Чому Бог допускає страждання людини, зокрема, своїх послідовників?
  • Нед, 09/12/2018 - 00:35

Цю тему, звичайно, глибоко і мудро розкривали святі отці Церкви і богослови, але невідступні запитання одного з моїх знайомих змусили дати особисту відповідь, щоправда, дуже узагальнену і стиснуту.

Так як Бог створив людину вільною у своїй волі і розумною для розрізнення добра і зла, то людина, відповідно, має волю і вибір до вчинення добра або зла. І цю волю Бог поважає, інакше людина була б наче запрограмований робот без почуттів і свобідної волі. А ми, люди, з нашим розумом і волею такого б не хотіли, правда? Саме тому Бог дає людині вільно діяти. І саме тому Адам і Єва піддалися спокусі і обрали непослух Богові, а натомість послухались лукавого змія. Ми не знаємо, чи саме так було, а чи це образ, який відображає падіння людства в особі біблійних персонажів Адама і Єви як наших прародичів. Тим не менше, той переступ мусив бути належно покараний, що Бог і зробив, прогнавши перших людей з Едему.

А далі продовжилась історія переступу: Каїн через свою заздрість вбиває брата Авеля; несправедливість множиться, і врешті доходить до "точки кипіння" зла, коли Бог вирішує знищити (Він вправі це робити, бо ж є Творцем...) людство потопом, але зі свого милосердя рятує життя праведному Ноєві та його сім'ї, завдяки чому людство продовжило своє існування; пізніше було поневолення ізраїльського народу в Єгипті, але потім Бог через праведного Мойсея виводить ізраїльтян з тої неволі через пустелю. Але що було там? Скільки чудес Бог зробив для них, а вони заледве після того знову і знову відступали від Нього і поклонялися зробленим своїми ж руками божкам... Чому? Бо в них була воля і свобода вибору, подарована Богом. Зате використовували її не за призначенням! Хоче людина торкнутися вогню? Тоді може це зробити! Але результат її бажання буде болючий! І ще багато можна наводити прикладів з давніх часів, але я навів лише кілька, щоб наочно підкріпити свою позицію про наявність і причини страждання на початку і протягом історії людства.

Так-от, врешті дійшло до того, що Бог вирішив спасти людство від смертельного наслідка гріха, пославши Свого Сина до нас, у нашій подобі і в нашому тілі, бо краще наблизитись до людини неможливо, аніж стати нею самою, маючи таке ж тіло, яке зазнає болю, маючи серце і душу, які можна зранити і зрадити... Та ще й народився Син Божий в убогих умовах, серед тварин... Подумати тільки: Той, Хто створив усю Вселенну, в таких умовах!.. Та якби Христос не пришов у такий спосіб, то багато хто з людей міг би подумати і говорити: "Що там Йому, Богові вгорі! Легко Йому звідти нас повчати і від нас всього вимагати?!" Але ні, Він заради любові навіть дозволив Своєму Синові зазнати тяжких страждань бичування, знущань і насміхань і, врешті-решт, розп'яття на хресті...

Отож, сам Син Божий зазнавав страждань. І попередив Своїх послідовників: "У світі страждатимете. Та бадьоріться! Я переміг світ!" (Ів. 16:33)

"Але чому ж Бог допускає таке страждання для своїх послідовників?!", - багатьом напрошується таке запитання. Думаю, що відповідь на це питання дав великий апостол народів Павло у своєму Посланні до євреїв: "Інші загинули в муках, відкинувши визволення, ЩОБ ОСЯГНУТИ ЛІПШЕ ВОСКРЕСІННЯ. Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в'язниці; їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами. І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, НЕ ОДЕРЖАЛИ ОБІЦЯНОГО, бо Бог ЗБЕРІГ НАМ ЩОСЬ КРАЩЕ, ЩОБ вони не без нас ОСЯГЛИ ДОСКОНАЛІСТЬ*." (Посл. до Євр. 11:35-40)

Тому гадаю, що саме про це йдеться Богові, і через те, що страждання є лише короткочасним на землі з погляду вічності, бо завдяки ним людина досягає досконалості і щасливого вічного життя. А це найголовніше. Бо тутешнє життя є лише маревом і ніби дзеркалом майбутнього - вічного.

Якщо людина не страждає, то не може стати досконалою. Ап. Павло в Посланні до римлян (5, 3-5) пише про таку послідовність духовного зростання людини: "... ми хвалимось і в стражданнях, знаючи, що СТРАЖДАННЯ* дає терпеливість, терпеливість – досвід, а досвід – надію. Надія ж не засоромить, бо любов Бога була вилита в серця наші Святим Духом, що нам даний."

Більше того, людина навряд чи зможе сподобитися вічного Царства Божого без страждання. Крім слів Христа "У світі страждатимете" є ще й інші: "Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме" (Йо. 16, 20). Тут Спаситель протиставляє земні страждання Його послідовників, які обернуться для них вічною радістю, і земні веселощі світу, які доведуть їх до вічної кари...

Є ще й інше місце в Св. Письмі, яке підтверджує цю тезу - притча Христа про багача, який "одягався у порфиру і висон і бенкетував щодня, і про вбогого Лазаря, "який лежав біля брами багача, вкритий струпами. Він бажав насититися крихтами, що падали зі столу багача; пси приходили і лизали його струпи." І коли померли обоє, то Лазаря ангели понесли на лоно Авраамове, а багач потрапив у пекло: "І ось, терплячи муки у пеклі, він підняв очі свої і побачив здалеку Авраама і Лазаря з ним і став волати: "Отче Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, нехай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучусь у полум`ї цьому".
Але Авраам сказав йому: "Чадо! Згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого, а Лазар – тільки зло, отже тепер він тут тішиться, а ти страждаєш."

Як бачимо, Слово Боже вчить, що страждання для спасіння і здобуття вічної нагороди - це необхідна умова. Але страждання бувають різні: є дуже тяжкі - мученицькі, але вони можуть тривати досить коротко, а є й повсякденні, які відзначаються терпеливим несенням всяких скорбот, хвороб, утискань, наклепів, образ і т. ін., і вони можуть бути дуже тривалими і через те навіть важчими за перший вид страждань.

Та ми навіть в тутешньому житті бачимо плоди: безтурботність і розкошування неодмінно деградують людину і роблять її духовно-морально і навіть фізично млявою людиною, а всякі скорботи і страждання роблять людину загартованою, стійкою, витривалою... А головне - ближчою до ближніх, бо така людина вміє співстраждати і розуміти проблеми і біль ближнього, а отже, так вона стає ближчою і до Бога. Бо шлях до Бога обов'язково йде через ближнього.

Та це лише кілька думок, адже на цю тему можна писати книжки...

 

       * Виділення великим шрифтом найвідповідніших місць - моє.

Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць