«Часто люди не приходять до Церкви, бо не бачать там полум’я», – о. Войцех Жмудзінський, ТІ

«Часто люди не приходять до Церкви, бо не бачать там полум’я, не бачать спільноти, яка горить любов’ю, яка світиться», – підкреслив о. Войцех Жмудзінський, ТІ, на тренінгах для священиків та молоді.

19-21 червня єзуїт о. Войцех Жмудзінський, директор Центру виховання та навчання лідерів «Аррупе» (Варшава), провів серію тренінгів у Тернополі, Івано-Франківську та Стрию. Серед ключових питань, які були розкриті на тренінгах, – мова у душпастирстві, впровадження змін, динаміка розвитку спільноти та євангелізація в сучасних умовах.

У роботі з членами спільноти та з особами з-поза неї (воцерковленими та невоцерковленими) він виділив такі головні складові:

1. Зміна мови. Дієвий спосіб наближення особи до Бога – це висловлюватися про віру прикладами, але не запозиченими із книг, а із власного життя чи життя знайомих. Часто люди намагаються висловити те, у що вірять, богословськими формулюваннями, але ці «церковні формули» не будуть зрозумілими ані для членів спільноти, ані для далеких від Церкви осіб.

2. Витягнута рука. «Царство Боже є на відстані витягнутої руки, – зазначив тренер. – Нам потрібно мати відвагу витягнути руку іншій особі, щоб та відчула Божу любов. Це та мова, яка торкається усіх, особливо молодих».

3. Постановка складних запитань. У розмові з невіруючою особою чи людиною, яка бунтує проти Церкви, найчастіше намагаємося щось довести, шукаємо контраргументи. Однак для них, як і для воцерковлених, дієвим способом, що наближає до Бога, є постановка складних запитань.

У Тернополі о. Войцех запитав молоду особу, чи вона буде щасливою в небі, якщо людина, яку вона дуже любить, перебуватиме в пеклі. Дівчина завагалась, однак відповіла «ні». «Знаємо, що в небі не можна бути нещасливим. Однак це питання було до серця, а не до розуму. Ставлячи запитання, ми не зобов’язані знати відповідь. Достатньо, що воно зворушує серце. Ісус теж відповідав запитаннями на запитання», – підкреслив тренер. Він наголосив, що слова не завжди достатні для наших духовних потреб. Тому на важкі питання потрібно відповідати життям.

4. Цінності. Християни навіть у трагічних ситуаціях повинні бачити сенс, позитив.

5. Долання стереотипів. Одним із прикладів, які наводив тренер, є стереотип про навернення та зміни у нашому житті. «Змінювати потрібно не лише те, що погане. Добре теж потрібно змінювати, бо є щось краще», – зазначив о. Войцех.

Зміни, на його думку, не можуть бути косметичними, а лише радикальними. Стосуються вони передусім мислення, а не дій: вчинок можна більше не повторювати, якщо хтось скаже, що він недобрий, але важче погодитись із неправильністю своїх поглядів. «Дорогою до святості кожного грішника є зміна наших думок і вправляння, щоб наші дії відповідали нашим думкам, прагненням», – підкреслив гість.

«Ми – священики, лідери, відповідальні не лише за себе. Від нас вимагається не лише змінювати власне життя, але й допомагати нашій спільноті у розвитку до християнської досконалості. Тоді спільнота буде притягувати інших ззовні тим, чим вона є. Достатньо, щоб вона була помітною», – наголосив о. Войцех Жмудзінський.

Організатори тренінгів: Комісія у справах молоді УГКЦ та Комісія у справах молоді Тернопільсько-Зборівської архиєпархії, Комісія у справах молоді Івано-Франківської архиєпархії, Комісія у справах молоді Стрийської єпархії.

Марія Кохановська, Комісія у справах молоді УГКЦ