«Дерево без коріння якийсь час буде зеленим, але уже ніколи не принесе плоду», – Глава УГКЦ
  • Пон, 18/04/2016 - 19:47

Глава УГКЦ Блаженніший Святослав днями побував з офіційним візитом у Польщі з нагоди 1050-ліття Хрещення. Предстоятель поділився з Департаментом інформації УГКЦ своїми враженнями від урочистостей.

Блаженніший Святославе, цей ювілей Хрещення, християнська ідентичність Польщі, України, наскільки вона, на вашу думку, важлива для країни, для суспільства?

Хрещення Польщі, на мою думку, святкувалося в кількох вимірах. Найперше – перед Церквою в Польщі сьогодні постає така поважна дилема, як зберегти християнське коріння у секуляризованій Європі, оскільки різного роду тенденції навіть на рівні законодавства Європейського Союзу часто перечать базовим засадам християнської моралі.

По-друге – національна ідентичність Польщі як такої є глибоко позначена християнською складовою. Зокрема, усі згадували 1000-ліття Хрещення Польщі у 1966 році в комуністичних часах. Що навіть комуністична влада вважала Хрещення Польщі заснуванням чи початком Польської державності. Отож комуністична влада Польщі святкувала тисячоліття Польської державності, а люди святкували тисячоліття Хрещення.

Отож Хрещення і державність є наче синонімами. А формат сьогоднішніх святкувань був у Польщі державним. Тобто Хрещення Польщі святкувалося на державному рівні як певна церковна подія.

У тих форматах питання збереження християнської ідентичності Польщі було домінуючим. Був ужитий такий дуже цікавий образ, що дерево можна зрізати і будучи позбавлене коріння і тих соків, які його живлять, те дерево може лишитися певний час зеленим, але більше ніколи воно не дасть плоду. Очевидно, що майбутнє такого дерева – це вмирання.

І для поляків святкування цього ювілею означало шукати засобів збереження власної національної спадщини в умовах глобалізованого світу і в умовах об’єднаної Європи. Ще одна ідея, яка постійно звучала. Її був висловив ще святий Папа Іван Павло ІІ, заохочуючи поляків вступати в ЄС. Тоді Папа сказав до поляків такі слова: Польща потребує Європи, а Європа потребує християнської Польщі.

І це гасло, яке сформулював Святіший Отець фактично і домінувало і в політиці, і в культурі, і в різних реформах, які Польща проводила, аби ввійти в ЄС, а в ньому зберегти свою спадщину: національну пам'ять, культурний спадок.

Гадаю, усі ідеї та акценти, які звучали в Польщі для українців і України сьогодні є надзвичайно важливими.

А який сучасний досвід можемо взяти від Польщі?

Гадаю, перше, що сьогодні глибоко дискутується в Україні, що бути європейцем чи шукати шляхів євроінтеграції означає обов’язкового позбуватися християнської ідентичності. Тобто рух у Європу означає заперечення християнства, а Церква начебто є на перешкоді до руху в Європу з усіма своїми моральними засадами. Бачимо, що сьогодні це святкування Хрещення, яке відбулося в Польщі заперечує і показує, що це абсолютна ілюзія.

Хочу повторити слова Папи Івана Павла ІІ щодо України: Україна потребує Європи, а Європа потребує України такою, якою вона є у всьому своєму багатстві. Гадаю, Європі не потрібні українські проблеми чи щось таке, що не відрізняє Україну від Європи. Європі цікава Україна у своїй культурній християнській ідентичності – усім тим надбанням і скарбом, який ми маємо. Тому для того, щоби рухатися в Європу не потрібно різати християнське коріння. Бо тоді Україна, навіть у Європі, буде схожа на сухе дерево, яке втративши своє коріння, не здатне розвиватися.

А рухаючись у Європу, ми хочемо рухатися до природнього багатовікового прогресу. Ми не повертаємося у Європу, ми є у Європі.

Для того, щоби лишитися собою і зберегти свою окремішність, зберегти те, ким ми є, не розчинитися у морі глобалізованої культури, нам допоможе наше християнське коріння. Тому це є та місія, яку Україна повинна сповнити в своєму євроінтеграційному русі.

Тобто рух у Європу для України лише тоді буде рухом у якесь процвітаюче майбутнє, як ми будемо рухатися зі своїм християнським корінням. І це сьогодні дуже глибоко підкреслювалося на святкуваннях в Польщі. Це те, що я говорив полякам, коли мене запитували: що, на вашу думку, має означати сьогодні християнська ідентичність для польського народу, чому потрібно відкривати джерело тої ідентичності, яким є Хрещення. І я про це говорив на основі тепер українського досвіду, що рухатися в Європу без коріння, означає в Європі вмерти. А рухатися в Європу з корінням, з джерелом, з якого виросла наша державність, культура, народна самосвідомість означає мати у Європі можливість для розквіту.

Наскільки масово поляки святкували 1050-ліття Хрещення?

Мені важко сказати, як масово це святкувалося… Але я чітко зрозумів, що сьогоднішня політична еліта дуже експлуатувала для своїх політичних цілей тему Хрещення Польщі. А це означає, що з політтехнологічного боку вони розуміли, що це є таке питання, яке дуже заторкує глибинні струни польської душі. З одного боку, мені прикро, що можливо, експлуатуються релігійні сентименти для політичних цілей, але з другого боку воно показало, наскільки це важливо сьогодні для самоусвідомлення польського народу як такого.

Якщо говорити про масову участь простих поляків у подіях святкування, я б сказав, що вона дуже відчувалася. Крім того, що всі богослужіння і всі урочистості транслювалися в прямому ефірі… Ми, наприклад, брали участь у Познані в процесії, яка йшла від прокатедрального собору до катедри. Це була процесія з подорожуючою іконою Матері Божої Ченстоховської, в якій взяло участь дуже багато людей. Для всіх єпископів було дуже зворушливо бачити, як люди співали всі ті пісні зі сльозами на очах. І було видно, що це люди прийшли за велінням серця. Подія Хрещення Польщі заторкує те, ким вони є як особи, як народ, як звичайні люди, як віруючі християни.

Тому ті події, де ми могли бути разом з людьми показували, що для польського суспільства ці святкування були важливими.

Під час вашого візиту було прийнято рішення про встановлення пам’ятника блаженному Омеляну Ковчу в Любліні. Наскільки важливим є цей пам’ятник і таке рішення польської влади?

Це дуже важливо… До речі, у контексті попереднього візиту я мав окремі зустрічі в Любліні як на рівні Церкви, так і на владному рівні міста. І, можливо, в контексті ювілею Хрещення Польщі наше прохання про встановлення пам’ятника священномученику Омеляну Ковчу було позитивно розглянуто.

Це дуже важливо, тому що зараз є безпрецедентна в історії відкритість до України. Ми маємо в Польщі набагато більше друзів, ніж ми собі уявляли досі. І навіть набагато більше людей, навіть тих, які постраждали під час Волинської трагедії, є за примирення між поляками і українцями, ніж це хочуть видати за дійсне певні політики.

Отож такі позитивні моменти ми повинні підтримувати і на них як суспільно, як Церкви відповідати.

Звісно, також є дуже важливим саме вшанування постаті священномученика Омеляна Ковча. Чому? Тому що його постать розвіює міфи. Дуже часто, зокрема комуністична пропаганда, хотіла представити українців як антисемітів, як крайніх націоналістів і як таких, що ненавидять людей інших національностей. А отець Омелян своєю життєвою історією розвінчує ці міфи. Він як греко-католицький священик був заарештований за те, що рятував євреїв, був убитий нацистами, а в концтаборі був парохом усіх в’язнів незалежно від їхньої національності чи релігійного походження.

Отож ця постать, якій постане пам’ятник у Любліні, буде промовляти і розвіювати ідеологічні міфи і буде таким особливим небесним заступником справи польсько-українського примирення.

Розмовляв отець Ігор Яців


Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць