Чужих дітей немає: Франківців кличуть стати наставником для дитини-сироти

Проект покликаний допомогти дітям, які з тих чи інших причин залишились сиротами, або позбавленими батьківського піклування. Адже важке життя у сиротинці без батьківської любові і тепла, змушує таких дітей відчувати себе не потрібними. 

Подарувати їм бажане відчуття потрібності і уваги та допомогти знайти «свого» дорослого друга покликаний проект «Наставництво». З 2015 року цей проект реалізує в нашому місті Комісія у справах родини УГКЦ.

Як розповідає у розмові з кореспонденткою Бліц-Інфо координатор проекту о. Ярослав Ілюк, від старту проекту уже три десятки франківців стали наставниками для діток з сиротинців.

«Більшість людей, які до нас приходили, вже не перший рік допомагали цим діткам, як волонтери. Коли ми оголосили про набір наставників, багато людей зголосились, але коли дійшло до тренінгів, вони були занадто зайняті і не пройшли навчання. Наприклад, з перших двох груп тільки троє чоловіків стали наставниками. А хлопчики в інтернатах дуже б хотіли мати наставника-чоловіка, щоб брати з нього приклад. Можливо чоловіки більш зайняті і не можуть поїхати до дитини раз на тиждень, особливо, якщо треба десь у район. Водночас жінки більш винахідливі і все встигають», – розповідає отець Ярослав.

Координатор проекту пригадує, що спочатку вони не знали, як діти віднесуться до такої ідеї, чи захочуть спілкуватись з чужими. Проте, як тільки діти почули про таку можливість, то за словами о. Ярослава, постійно запитували, а коли вже до них приїдуть наставники.

«Втім ми зіткнулися з проблемою, що коли наставники приходили в інтернати до своїх підопічних, то інші діти також бігли до них, адже всі хотіли також мати тільки свого «дорослого друга». Діти запитували, а коли вже в мене буде такий друг? На жаль у нас недостатньо наставників, щоб охопити всіх дітей», – пригадує священик.

Проте, за словами голови Комісії у справах родини Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ о. Юрія Прилепського, минулого року крок назустріч цьому потрібному проекту зробила держава. Тепер проект «Наставництво» став офіційно визнаним на державному рівні в його реалізації будуть допомагати соцслужби.

«Той час, який ми проживаємо, нас загартовує. Ми постійно зустрічаємося з якимись новими випробуваннями і шукаємо шляхи їх вирішення. І на мою думку таким новим випробуванням і неочікуваним вирішенням для нас стало те, що минулого року цей проект став офіційно визнаним на рівні держави. Тож тепер нас чекає дуже тісна співпраця з службами у справах дітей міської ради та ОДА. Ми знаємо, що коли справа є Божа, то Господь сам її провадить. Тож не сумніваємося, що нас як церковну інституцію і всіх, хто долучатиметься до праці з нашими дітьми, Господь буде підтримувати», – переконаний о. Юрій.

Офіційне визнання дуже допомогло проекту, адже за словами керівника проекту “Наставництво”, раніше було певне несприйняття від керівників інтернатних закладів.

«На перших порах нас не впускали в заклади. Директори говорили, що не довіряють нам і не впустять і мали на це повне право. Діти нас чекали, але ми не могли до них потрапити, бо на державному рівні закону про «Наставництво» ще не прийняли. Зараз ситуація дуже змінилась і директори нас раді бачити» – розповідає о. Ярослав.

Щоб стати наставником бажаючі проходять спеціальне навчання, адже знайти спільну мову з дитиною, яка пережила таку важку психологічну травму, як втрата батьків, дуже важко.

«Навчання дуже важливе, адже людям, які не були в такій ситуації дуже важко зрозуміти цих дітей. Це особливі діти, у яких є психологічна травма. Вони позбавлені в житті того, що ми сприймаємо  як належне – батьківської любові.  Окрім того, ці діти не вміють тих речей, які для нас є звичні: де і що купувати, як готувати їжу. Тож наставники покликані їх цьому навчити. Діти, які залишились без батьків дуже закриті і немає такого, що ти тільки прийдеш і вони тобі «виллють душу». Проте, їм дуже важливо знати, що у світі є хоч одна людина, яка приходить тільки до них і проводить час тільки з ними. Тільки їх друг, який познайомить з дорослим життям», – ділиться наставниця Ольга.

За словами дівчини, вихователі в інтернатах дуже добре знають цих дітей і вони підбирають для них наставників за спільними інтересами.

«Спочатку мені було страшно. Я цілу дорогу молилась, щоб Богородиця мені допомогла знайти підхід до цієї дитини і допомогти їй. Коли ми з подругою прийшли у заклад, то нам дали двох сестричок. Я стала наставницею для старшої дівчинки 16-ти років.  Спочатку було важко, адже дитина комплексувала бути зі мною наодинці. Проте поступово вона розповіла про себе і ми крок за кроком зблизились. Одного разу був випадок, коли я прийшла, а її немає. Шукала по школі і побачила машину поліції. Щось мене насторожило і я підійшла. Виявилось, що вона побилась з якою дівчинкою. Бували різні ситуації… Проте, у нас було спільне хобі – рукоділля і ми разом якісь браслетики робили, малювали. Це дуже допомагало нам зблизитись», – пригадує наставниця.

Ольга розповідає, що поки дівчинка вчилась  у школі було легше зустрічатися раз на тиждень, а потім був гарний випускний, поїздка наставників з дітьми у Галич і початок студентського життя.

«Вона поступила вчитися на перукаря, живе в гуртожитку. Наше спілкування стало іншим. Ми вже не зустрічаємося кожного тижня, але вітаємо одна одну з днем народження, святами. Навіть, якщо вона хоче просто поговорити то знає, що я завжди вислухаю і пораджу. Дуже близьких стосунків у нас не склалося, але ми стали друзями»,- каже дівчина.  

Наставниця ділиться, що цей досвід  дуже багато дав їй для розвитку, роздумів, змінив світогляд.

«Я почала цінувати власних батьків і власну сім’ю. В кожного є моменти коли ми злимося на своїх рідних, проте тепер я розумію, що щаслива людина, бо в мене є батьки які мене люблять і багато мені дали. Цим дітям не вистачає турботи і уваги, відчуття, що ти комусь потрібен і не всім байдуже до тебе, а ми можемо їм це дати», – переконана Ольга.

Підтримує таку думку наставниці і отець Ярослав. Він дуже хоче, щоб кожна дитина-сирота мала свого наставника, адже вони так на це чекають.

«Зараз триває набір у нову групу. Люди зголошуються, проте не завжди вони мають можливість долучатися до навчання коли приїздять тренери і нам важко сформувати групи. Проте якби бажаючих було більше, тоді і легше було б підібрати зручний для всіх графік навчання. Загалом тренінг можна проходити або п’ятниця-субота-неділя, або п’ятниця-субота і п’ятниця-субота наступного тижня», – розповідає координатор проекту.

Тож, якщо Вам 18 років і більше, маєте бажання допомагати іншим, Ви відкрита, щира людина, володієте терпінням та бажанням слухати, вмієте планувати час і ставити життєві цілі, якщо Ви здатні навчати іншу людину, а також любите дітей – телефонуйте координатору проекту о. Ярославу Ілюку 097 711 78 05​. 

About The Author