«Це чорне золото… Спасибі!». Жителі прифронтових Красногорівки та Мар’їнки дякують що зустрінуть Новий рік в теплі
  • Втр, 02/01/2018 - 18:10

З самого ранку 65-річна Людмила Петрівна виглядала машини з паливними брикетами. Вона живе на ближній до фронту вулиці Тельманова в Мар’їнці, куди уже четвертий рік долітають не тільки осколки великокаліберної зброї, але й шалені кулі. За городами видніються уже непідконтрольні Україні території. Людмила Петрівна пережила не один обстріл, але попри все знаходить сили жартувати і радіти. На порозі свого дому вона з вдячністю зустрічає співробітників Асоціації «Еммануїл», які встановлюють людям твердопаливні котли та надають паливні брикети в рамках Акції «Папа для України», дякує кожному жертводавцю та небайдужому до її біди. «Це чорне золото… Спасибі!», – сказала бабуся, беручи до рук кілька паливний брикетів.

     На сьогодні, в рамках проекту Асоціації «Еммануїл» при фінансуванні Акції «Папа для України», людям доставлено 350 твердопаливних котлів, з них 213 у Мар’їнку та 137 у Красногорівку. Більша частина котлів уже встановлені та здані в експлуатацію. Крім того, жителям Мар’їнки уже доставлено понад 300 тонн твердого палива (брикети), що є тільки частиною із запланованого.

      Проект триватиме до кінця зимового періоду, а зараз ми хочемо вам коротко розповісти про тих, кому ми уже допомогли зігрітися.

     На початку цього літа внаслідок прямого попадання снаряду постраждав дах будинку та сарай пана Євгена в Мар’їнці. Вони з дружиною та 14-літнім сином продовжують в жити будинку, тимчасово перекривши дірки від вибуху в стелі та стінах. «Минулу зиму топили вугіллям, але це дорого. Якщо купляти з першої шахти, то за тонну просять 3500 грн, а від нього більше сажі, аніж тепла. На зимовий сезон треба аж 3 тонни вугілля, зима тут холодна. Для нас котел і брикети – це дуже серйозна підтримка. Адже тут, якщо б навіть гроші були, то таких брикетів не купиш», – розповідає пан Євген.

     82-річний корінний житель Мар’їнки Анатолій Дмитрович, розповідаючи про котрий рік під ряд митарств у пошуках грошей, дров та вугілля на обігрів житла, гірко іронізує: «Це вже гірше обстрілів». Аж раптом, розповідає дідусь, містом почали ходити розмови про безкоштовне встановлення твердопаливних котлів. Побачивши на сусідньому паркані наклейку Акції, Анатолій Дмитрович зателефонував на гарячу лінію, розвідав усе і залишив свої контакти. Як же він зрадів, коли через деякий час йому у двір занесли котел з брикетами. «Я ж і не сподівався, адже таких як я багато! – ділиться своїми переживаннями дідусь. – А тут хлопці і доставили, і встановили. Пообіцяли ще й паливні брикети привезти! Безкоштовно! Де таке бачено, щоб задарма такі дорогі подарунки? Як же мені пощастило… У мене пенсія, хоч і шахтарська – 3500 грн, а що толку? Тонна вугілля коштує 2500 грн, а на місяць цього може і вистачить.. А, бувало, купиш, а там сміття привезуть, а не паливо, і ніякого тепла від нього. Погане вугілля пішло, не якісне. А брикети ваші всі хвалять, вони добре тримають тепло, економні. Хоч цю зиму мерзнути не буду».

     Коли у двір до 43-річної Нелі тільки заїхала вантажівка з брикетами, вона уже з порогу дякувала за те, що зиму перезимують в теплі. «Ходимо, збираємо все, що горить, адже купити вугілля, дрова для багатьох людей стало розкішшю. А коли маленька дитина в хаті, як пояснити, що немає грошей на тепло? Ось і відмовляємо собі в найнеобхіднішому, щоб купити паливо, – розповідає Неля. – Дякую Вам за такий подарунок, та ще й в День Святого Миколая!».

     Так само зраділа і Олена, яка живе разом з донькою та внучкою. «У нас в домі немає чоловіків, тож багато навчилися робити своїми руками, але сил все одно не вистачає, – розповідає вона гостям. – А ви нам таке добро привезли! Брикети навіть дитині під силу принести, а як вони горять, а як тепло довго тримають.. Моя знайома навесні такі ж від вас отримувала, так нахвалитися не може. Ось і ми дочекалися! Тепер Новий рік в теплі зустрінемо. Головне, щоб без “феєрверків”, без стрілянини тобто… Низький уклін всім добрим людям, і нехай у вас завжди буде мир».

     Пенсіонери Ніна Петрівна та Анатолій Дмитрович живуть удвох. Їхню маленьку сім’ю за увесь час війни гуманітарна допомога обходила стороною, тому вони дуже зраділи новенькому котлу та запасу паливних брикетів. «Не можемо натішитись, – кажуть вони. – Ось, зайдіть у хату.. Відчуваєте, як тепло? Ввечері закладаємо і до ранку вистачає!». А в першу зиму бойових дій зник газ, а разом із ним і можливість опалювати будинок, готувати їжу. Тоді пенсіонери купили електрообігрівач та запустили, після десятиліть простою, грубку. Температура всередині ледве дотягувала до + 12° С. Минулої зими обігрівач вкрали, тому на службі залишилась тільки стара грубка. Поки в хаті не з’явився новий котел.

     68-річна Лілія Василівна в Мар’їнці народилася, прожила усе життя і на старості літ залишилась одна – діти роз’їхалися. «А куди я поїду? Сил немає, здоров’я немає, кому я потрібна? Добре, що волонтери не залишають нас. Дізналась я від них про котли, тож побігла в адміністрацію і написала заяву на котел та паливо. Кажуть, що це Папа Римський про нас так подбав. Передайте йому від нас подяку і нехай ніколи не хворіє. Нехай це добро повернеться в будинки людей, які допомогли нам і віддали свої кошти на таку добру справу…», – говорить бабуся.

     91-річна Валентина Яківна просить не фотографувати її в старенькому, потертому пальто: «Я ж вчителькою була». Вона розповідає, що як вийшла на пенсію, то поселилась в Мар’їнці, бо шукала тиші, спокію та гарної природи. «Закінчилася моя тиша, прийшла війна, – зітхає бабуся. – Стара я уже… Дякую, що не дали замерзнути взимку. І приїжджайте до нас частіше, вулиця у нас дружня, а люди добрі…»