«Цілком закономірно, що християни сьогодні стоять на барикадах…» - о. Корнилій Яремак, ЧСВВ
  • Птн, 14/02/2014 - 11:33

Про місії Василіян, значення монашества та про події в Україні розповідає о. Корнилій Яремак, ЧСВВ, відомий місіонер, сповідник, духовний асистент Асоціації лікарів-католиків.

Що таке місія Василіян сьогодні? Які її особливості та труднощі?

Насамперед сердечно вітаю всіх читачів та відвідувачів нашої Інтернет-сторінки. Гадаю, що місія отців Василіян залишається незмінною протягом століть і заледве, чи можна її якось інакше означити: своїм життям і словом свідчити про спасіння, яке дарував людству Христос Господь. Це завдання завжди обростає різноманітними особливостями часу, історичної епохи, але у своїй суті залишається незмінним.

Окремий спосіб місійної діяльності Чину – це специфічні місії (чи реколекції) для народу, які проводять спеціально підготовлені ченці. Взагалі-то, отці Василіяни завжди були новаторами у Церкві й намагалися йти в ногу із часом. Сьогодні на часі проповідь Євангелія на радіо, телебаченні чи через засоби Інтернету. Однак, основним способом і метою місії таки залишається живе слово, звернене безпосередньо до людей. Ми можемо багато зробити новітніми засобами масової комунікації, але всі вони повинні провадити до одного – безпосередньої зустрічі людини з Ісусом Христом у Святих Тайнах Сповіді і Причастя. Без такого результату все проповідування і всі потуги не матимуть надто великого значення для людської душі. Тому ми проводимо, так би мовити, живі місії у церквах, куди приходять люди, щоб слухати, робити висновки і єднатися із Христом не тільки подумки, а реально через видимі знаки Його присутності – Святі Тайни.

Важко говорити про особливості василіанських місій, оскільки ми використовуємо завжди найновіші результати богословських, суспільних, наукових і психологічних досліджень. А це – виклик часу не тільки для Василіян, але й для всіх, хто працює з людьми. Тому тут важко виокремити, чим саме специфічні місії, які проводять отці Василіяни. А труднощів багато, починаючи від нерозуміння потреби місійної діяльності поміж самим ченцями, і закінчуючи нечутливістю народу до проповіді Євангельського слова. Та це все – тільки привід, щоб ще більше працювати і стукати до сердець людей, яких Господь шукає, як заблукану овечку.

15 лютого –День богопосвячених осіб. Яке значення це свято має для Вас?

Часто День богопосвячених осіб вважають якимсь днем, який вони самі повинні святкувати. Насправді, більш відповідним і поважаним святом у тому смислі є свято Преображення Господнього, бо саме до внутрішнього преображення, життя небесним Царством у цьому світі прагнуть ченці і черниці своїм посвяченням. Але до такого посвячення покликані всі, чернечий стан є тільки виявленням загального стану Церкви. Тому свята Церква різними способами заохочує дбати про монаші покликання всіх своїх дітей: і єпископів, і духовенство, і чернецтво, і мирян. День богопосвячених осіб – це спроба нагадати всім у Церкві, що ми повинні молитися за покликання на кожній парафії, в кожній хаті; що ми повинні підтримати кожного, в чиєму серці зродиться бодай маленька іскра бажання посвятити своє життя через служіння Христу в чернечому стані; нарешті, це спроба нагадати всім у Церкві, що чернечий стан – це не втеча від життєвих проблем «за високі монастирські мури», якраз навпаки – жертва для Христа і Церкви через молитву, посвяту і працю.

Трохи дивує, що в цей день збираються ченці і черниці, щоб навзаєм побачитися. Треба навпаки, розійтися по всіх церквах і парафіях, їхати до маленьких сіл і містечок, в яких люди ще, можливо, не бачили живого ченця чи черниці, і свідчити. Бо бідна та Церква, в якій бракує чернечих покликань. Значить її духовне життя занепадає, оскільки немає тих, хто так полюбив Христа, що може своє життя повністю віддати для Нього.

Якою повинна бути місійність монашества УГКЦ?

Можна багато говорити про Христа. Але важливо для Нього щось зробити, дати. Як Він віддав своє життя за нас, так у чернечому стані людина жертвує своє життя для Христа. Цього вистачить. Необхідно просто завжди про це пам’ятати, не запитувати себе «що мені за це буде?» або не ставити таких принципів: «Якщо сам про себе не подбаєш, то ніхто про тебе не подбає». Є той, хто про нас дбає – Отець Небесний. І тому не треба насамперед жаліти за вибір чернечого стану, а по-друге – за своє майбутнє. Ну і так, важливою є проста місія – не боятися бути між людьми, просто бути на Службі Божій, сказати євангельське слово. Здається, що саме цього тепер потребують люди, а ми замало на це звертаємо уваги, вважаючи, що треба робити щось «більш величне»…

Як відомо, Ви є духовним асистентом Асоціації лікарів-католиків. Поділіться особливостями цього служіння.

Асоціація лікарів-католиків – самостійна громадська організація, член Всесвітньої та Європейської федерацій однойменних Асоціацій. Лікарська професія сьогодні як ніколи виставлена на небезпеку переступити межі моралі і з покликання допомагати стражденним перетворитись на фах здобування прибутків, обману і навіть вбивства. Католицька Церква, особливо протягом останніх десятиліть, відкрила чітку і зрозумілу моральну доктрину діяльності в лікарській сфері. Багато медичних працівників у совісті бажають її дотримуватися, але зустрічаються із великими труднощами і перепонами, оскільки так звана медична індустрія та деякі політичні кола чинять шалений спротив і тиск, аби тільки моральну доктрину Церкви не вводити у свою діяльність. Тому в різних країнах світу, зокрема і в Україні, були створені об’єднання лікарів, які у своїй праці прагнуть практикувати моральні принципи, викладені в ученні Католицької Церкви.

 Завдання духовного асистента – відкрити членам асоціації способи і закономірності духовного життя, спрямувати їх і підкріплювати в особистому побожному житті, а також пригадувати про основні моральні принципи їх покликання. Щороку Асоціація проводить річні духовні реколекції, раз у рік прощу до якого католицького відпустового центру, а також щомісяця зустріч, під час якої обов’язково буває духовні наука. Члени асоціації приймають участь у відповідних семінарах, навчальних програмах, а час від часу організовують внутрішні фахові конференції. Важливим елементом діяльності є участь у всесвітніх та європейських конгресах федерацій Асоціацій лікарів-католиків.

Нещодавні події, пов’язані зі звинуваченнями щодо діяльності УГКЦ викликають багато запитань. Що Ви думаєте з цього приводу?

Дуже дивними виглядають намагання залякати Церкву, яка пережила сталінське і брежнєвське підпілля. Держава сама від себе не має морального авторитету, вона не є його джерелом. Звідки беруться норми державної моралі? Із законів, за які голосує парламент. Але далеко не все, що пройшло голосування у Верховній раді, є моральним. Держава мусить черпати моральний авторитет з інших джерел, наприклад від Церкви, яка у свою чергу моральний авторитет приймає від самого Христа. Тому, замість лякати Церкву тим, що заберуть свою прихильність від неї, державні чинники мали задуматися, чому Церква виступає на стороні протестувальників і уважно до неї прислухатися.

Які основні християнські плоди діяльності майдану?

Події на майдані не є специфічною християнською місією. Очевидно, ми бачимо тут багато виявів глибокої жертовності, терпеливості, турботи про інших та відповідальності за майбутнє. Все це виявляє зростання свідомості народу. Присутнє також прагнення істини і справедливості. Все це – цінності, інспіровані християнством.

На жаль, ще від Радянського союзу в суспільстві постійно проповідувалася ідея неповноцінності, інфантильності християн, мовляв, вони як діти, чого не можуть зробити самі, то «відразу біжать до Бога», щоб робив замість них. І це не дивлячись на те, що цивілізація, побудована християнами, поширила свій вплив на всі континенти і суспільства… А друга ідеологема – що християни як вівці, повинні завжди мовчати і ніколи не протестувати, навіть якщо з них знущаються і їх убивають. Насправді, християнство сильна релігія, яка спонукає творити добро і його утверджувати навіть ціною власного життя, яка забороняє мовчати на гріх, на зло і обман. Тому цілком закономірно, що християни сьогодні стоять на барикадах.

Але, майдан – це не специфічно християнська місія. Тому після закінчення цього буремного часу для християн і для Церкви залишиться не менше праці. Збагнути слово Христове, єднатися з Ним у молитві і святих Тайнах, залишитися Йому вірними «серед розбещеного і грішного світу» – ось завдання, яке стоїть перед нами. І до такої праці нам необхідно готуватися.

Розмовляв бр. Роберт Ленів, ЧСВВ

Джерело: http://osbm.in.ua