назустріч та дає Себе розпізнати. А це означає належати до Церкви».

«Дорогі друзі, – підсумував Папа, – просімо у Господа Бога, за заступництвом Непорочної Діви Марії, Матері Церкви, благодаті ніколи не піддатися спокусі вважати, що можемо не рахуватися з іншими, що можемо не рахуватися з Церквою, що можемо самі здобути спасіння, бути саморобними християнами. Навпаки, неможливо любити Бога без любові до ближніх, неможливо любити Бога поза Церквою, неможливо перебувати у сопричасті з Богом, не будучи в ньому в Церкві, і не можемо стати добрими християнами, якщо не разом з тими, хто намагається наслідувати Господа Ісуса, як єдиний люд, одне тіло, яким є Церква».