Чи гріх, їдучи на вихідні, пропускати Святу Літургію?

ПИТАННЯ: Влітку мені часто доводиться виїжджати кудись на вихідні, не маючи можливості брати участь у Святій Літургії. Чи є це тяжким гріхом?

ВІДПОВІДЬ: Припис брати участь у Службі Божі у недільні та святкові дні є строгим, тобто його невиконання − тяжкий гріх, щоб мати можливість надалі приступати до Святого Причастя, необхідно піти до сповіді і цей гріх визнати.

Неодноразово згадуючи про обов’язок віруючих брати участь у Літургії в неділі та приписані свята, Катехизм Католицької Церкви стверджує: «Вірні зобов’язані брати участь в Євхаристії у дні приписаних свят, якщо вони не звільнені від цього зобов’язання з серйозної причини (наприклад, хвороба чи догляд за немовлям) або якщо їх священик не зняв з них зобов’язання» (ККЦ 2181). Далі говориться: «Ті, хто свідомо не виконують цього зобов’язання, чинять тяжкий гріх».

У християнстві шанування недільного дня і свят завжди вважалося однією з головних потреб християнського життя. Недільна Літургія − це участь у житті спільноти та свідоцтво віри у воскреслого Господа.

Св. Ігнатій Антіохійський, який жив у II столітті, писав: «Хто не з’являється на (церковному зібранні), тим опанувала гординя, і він вже сам себе засудив».

Помісний Ельвірській собор, що пройшов у IV столітті, приписав: «Хто проживає в місті й не приходить в Церкву протягом трьох неділь, повинен бути відлучений на деякий час» (правило 21 Ельвірського собору).

Те ж саме наказують правила Сардикійського та Агдського соборів (відповідно в IV і VI століттях).
В одному з послань, присвячених недільному дню, − “Dies domini” − Папа Іван Павло II писав: «Ці постанови помісних Соборів призвели до повсюдного звичаю, обов’язковий характер якого сприймався як щось цілком природне (…) Це законоположення зазвичай розумілося як таке, що накладає серйозне зобов’язання: таке вчення Катехизму Католицької Церкви, − і неважко зрозуміти чому, якщо ми враховуємо, наскільки життєво важлива неділя для християнського життя” (47).

Безумовно, не можна сказати, що порушення автором питання заповіді про шанування недільного дня пояснюється презирством до приписів Церкви чи лінню. Проте це ознака того, що Господь не знаходиться на першому місці в житті, що ми не любимо Його всім серцем і всіма силами.

Йдеться про перегляд шкали цінностей.

Наведемо приклад нашого майже сучасника − блаженного П’єра Джорджо Фрассаті. Він був захоплений походами в гори. Читаємо в одному з його листів: «Кожен день, який проходить, я пристрасно закохуюся в гори, вони мене чарують»; «Я хотів би проводити в горах цілі дні, споглядаючи в їх чистому повітрі велич Творця». Любов П’єра Джорджо Фрассаті до гір дійсно колосальна. Але якщо походи в гори не гарантували йому можливості участі в Святій Літургії, він відмовлявся від цих прогулянок. Причащання Господа Ісуса Христа було його життєвою потребою, він не міг без цього жити.

Якщо є можливість, то було б чудово поєднувати недільні прогулянки та походи зі Святої Літургією. Звичайно, така можливість є далеко не у всіх і не завжди. Але людина, для якої дійсно любов до Бога знаходиться на першому місці, знайде спосіб провести вихідні так, щоб не позбавляти себе Євхаристії.
Зауважимо, що автор питання говорить саме про «вихідні», а не про неділю. Між цими двома поняттями є велика різниця. «Вихідні» − це дні, вільні від роботи та навчання, призначені для відпочинку, зміцнення сил. Неділя ж − це день Господній, освячений Ним Самим і присвячений Йому. Це має стати орієнтиром для життя християнина.

Наше прагнення провести більше часу з сім’єю, присвятити його ближнім, жодним чином не може суперечити основному змісту дня Господнього. Звичайно, бувають ситуації, коли наші близькі не поділяють нашої віри і не беруть разом з нами участь в Євхаристії. Кожен випадок суто індивідуальний, але любов Бога вартує певних жертв. Навпаки, наша участь у недільній Літургії, наше причащання Христових Тайн, перетворить не лише нас, а й наші відносини з найближчими людьми, навіть якщо вони не повністю або зовсім не поділяють нашу віру.

Зрештою, можна організувати сімейний відпочинок так, щоб мати можливість брати участь у Службі Божі у суботу ввечері або в неділю ввечері − на закінчення дводенного вікенду.

Підводячи підсумок, потрібно все ж зазначити ще раз, що коли католик не бере участі в Святій Літургії в неділі та приписані свята, він здійснює тяжкий гріх. Якщо ми їдемо на вихідні, знаючи, що це буде перешкоджати участі в Євхаристії, цей гріх чинимо свідомо. Його потрібно сповідувати, і маючи його на душі, не можна приступати до Причастя. Зрозуміло, бувають випадки, коли ми плануємо брати участь у недільній Літургії на місці відпочинку, але всупереч нашим очікуванням виявляється, що такої можливості там немає. У такому випадку, хоча йдеться про важку матерію, ми не несемо відповідальності за порушення заповіді й можемо приступати до Святого Причастя на наступній Службі Божій.

За матеріалами http://ru.radiovaticana.va