"Церква бачить велику цінність кожної дитини", - Сестра Христофора Буштин
  • Пон, 02/09/2013 - 15:03

На початку нового навчального року ми вирішили поцікавитися в керівника Комісії освіти й виховання УГКЦ сестри Христофори Буштин, як Церква підготувалася до навчального року. Сестра Христофора відповіла на запитання Департаменту інформації УГКЦ.

Сестро Христофоро, скажіть, будь ласка, з якими новими ідеями для своїх вихованців вступає УГКЦ у навчальний рік?

Це постійно важливі й водночас нові теми: навчання і виховання, особистісного і духовного зросту, педагогічного покликання і майстерності, батьківства та інші. Проте цього року нашими темами будуть дружба з Христом, постійність і наполегливість.

Найперше – дружба з Христом.

У Рік віри, який добігає до кінця, під час Тижня католицького шкільництва у квітні цього року та Всеукраїнської прощі до Гошева, католицькі школи роздумували над темою «Мама – перша вчителька віри». А в 2014 році нашою темою буде особа батька та його роль як провідника в житті віри. У цьому контексті властивими будуть теми Божого батьківства та гідності людини як дитини Божої, що має розвиватися за прикладом Ісуса Христа, Божого Сина.

Палітра християнських вартостей та ідеалів є основою для розпізнавання добра. Саме на цій основі молодь має навчитися розв’язувати проблеми, приймати рішення і реалізувати вибори у своєму житті.

Дружба з Ісусом Христом як Вчителем буде важливою темою і для духовного зростання вчителів. Бо Його вчительство і навчання передавалося «серцем до серця». Такий підхід дуже потрібний у роботі сучасного вчителя, як зазначають директори приватних католицьких шкіл із Тернопільщини, Івано-Франківська й Львова. Сучасній школі, яка збідніла на виховний вплив, необхідні вчителі, які, виконуючи навчальний план, виховували б учнів.

Друге: постійність і наполегливість.

Без цих прикмет неможливо засвоїти знання, вміння, навички чи добрі риси- чесноти. Сучасні діти та молодь живуть у світі фрагментарності й вражень, що часто породжує розгубленість і страх. Тому послідовність і наполегливість слід застосовувати і в розвитку віри в Христа. Плекаючи тривалі й постійні стосунки з Богом через молитву та інші релігійні практики, людина, незалежно від віку, має змогу реально зростати в духовності та моралі. Особистісний і духовний розвиток дітей будується на глибоких та значущих стосунках з батьками і вихователями.

 

Що головним є для Церкви в роботі з дітьми в школах та дитсадках?

Найперше важливою є співпраця між педагогами та батьками стосовно християнських цінностей і виховних підходів.

Ми стараємось про духовне усвідомлення дару батьківства серед вірних. Плануємо, що цього навчального року пожвавиться робота зі створення батьківської асоціації.

Церква бачить велику цінність кожної дитини, передусім як Божої дитини. Саме духовне бачення гідності дитини нагадує батькам про те, що виховання дітей є їхнім привілеєм і завданням на все життя. Уже від моменту зачаття дитина обдаровує і змінює життя батьків. Дитина з’являється з Божого промислу в житті конкретних батьків і збагачує їхнє життя новими вимірами дару любові. Пригадую, як одна старша особа казала: «Коли сумно, достатньо поглянути в очі дитини і рай знову повернеться в серце». Саме завдяки дітям, спілкуванню з ними та виховній турботі, батьки можуть пережити та плекати унікальний досвід любові й риси Бога, як Творця і Батька. Словесно чи наглядно батьки передають свою віру, життєву наснагу та приклади поведінки дітям.

Одним із найважливіших завдань, яке мають батьки, – це, власне, привести свою дитину до віри, до родини віруючих, Церкви. Виконувати це завдання має допомагати не лише парафія, а й школа, до якої батьки віддають своїх дітей. Безсумнівно, школа має бути відкрита до діалогу з батьками стосовно виховних питань і сприяти передаванню духовних цінностей батьків. Церква не лише приймає дітей (через таїнство Хрещення ), а й дбає про їхнє християнське виховання через катехитичні дошкільні та шкільні парафіяльні ініціативи. Поряд з тим Церква завжди є відкрита до спілкування з батьками та за їхнім бажаннями має співпрацювати зі школою у питаннях виховання.

Атмосфера в навчальному чи виховному закладі має важливе значення для передавання цінностей. Тому Церква турбується про духовну підтримку професійної діяльності вчителів. Комісія УГКЦ у справах освіти та виховання і відповідні єпархіальні комісії та парафіяльні спільноти стараються організовувати дні духовної віднови для вчителів, семінари, конференції і лекторії. Хочемо, щоб учителі, застосовуючи міжпредметні зв’язки, долучалися до передавання правди, краси, істини й добра.

 

Які предмети вивчаєте?

У парафіяльних недільних школах проводиться катехизація за затвердженою в Церкві програмою. У дошкільних приватних закладах − релігійне виховання через активні розвиваючі заняття. У приватних католицьких навчальних закладах викладаються такі предмети, як «Основи християнської етики» і «Етика: духовні засади», низка факультативів і гуртків, зокрема гурток «Діти світла», «Етика подружнього життя» (середня школа), «Християнський духовний розвиток», «Вивчення Біблії», «Християнське виховання» тощо.

Важливим є творення виховної атмосфери, чому сприяють ранкові молитви, спілкування з цікавими людьми, дні духовної віднови, поїздки, прощі, сарепти та літні табори.

 

Чи цього року відкрилися якісь нові навчальні заклади при Церкві?

Утворення нових навчальних закладів – це доволі складний процес, що вимагає також значних ресурсів. Тому цього року, як нам відомо, працювало три ініціативні групи зі створення нових закладів у різних містах, однак це все ще в процесі підготовки.

На жаль, у нашій державі законодавчі чинники мало сприяють таким ініціативам. Адже для створення таких інституцій потрібно, аби була забезпечена реалізація громадянського права Церкви й громади засновувати власні навчальні заклади освіти різних рівнів. Тут необхідно також забезпечити право отримувати належне фінансування освітнього процесу для компонентів державного освітнього стандарту таких закладів. Для цього слід прийняти закон, який регулюватиме використання коштів, передбачених державою на навчання кожної дитини, і дати батькам можливість користуватися правом обирати навчальний заклад для своїх дітей.

Також у нас є досвід діалогу та співпраці в єпархіях з поодинокими освітніми ланками в питаннях виховання. Є низка шкіл, які шукають співпраці, щоб стати школами з християнським спрямуванням.

 

Колись школи при церкві були центрами освіти. Яку зараз роль відіграють церковні школи? Чи вони популярні?

Якщо мова йде про парафіяльні недільні школи, то їхня роль «віронавчальна». У таких школах різні вікові категорії осіб через катехизацію мають можливість отримати знання і християнський духовний досвід спілкування з Богом. А це важливо завжди. Поряд з основним завданням такі заклади завжди виконували просвітницьку місію, бо «віра чинна в любові», тому й досі вони є місцем духовно-культурного збагачення і навчання.

Натомість школа як загальноосвітній заклад є частиною місії Церкви. У церковних, чи католицьких, школах визначальним є освітній рівень. У пострадянський період католицька школа сприймалася крізь призму антирелігійного стереотипу про «темноту релігії», тому в деякі такі школи часто навідувалися перевірки. Однак невдовзі наші католицькі приватні заклади посіли належне місце і нині в них нерідко проводяться районні й міські педагогічні наради, семінари та інші вишколи педагогів і директорів.

 

Зі світських шкіл України виключають такий предмет, як християнська етика. Чим це загрожує українським дітям, на вашу думку?

Однозначно, що подібні освітні зміни матимуть негативні наслідки для морального та духовного виховання дітей. Це свідчить також про недооцінювання важливості виховання в школі. Адже виховання передбачає ознайомлення з цінностями, ідеалами. Виховний процес не існує сам по собі, а передбачає засвоєння важливих знань і навичок, які згодом будуть підкріплені в міжпредметних зв’язках.

Втрата критеріїв розрізнення добра і зла негативно позначиться на формуванні особистості.

Таким чином держава ризикує виховати безпринципних осіб. Адже відсутність аналізу прикладів доброчесної поведінки сприятиме прояву і формуванню негативних рис і асоціальних дій, залежностей та аморальності. Відомо, що саме християнські цінності впродовж понад тисячолітньої історії були в основі виховання українського народу.

 

Як ви вважаєте, чи залежить рівень духовності від рівня освіти?

Це питання можна розглядати з двох точок зору. З матеріалістичної і антирелігійної позицій, у яких простежується тенденція розглядати духовність у категоріях людської культури, відповідь на запитання буде ствердною.

Однак з християнської точки зору все надто складніше. Адже духовність тут розглядається як життя у Святому Дусі. Освіта є певним земним здобутком, ресурсом людини й може слугувати як для ницих, так і для вищих прагнень. Усе залежатиме від спрямованості особистості. Тому, крім здобування освіти, як важливого ресурсу в житті людини, ми говоримо про зростання у вірі, що зробить освічену людину ще багатшою в духовному плані.

У рамках християнського дискурсу ми також можемо натрапити на непорозуміння і крайнощі. Дехто переоцінює роль освіти для духовного розвитку, інші ж демонізують освіту. Тому все залежить від правильних акцентів.

 

Який ви бачите недолік у світській шкільній, дошкільній освіті?

Хотілося б побажати нашій школі кращого у двох питаннях. Перше – якість навчально-виховного процесу. Навчальні програми, як стверджують директори шкіл і педагоги, перевантажені. Це вказує на розуміння освітніх процесів лише в категорії репродукування знань, а сучасні умови вимагають розвитку критичного й творчого мислення, виховання особистості, здатної вибирати на основі сформованої системи цінностей.

Змістове наповнення програм і підручників часто містять антивиховні тенденції. Так, на уроках вітчизняної та зарубіжної літератури пропонуються для вивчення міфи й розповіді, які сприяють формуванню  учнів магічного сприйняття світу, натомість варто подавати приклади доброчесної поведінки.

На уроках основ здоров’я нав’язується ідея контрацептивної концепції статевості. Проте слід звернути увагу, що людина є особою, яка виховується іншими до свідомих життєвих виборів та самоуправління.

Уроки біології і надалі представляють лише єдину гіпотезу про започаткування життя на землі – еволюційну теорію. А потрібно було принаймні згадувати про те, що існують інші теорії.

Друге – батьки й педагоги. Очевидно, що роль вчителя є основною в навчально-виховному процесі. Це дуже важлива роль. Тому заробітна платня вчителя мала б набрати ресурсної ваги, щоб сприяти його постійному самовдосконаленню. Поряд з тим важливим є духовне зростання вчителів і батьків, як тих, хто особливо важливий для дітей у їхньому становленні.

Хочу побажати, аби в новому навчальному році, який починається, Господь Бог поблагословив дітей, батьків, педагогів і освітян усіх рівнів на звершення того добра, яким є виховання.

 

Над інтерв’ю працювала Оксана Климончук,

Департамент інформації УГКЦ