Для мене Бог понад усе
  • Птн, 26/02/2016 - 13:05

У своїй статті “Українці, простіть мені…”, Аскольд Лозинський старається виявити свою любов до українського народу через необґрунтований напад на провід Української Греко-Католицької Церкви. Він має багато до сказання про совість, про принциповість, про християнське прощення, про нещирість офіційних осіб та душпастирів УГКЦ, які намагаються “вибілити Папу словами ‘боремось проти російської дезінформації і пропаганди.’ ”

Я розумію біль мого друга з дитинства Аскольда, бо я його поділяю. Вважаю, що Гаванська Спільна Декларація Папи Франциска і Патріарха Кирила з тридцяти параграфів має 27 прекрасних, які дають мені як християнинові надію та натхнення на майбутнє. А три параграфи, тобто 25, 26 і 27 є погано сформульовані, і приносять більше шкоди ніж добра в конкретній дійсності в якій знаходимося, серед російської агресії та безконечних наклепів зі сторони Московської Патріархії на Українську Греко-Католицьку Церкву та на УПЦ-КП і УАПЦ. Про це я чітко пояснював у своїх англомовних статтях та в кількох інтерв’ю для англомовної та італійської преси.

На жаль я зовсім не згідний з Аскольдом коли ходить про його розуміння суті Церкви. Виглядає, що для нього Церкву можна легко виміняти коли вона не є стовідсотково згідна з моїми політичними міркуваннями. Церкви яка в першій мірі є інструментом політики я не потребую. Бо Церква яка сьогодні гнеться під тиском одної політики (навіть дуже потрібної сьогодні політики збереження суверенності та самобутності України) може завтра гнутися під тиском другої – дуже нищівної. Це ж трагічна історія московської церкви яка служила перше ультраконсервативним царям, а пізніше дала себе полонити большевикам. УГКЦ не була і не сміє бути інструментом чиєїсь політики, а має завжди шукати способів служити Богові і людові Божому у свобідний спосіб. Цього до речі не розуміють в Московській Патріархії ті, які твердять, що не можна засудити ані одної ані другої сторони в російсько-українській війні на Донбасі. Свобода дії Церкви Христової не вимагає нейтральності в обличчі агресії. Вона вимагає правди, навіть якщо та правда є неприємною а може й небезпечною для самого туземного життя Церкви. Тому УГКЦ зазнала на протязі свого існування стільки переслідування і обмежень зі сторони різних урядів: римо-католицьких, православних, комуністичних. Тому навіть українські націоналісти не сприймали деяких поучень Митр. Андрея Шептицького, коли він закликав триматися перше християнської моралі, триматися Христа, і здержуватися від усякої ненависті до інших народів (до того і до тих які український народ поневолювали).

Мій друг Аскольд засуджує провід УГКЦ за це, що він старається зрозуміти чому Папа Римський вважав конечним підписати документ-декларацію в якій знаходяться підступні параграфи напевно скомпоновані Москвою. Може краще було б коли б він старався зрозуміти провід своєї Церкви (чи може вже тої яку він колись вважав за свою). Патріарх Святослав подає свій аналіз у стриманий і врівноважений спосіб. Блаженніший розуміє, що Папа Франциск принципово завжди шукає діалогу (навіть тоді коли ходить про розмову з нещирим співбесідником) тому, що вірить, що без діалогу ніяк не можна дійти до кінцевого розуміння. Можна з цим підходом не годитися, але зовсім інша річ через емоційність не хотіти розуміти цього підходу Папи. Дальше, Патріарх Святослав підчеркує, що в нашому досвіді нема чого багато доброго очікувати від угод укладених між Москвою а Римом, особливо тому, що вони у цьому випадку знов говорять “про нас без нас”. На якій же підставі можна говорити про брак хребта зі сторони Патріарха Святослава чи інших греко-католицьких коментаторів які твердо й голосно, хоч вправді без образ, критикують неслушні параграфи Гаванської Декларації?

Аскольд Лозинський не знає до кінця внутрішньої мотивації Папи Франциска. Він не знає чим мотивується Патріарх Святослав чи навіть така проста людина як я. Може він повинен трошки застановитися над тим, що він закидає людям як нещирість, як безхребетність, як політичний ринок. А щодо його твердження, що його зауваження “є гострими але вони наскрізь християнські,” мушу висловити свою незгідність. Твердження, що в християнському віровченні “поки може бути прощення мусить відбутися виявлення жалю і признання свого гріха грішником” більше правдоподібно відноситься до старозавітного закону ніж до Доброї Новини Христової. Христос вчив любити навіть ворогів. А Милосердний Батько в євангельській притчі про Блудного Сина, яку цитує Аскольд, вибігає назустріч своєму блудному синові ще до того як син встигає просити прощення.

Щодо політичних питань і націоналістичних доктрин не беруся повчати Аскольда Лозинського, адже з знаю, що він твердий український патріот і це він доказав довголітньою працею. Але коли ходить про суть Християнства, то таки відважуся, хоч я сам грішник. З точки зору Українського Греко-Католицького віровчення, Церква повинна захищати свій народ, але вона не сміє бути зведена до рівня де вона була б тільки інструментом туземних політичних міркувань.

Я подам відповідь на заклик Аскольда Лозинського “підняти свій голос, але тільки по власній совісті.” Для мене – по власній совісті – ніколи не буде “Україна понад усе.” Я християнин і для мене Бог понад усе. Чи я обурений, що Папа Франциск підписав документ з хибними твердженнями підготовленими московськими спеціалістами? Абсолютно. Чи я згідний з амбівалентністю Папи Римського щодо того чи війна на Донбасі є російською агресією? Ніколи. Чи я вважаю Папу римського скомпрометованими аж поки не проситиме публічно навколішки в українського народу прощення? Ні. Я просто не згідний з його рішенням і з його висловами. Але в Католицькій Церкві поки Папа Римський не навчає з рамени свого учительського уряду про питання віровчення, я не мушу з ним годитися. Бо в Церкві Христовій є багато більше свободи ніж різні політики собі уявляють.

На кінець пригадаю, що нападати на провід УГКЦ і її душпастирів доволі легко. А що ми грішники, то напевно нам дещо належиться. Багато важче є подати і Римові і світовим аналітикам виважену, спокійну відповідь на питання чому Українська Греко-Католицька Церква не згідна з трьома хибними параграфами Гаванської Декларації які відносяться до УГКЦ, до Українських Православних Церков не підлеглим Москві та до ситуації російської агресії проти України в Криму і на Донбасі. Маємо не тільки емоції, а також і уми. Вживаймо ті уми в обороні істини й справедливості.

Андрій Чировський, грішник-ієрей


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць