Дамаські мученики
  • Втр, 23/07/2013 - 00:57

З 30 травня до 26 червня 1860р. на південних землях Оттоманської імперії йшла різанина християн-маронітів. Цькування християн мусульманами, було результатом благих намірів західних політиків, які після поразки Туреччини в Кримській війні домоглися скасування законів, які дискримінували християн. Почуття національного приниження обернулося агресією. Приводом послужила бійка в крихітному містечку, де турецька влада, що лицемірно обіцяла навести порядок, вилучила зброю у маронітів, але й не подумала зупиняти розлючених ліванських мусульман.

З 30 травня до 26 червня кожне маронітське селище зазнало нападу і розграбування, було вбито шість тисяч християн. Урядові війська іноді приєднувалися до погромників і ніколи їх не стримували. У Дамаску влада нічого не робила, на відміну від алжирського еміра Абд-аль-Кадара, який укрив у своєму палаці півтори тисячі християн. Загинуло безліч монахів і священиків, беатифіковані ж були 10 жовтня 1926р. одинадцять осіб, убитих в Дамаському францисканському монастирі. Монастир був збудований з розрахунком на облогу, але знайшовся зрадник, який показав натовпу чорний хід. Настоятель монастиря Еммануїл Руїс (нар. В 1804р. в іспанській провінції Сантандер) встиг всіх висповідати і причастити і був схоплений натовпом перед вівтарем.

Йому кричали "Погодься! Погодься!", вимагаючи погодитися з істинністю ісламу, але він сказав:" Я християнин і християнином помру", поклав голову на вівтар і на неї обрушилися удари сокир. Іспанцями були і решта монахів, окрім брата Енгельберта Колланда, австрійця, якого вигнали з семінарії за надмірну жвавість характеру, але прийняли в мінорити. Він врятувався, сховавшись на дах, де хтось накинув на нього жіночий одяг з паранджею, але його впізнали за характерними францисканськими сандалями. Брата Кармела Вольта кинули у дворі напівмертвим, і тут його знайшли мусульмани, з якими він раніше дружив. Вони запропонували забрати його до себе додому і тим врятувати, якщо він зречеться християнства. Вольт відмовився, і "друзі" його вбили, підкоряючись релігійному обов´язку. Загинули також монахи Ніканор Асканіо, Петро Солер, Микола Альберг і послушники Франциск Пінасо і Хуан (Іван) Фернандес. Пінасо і Фернандес сховалися на дзвіниці, але їх там знайшли і скинули на землю. Пінасоф помер відразу, а Фернандес стогнав до ранку, коли турецький солдат порубав його мечем. Більшість мирян відпустили, але трьох-таки вбили: сімдесятирічного Франциска, багатого і впливового купця, поважного вдівця Абдулу Мутія, що допомагав францисканцям навчати дітей, і Рафаїла Масабкі, що допомагав при богослужінні

Спомин 23 липня.

Джерело: http://catholicencyclopedia.in.ua