Духовність свята Петра Вериги і служіння в’язням

Ти вселився в життя живих, ув’язнений ради нього, сокрушив узи Веліяра*, що зв’язав тебе: ради цього почитаємо твої вериги**.
(Канон Утрені свята)

Свобода – найцінніший дар людині від Бога. Свобода найбільше розкриває таємницю того, як саме людське єство покликано бути божим образом і подобою. На жаль, через гріх людина втрачає свободу. Найперше втрачає її внутрішньо. Але може потрапити в неволю навіть фізично. Не лише гріх є причиною утрати свободи: в кайдани в’язали і праведників за віру. У часі випробовування війною, яке переживає тепер наш народ, ворог погрожує і знущається неволею. Христос закликав нас відвідувати в’язнів і за них молитися. Петрові вериги стали для нас цікавим тлом для роздумів.

29 (16) січня Церква встановила свято Почитання оков Св. Апостола Петра в пам’ять про їх чудесне з’єднання. Вони зберігаються неподалік римського Колізею у храмі San Pietro in Vincoli, що означає «Св. Петро в кайданах». Нагадаємо, що це ті кайдани, з яких Св. Петро був чудесно звільнений появою ангела (Діян. 12). За наказом Ірода апостола закували в кайдани в Єрусалимській в’язниці. Вночі явився йому ангел і вивів його на волю. За правління імператора Константина Великого вериги перебували в єрусалимській церкві Воскресіння Христового. У 439 році єрусалимський патріарх Ювеналій подарував кайдани грецькій цариці Євдокії. Одну частину оков цариця взяла до Царгорода, а другу послала в Рим своїй доньці Євдоксії, яка з великою побожністю прийняла дар й наказала збудувати церкву Св. Петра в оковах, де згодом поклала кайдани. У Римі були ще й інші ланцюги, якими був скутий Апостол Петро в Мамертинській в’язниці під час переслідування імператора Нерона. Ці кайдани у V ст. Папа Сикст III наказав з’єднати з тією частиною оков, які були подаровані цариці Євдоксії. Коли окови торкнулися одні одних – сталося чудо: обидві частини з’єдналися в один суцільний ланцюг! На згадку цього дива Церква встановила свято Почитання оков св. Петра.

Існує відоме прислів’я: “Тільки раб цілує свої кайдани”. Дійсно, християнство численні політ-філософи називали релігією рабів. Імперські можновладці вважали християнську віру зручним знаряддям ефективного поневолення та маніпуляції масами. Ліберали й атеїсти, а також ново-язичники нехтували нею, бо одні прагнули самі вирішувати що є добре, а що зле, другі встановили моральні принципи, які накреслювала їх ідеологія, треті реконструювали релігійні інтуїції або хиби далеких поколінь. Багато хто відкинув віру в Христа через те, що асоціював її не стільки з можливістю змінитися самому, скільки зі старанням змінити Бога.

Метою пенітенціарного душпастирства є супровід людей, які опинилися в неволі, насамперед християн, та допомога в усіх їхніх потребах, щоб вони не втратили зв’язок із Церквою. Душпастир допомагає усім, без огляду на конфесію, ба навіть невіруючій людині. Хоча в першу чергу він посланий до християн. Священик для в’язнів – свідок, що має привернути їм той дар внутрішньої свободи. Для когось в’язниця стає першим місцем, де душа вперше прислухається до голосу Євангелія. Часом ув’язнення стає одиноким шансом для навернення і Ласкою Бога, що вириває розкаяну душу перед вічними муками.

Численні в’язні переносять неволю через переслідування, без вини. Страждання злочинців у в’язниці також часом перевищують міру зла, яке вони поповнили. Багато в’язнів потрапивши в неволю благають Бога про чудо. Проте життя Св. Апостола Петра показує нам, що в одному випадку чудо сталося через ревну молитву Церкви (Діян. 12.5). В іншому – Петро добровільно прийняв кайдани, щоб розділити участь Церкви, страждань вірних у часі неронового гоніння. Ця історія була відображена в романі Генрика Сенкевича “Quo vadis”.

“Петро, ти носив наче злочинець кайдани, руйнуючи злодіяння ворожі, щоб нам від них визволитися” – повчає нас уривок канону з Утрені свята.

Молитва у храмі San Pietro in Vincoli поглибила моє сприйняття служіння ув’язненим. І повірте, мені прийшлося бути свідком чудес, що сталися у в’язниці.

Протоієрей Костянтин