Для душпастирів на місійних теренах важлива підтримка братів-священиків. Про це заявив душпастир для українців греко-католиків у Сатпаєві (Казахстан) о. Олег Галушка, виступаючи під час VI практичного спецкурсу з місійного служіння для семінаристів передостаннього року навчання, який ПМВ проводить у Брюховичах.

“У Казахстані я вже 5-й рік. Служу на парафії в Сатпаєві. Це центр Казахстану. Голий степ, напівпустеля, де радянська влада утворила концтабір “Степлаг”, - зазначив священик.

Розповідаючи історію заснування громади УГКЦ в Сатпаєві, о. Олег зазначив, що під час візиту Блаженнішого Любомира до Караганди, група українців з Сатпаєва приїхали на зустріч і попросили Голову УГКЦ, щоби надав їм душпастиря.

Загалом на сьогодні у Казахстані 7 священиків і 6 парафій УГКЦ ( Астані, Шидертах, Павлодарі, Алмати, Караганді і Сатпаєві).

“Важливою для священика є підтримка брата. Найближча наша парафія від мене - за 535 км, у Караганді. Добре, що хоч є телефон, можна подзвонити і поговорити. Але важливо, щоби координатори збирали всіх священиків і їхні родини і проводили реколекції”, - підкреслив о. Олег Галушка.

Він також закликав майбутніх священиків бути відкритими на те, щоби служити для всіх, адже за кордоном дуже часто на парафію УГКЦ приходять не тільки українці, а представники різних національностей.

У свою чергу дружина о. Олега Галушки Мирослава - заступник голови Українського центру ім. Тараса Шевченка у Сатпаєві - теж поділилася з учасниками спецкурсу ПМВ своїм досвідом проживання у Казахстані. “Переважно фундамент нашої Церкви - діти репресованих. Коли я приїхала, мені було дуже важко. Важко звикнути до звернення “матушка”. Але я намагалася зрозуміти тих людей і бути терплячою. Згодом багато чому я в них навчилася. Існує вислів: впасти в прірву на руки Господа і вірити, що тебе там Господь підтримає. Якщо ви йдете дорогою Господа, ви будете щасливі в будь-якій країні. Чужої землі не буває, а наших людей, українців, - всюди багато”, - зазначила Мирослава Галушка.