У неділю, 16 жовтня, папа Франциск проголосить святою кармелітку Єлизавету від Пресвятої Трійці. Гаслом її життя можна назвати слова: "Дозволь себе любити". Що ж криється за біографією новопроголошеної святої?

Блаженна Єлизавета від Пресвятої Трійці, Єлизавета Катез народилася 18 липня 1880 року в Авор у Франції. Жвавий темперамент, яким вона відзначалася у дитинстві, додавав чимало клопотів її матері, але згодом він знайшов своє вираження у музиці.

Єлизавета стала талановитою піаністкою. У 1900 році вона вступила до монастиря Босих Кармеліток в Діжоні. Прийняла чернече ім’я Єлизавета від Пресвятої Трійці. Захворіла на невиліковну на той час Аддісонову хворобу. Посеред страждань старалася жити «на славу величі» Пресвятої Трійці, присутньої в її душі. У таємниці життя Бога в душі вона знайшла свій «рай на землі» і таким чином переживала свою місію в Церкві.

До вітчизни «світла, любові і життя» вона відійшла 9 листопада 1906 року. У 1984 році

її беатифікував Папа римський Йоан Павло ІІ. Канонізації відбудеться 16 жовтня 2016 року у Римі.

Дозволь себе любити

У 1934 році на письмовому столі померлої матері Германи, багаторічної настоятельки Кармелю в Діжоні знайшли конверт з написом «секрети». В середині було два листки паперу, складені навпіл таким чином, що утворювали маленький, на вісім сторінок зошит. Текст належав сестрі Єлизаветі від Пресвятої Трійці, кармелітки, яка померла 1906 року у Діжоні, померла у віці всього лише 26 років. У цьому тексті був детальний заповіт. Він випромінює надзвичайно ніжний тон, яким Єлизавета обдаровує свою любу настоятельку і запрошує її зануритися в секрети Божої любові, які вона сама інтенсивно переживає:

«Ти люба, надзвичайно, люба любов’ю вибрання… Господь не говорить тобі, як Петру: «Чи любиш ти мене більше, ніж оці?» Матінко, слухай, що Він говорить тобі: «Дозволь себе любити більше, ніж оці! Це значить не побоюючись, що якусь перешкоду ти не подолаєш, адже Я вільний і можу наповнити любов’ю, кого хочу. Дозволь себе любити більше, ніж оці, це твоє покликання і якщо будеш вірна йому, зробиш Мене щасливим, бо прославиш силу моєї любові. Ця любов здатна відновити те, що ти зруйнувала. Дозволь себе любити більше, ніж оці».

Це специфічним чином виражене послання поєднане з обітницею. Єлизавета присяглася, що коли помре, не залишить матір Герману, буде разом з нею і таким чином висловить свою вдячність. У певному сенсі зміняться ролі і тепер вона стане матінкою.

Напевно, матір Германа не раз поверталася до послання, написаного на цих убогих листках паперу. Дозволь себе любити … Досвідчення величезної любові Бога, любові Трьох Божественних Осіб, яка линула з цих слів, не могло залишитися прихованим. Саме мати Германа сприяла розповсюдженню творів, а точніше "твориків" своєї підлеглої.

9 жовтня 1901 року. Капітула монастиря кармеліток в Діжоні обирає настоятелькою мати Герману від Ісуса. Вона водночас залишається настоятелькою новіціату. У постулаті є Єлизавета, 21-річна дівчина «з дому напроти», як можна було би сказати, бо і справді навпроти Кармелю в Діжоні знаходився будинок, в якому до вступу вона жила зі своєю мамою і сестрою.

До Кармелю в Діжоні вона постійно навідується вже протягом кількох років. Коли Єлизаветі було 11 років, її мама, пані Катез, у день першого Причастя вперше привела її до розмовниці. Слова тодішньої настоятельки залишили відбиток в душі дівчинки непередбачуваним для оточення чином. Настоятелька дала Єлизаветі приблизний переклад її імені, додавши, що воно означає «дім Божий». Ідучи за цією думкою, Єлизавета відкрила таємницю свого єства: «У мені живе Бог, я – Його дім, Його святиня!» Ця істина стане фундаментальною істиною її духовності.

Але поки що Єлизавета – дівчинка з сильним темпераментом. «Мала злюка», «чортеня» – це характеристики, які приписує їй мати у миті безпорадності по відношенню до своєї дитини. Вона повна протилежність її сестри Маргарити. Проте, з початком юності цей незвичайний темперамент знайшов два основні русла. Перше – музика. Єлизавета виявляється надзвичайно обдарованою у грі на фортепіано. А друге, ледь помітне для оточення, але повністю починає поглинати Єлизавету: любов до її Трьох, як вона звикла називати таємницю Пресвятої Трійці. Ці дві справи, як два ключі.

Один відчинив Єлизаветі дорогу до салонів її рідного містечка і забезпечив у них особливу повагу, зокрема серед чоловічої частини товариства. Варто додати, що Єлизавета – тендітна струнка дівчина, що при надзвичайній музикальності робить з неї неабияке видовище. Але є і другий ключ, прихований в глибині серця неймовірної піаністки, ключ до іншого Товариства, яке змогло привабити дівчину у сотні разів більше, ніж салонне. У віршованих рядках вона такими словами висловлює свої переживання:

Єлизавета усвідомлює свої достоїнства і недоліки. Вона тримає здорову дистанцію до своєї особи, яку з гумором і водночас з реалізмом описує в одному з творів. «Змалювати мій власний портрет – як фізичний, так і моральний – справа досить тонка, але взявши мою відвагу в обидві руки, беруся до справи й починаю!... Без зайвої гордості я вважаю, що моя особа загалом не справляє неприємного враження.

Я брюнетка і говорять, що досить висока на мій вік. У мене чорні блискучі очі, але густі брови надають їм серйозного вигляду. Все інше, що стосується моєї особи, не має значення. Завдяки моїм струнким ногам можна було би називати мене Єлизаветою довгоногою, як королеву Берту!... Це мій фізичний портрет.

Що ж стосується моральної сторони, то скажу, що у мене досить хороший характер. Я весела і, можу зізнатися, трохи легковажна. У мене добре серце. Від природи я трохи кокетка. Як кажуть: «Треба трохи нею бути». Я не ледача: «Знаю, що праця робить людину щасливою». Я зовсім не зразок терпеливості, але загалом можу стримуватися. У мене немає комплексів. У мене є недоліки, на жаль достоїнств мало!... Сподіваюсь їх здобути! Ось нарешті і закінчилося таке нудне завдання, але я ним досить задоволена!»

В душі помаленьку вимальовується життєве рішення. Кармель навпроти приваблює її все більше і більше. Але це рішення пов’язане не тільки з тим, що треба буде залишити салони. Треба буде залишити і любу маму, яка мріє про гарну партію для своєї дочки і не втомлюється вживати відповідних заходів у цьому напрямку. До протистояння доходить, коли Єлизаветі вже 19 років. Мама не хоче погодитися з наміром дочки. Проявляючи ніжну любов, маючи сильний характер, обидві вони дійшли до компромісу: через два роки.

Пані Катез сподівається, що це лише юнацька примха Єлизавети, а ця зі свого боку не утримується від присутності на балах і прийомах, не відмовляється від подорожей на канікулах, в той час як її серце вже знаходиться в іншому місці. Її танок так само гармонійний, зачіска бездоганна, вона притягує чоловічі погляди, але юнаки, які хоч трохи в цьому розбиралися, говорили про неї: «Вона не для нас, подивись, який у неї погляд». Під час чергового танцювального вечора одна з подруг вигукнула: «Єлизавето, ти бачиш Бога!» Це не дивно, що глибоке духовне життя мимовільно проблискує у погляді Єлизавети. А ось, що відбувається в її душі: "…дай мені самотність серця. Нехай я житиму в глибокій єдності з Тобою, нехай вже нічого, зовсім нічого мене від Тебе не віддаляє, і нехай моє життя буде однією невпинною молитвою! Ти знаєш, мій Учителю, що моєю втіхою, коли я беру участь в цих прийомах, в цих урочистостях, моєю втіхою є можливість зосередитися і радіти Твоєю присутністю, бо ж я так добре відчуваю Тебе в мені, о моє Найвище добро. На цих зустрічах взагалі про Тебе не думають, і мені здається, що Ти задоволений, що одне серце, навіть таке вбоге і жалюгідне як моє, не забуває Тебе!... Нехай я житиму на світі, не будучи з цього світу: я можу бути кармеліткою всередині і хочу нею бути. О мій Ісусе, я давно вже все Тобі дала; сьогодні я відновлюю цю жертву, я – Твоя маленька всепальна жертва. Ах! Нехай Єлизавета зникне і нехай залишиться лише її Ісус!" 

Коли Єлизаветі виповнився 21 рік, прийшла нарешті довгоочікувана мить вступу до Кармелю. Фізична відстань – це лише кілька кроків, проте для Єлизавети – це вхід до обітованої і бажаної землі. Тут здійсниться те, чого вона давно прагнула, доповнення всепальної жертви у вогні Любові Пресвятої Трійці. Єлизавета відкриє тут свій власний спосіб буття у Божих салонах. Бути славою величі, чудесною Христовою лірою, яка виграє звуки любові, а перш за все – помешканням і водночас мешканкою Пресвятої Трійці.

Матір Германа накладе їй рясу і білий вельон, вона буде свідком її духовного зростання і впливу на родичів і друзів через листи, буде безпорадним глядачем тілесного згорання через невиліковну тоді Аддісонову хворобу, вона врешті-решт буде адресатом цього особливого, згаданого на початку, послання, яке сьогодні у збірці листів блаженної має назву «Дозволь себе любити» і однією з перших, хто досвідчив її впливу після смерті.