Дохрестити Русь
  • Суб, 03/08/2013 - 11:59

Свідомість українця – дуже складний в обробці матеріал. Враховуючи статистичну більшість пацієнтів, зрозуміло, чому переможна хода еволюції в Україні перетворюється на чалапання по болоту. Глевка «народна мудрість» всмоктує все, до чого може дістатися, а до чого не може – отруює своїми випарами. Пускаючи бульки, вона розтікається безкрайнім степом і тихо, але вперто і результативно опирається будь-яким вертикальним структурам. Аби створити у дніпровських плавнях якусь подобу держави, довелося робити вливання варязької крові. Навіть Хрещенням Русі ми завдячуємо онукові варяжки Хельги. І саме Хрещення є ключем до загадкової української душі. Вірніше, не так Хрещення, як наш затятий йому опір.

Коли Володимир хрестив Русь, він не визнавав свободи мирних зібрань на капищах, організовував рейдерські захоплення святилищ і накладав фінансові санкції на особливо «тугих» співвітчизників. Але навіть його варязька пасіонарність і наступне тисячоліття добровільно-примусової катехизації не висушили поганського болота. Українське християнство існує в режимі постійного підтоплення. Українець жертвує гроші «на церкву» з тим же виразом обличчя (і думками),з яким його прапрапращур робив треби Перунові. Оспіване етнокретинами «народне християнство» – це ужиткова магія, де «освячення» - евфемізм до «зачарування», а натільний хрест – просто потужний оберіг. Більш «просунуті» співвітчизники виправдовують свої поганські збочення тим, що «так робили наші предки» і що «це коріння українського народу». Решта ж просто робить те, що робить.

Патологічний потяг українців до поганства – це потяг до землі. Так само вглиб чорнозему тягнеться своїм корінням буряк. Співвітчизникові комфортніше в поганському календарному циклі, який співпадає з сівбою та жнивами. Тут все передбачувано – як врожай картоплі. Інша справа – світ християнський с його драматичною есхатологією і усілякими несподіванками. Ярило прогнозовано народжується і помирає щороку, а Христос воскрес один раз і поставив всіх перед Фактом. В затишному світі поганства єдина проблема – якого хабаря і якому саме богові слід дати, аби огірочки вродили і поросята не передохли. Нам більше подобаються боги, з якими треба домовлятися, ніж Бог, на якого слід сподіватися. Інша справа – світ Одкровення, де Бог не бере хабарів і де щодня слід битися з сатаною за власну душу (з невідомим результатом). Тут вже не до огірочків.

5 тисячоліть землеробства зробили свою чорну справу – навіть городянин у п’ятому коліні має прихований сантимент до «народних звичаїв» (ворожби, купальських оргій, дідухів і т.д.). Якщо вже схильність до алкоголізму успадковується генетично, то про поганство годі і казати. І якщо ми дійсно хочемо витрусити чорнозем з голови співвітчизників, Русь таки доведеться дохрестити – в режимі zero tolerance, з усією суворістю і послідовністю.

Провокація! Репресія! Катехизація!

Джерело: http://eatpraytrain.livejournal.com