Медіапростір сколихнула вчорашня антизахідноукраїнська заява радника Президента, відомого волонтера Юрія Бірюкова, знаного також як «Фенікс». Заяву дружно підхопили українські ЗМІ і московитська пропаганда. Як-не-як, а сенсація – западенці масово «косять» від армії. Перепалки в соціальних мережах досягнули небачених з часів майдану градусів гостроти і напруги. Проте мало хто задумався, що ця заява – це не сама хвороба, а просто симптом.

Розвиток теперішньої ситуації українського суспільства багато в чому нагадує події, які відбуваються довкола чорної діри. У часи президента Л. Кучми українське суспільство, як будь який предмет, що наближається чорної діри, було розірване на різні частини. Помаранчевий Майдан 2004 року не розірвав український соціум, а тільки засвідчив про той розрив. Уламки українського суспільства увійшли в акреційний диск довкола віртуального монстра. Що далі, то більше, атомізуючись і збільшуючи температуру, акреційний диск, у який українське суспільство перетворилося, щораз більше розігрівався і прискорювався. Події ІІ Майдану, анексія Криму, війна на Донбасі – стан розпеченої плазми, яка тільки сповидно виглядає монолітом.

Закони розвитку та функціонування суспільства такі ж самі байдужі до людських страждань, такі ж самі невмолимі, як і закони природи. Уже в часі перемоги В. Януковича на президентських виборах можна з впевненістю було прогнозувати поді, які отримали своє оформлення у ІІ Майдані. В часі ІІ Майдану, в грудні 2013 р., з уже 100% впевненістю можна було прогнозувати – війна буде, будуть біженці, буде соціальна і суспільна напруга. Проте дезінформація та оптимізм не давали українському суспільству побачити цього. І це не його вина. Це не вина Майдану. Це проста логіка суспільного процесу.

Зараз українське суспільство перейшло лінію умовного горизонту подій – далі вороття нема. Позаду нас залишився акреційний диск, у якому усе ще є обмежена множинність варіантів розвитку подій. Уже зараз можна зі 100% певністю стверджувати – українське суспільство не було викинено з околиць чорної діри у вигляді потужного джету. Воно не скористалося такою можливістю. Чия вина в цьому? Зараз це питання уже не має жодного сенсу. Українське суспільство перейшло горизонт подій.

Усі ми уже не можемо, по-людськи дивлячись, нічого змінити – суспільний процес пішов своєю логікою розвитку, противлячись будь-якому втручанню, управлінню, змінам. Тепер не ми визначаємо суспільний процес, а суспільний процес визначає нас. Реально кажучи – українське суспільство втратило свою суб’єктність і стало об’єктом процесів і подій.

Радикалізація, спровокована некомпетентною владою, незрілим суспільством і московськими агентами впливу, почалася. І вона тільки наростатиме, вивалюючи на поверхню суспільного життя усе нові й нові протиріччя. Протиріччя між різною цивілізаційною приналежністю, протиріччя етно-культурних регіонів, соціальних груп, політичних поглядів… Влада старатиметься списати свої помилки і прорахунки на певні групи населення, певні групи населення списуватимуть невдачі на інші групи населення чи владу. 

Людських надій нема. Чи краще сказати: вони просто нереальні. На перший погляд, усе ще можна змінити, усе ще можна підправити, адже ми ще бачимо акреційний диск з усією його епічністю, драматизмом, неймовірною пасіонарністю. Але… І влада, і суспільство, і окремі члени суспільства стали жертвами свого функціоналу. Вони уже не можуть вирватися з функцій, які самі собі обрали, уже неможливо змінити лінію поведінки, а тим самим – і розвиток подій.

Яке вміння було потрібно, щоб довести ситуацію до такого абсурду, коли будь-який людський вибір веде тільки до одного – людський фарш. І ще й при цьому продовжувати розколювати українське суспільство, робити спроби дискредитації добровольчих батальйонів, продовжувати протиставляти частини українського суспільства!

Ми можемо розслабитися і отримувати задоволення, оглядаючи викривлену картину реальності, яку усе ще видно. Очікуючи неймовірно видовищного кінця.

Та попри все понад силами природи, понад її законами і законами розвитку суспільства існує Сила, яка може змінити усе, яка усе й сотворила. Існує Той, Хто усе сотворив і всім управляє!

Ми можемо здатися і просто віддатися на волю течії – хай несе до невідворотного завершення – краще жахливий кінець, аніж жах без кінця. Або можемо почати реально молитовно змінювати ситуацію. Бо єдиною надією для українського суспільства, хоча само воно усе ще цього і не усвідомлює,  є зараз тільки Бог Авраама, Ісаака і Якова – Отець Господа нашого Ісуса Христа.

Бог, Який створив людину, безмірно її цінує – Сам Син Божий став Жертвою, Яка примирила Бога і збунтоване проти Нього людство. Саме в Христі Ісусі маємо джерело нашої реальної свободи і реальної можливості протиставитися логіці суспільних процесів. Але Бог також безмірно шанує людську свобідну волю. Він не переламує її через коліно, а дає можливість вільного вибору. Тому, зараз саме на нас лежить відповідальність вибору – або молитовне протистояння силам зла і хаосу, або розслабтеся і отримуйте максимальне задоволення в очікувані неминучої, неймовірно видовищної розв’язки подій, згідно невмолимої логіки суспільних процесів. Вибір за кожним з нас.

о.Орест-Дмитро Вільчинський