«Він збирав нас на спільну молитву, а також біля вівтаря Євхристії, багато часу присвятив індивідуальним розмовам та слуханню» – так говорить про душпастирський стиль о. Кароля Войтили п. Данута Рибіцка, що належала до першої групи молодих людей, зібраних довкола майбутнього Папи.

Перші роки священства о. Войтили припали на сталінські часи. Комуністичний режим позбавив багатьох людей молодості. Багато осіб опинилися в порожнечі, шукаючи підтримки в атмосфері боротьби за душу нації.

«У січні 1951 р. прийшла одна із студенток зі св. Анни, намагаючись створити академічне душпастирство у св. Флоріана. Вона звернулася до нас, до подруг, із пропозицією прийти до св. Флоріана, бо молодий вікарій просить допомогти йому розспівати Церкву. І це був такий дивний початок, – пригадує п. Данута Рибіцка. – Це насправді розпочалося з колядок. Священник подякував нам за ці колядки, які ми провели у Церкві, затягуючи спів, та запросив прийти в середу о 6 ранку до Церкви, де він відправить в нашій інтенції подячну Літургію. Після цієї Літургії він запросив нас наступної середи. Це нас привабило, – каже п. Данута Рибіцка. Потім, коли священник побачив, що ми прийшли вдруге, то вже встановив цей час. Усе розпочалося з Літургії у середу о 6 ранку, тоді він також запропонував григоріанський спів».

Молоді люди були захоплені душпастирським стилем Войтили, що він сприйняв їх дуже серйозно, говорив небагато, не повчав, терпляче слухав. Кожен здавався йому найважливішим, намагався достукатися ставленням і свідченнями особистого життя. Зворушливою для молоді була його побожність, особливо те, як він здійснював Євхаристію, а також його тривала молитва до і після Літургії. Душпастирство Кароля Войтили базувалося на Літургії та богослужіннях. За кілька місяців після першої зустрічі з молоддю у св. Флоріана, о. Войтила переїхав на вул. Каноніча 19, щоб приділити більше часу науковій праці. Там розвинулися нові напрямки його душпастирського стилю.

«Ми ходили за ним, і це вже було індивідуальне душпастирство. Ми домовлялися про індивідуальні розмови. Священник сказав: цього і цього дня, о тій о тій годині я буду служити Літургію, наприклад у св. Катерини, бо тоді він переважно служив у св. Катерини. При нагоді можна було щось запитати, порадитися. Ми могли прийти на Каноніча 19, де він жив з о. проф. Ружицьким, на індивідуальну розмову. Він збирав нас біля вівтаря або за столом у себе  вдома, – зазначає п. Данута Рибіцка. Тоді ми запропонували недільні поїздки до околиць Кракова, і під час них з'явилася можливість, щоб хтось трохи затримався зі священником і поспілкувався з ним про близьку йому тему. Потім ці прогулянки під Краковом перетворилися на подальші подорожі спочатку в Бескиди, потім у гори Бещади. Це були такі довші поїздки. Оскільки вони тривали кілька днів, для нього, мабуть, було дуже виснажливо мати багато дискутантів і співрозмовників, але ми говорили разом лише ввечері біля багаття».