Два лакмусові папірці за один тиждень
  • Пон, 08/08/2016 - 17:20

Перший тиждень серпня став багатим на події: СДМ 2106, чергові атаки ісламістів у Європі, критика угорським кардиналом європейського підходу до мусульманської міграції в Європу, критика главами близькосхідних Східних Католицьких Церков політики заходу в Сирії та Іраку, натяки на можливе успішне завершення довготривалих переговорів між Пекіном та Ватиканом, перервана французькою поліцією католицька Служба Божа в Парижі та ще багато чого. 

Варто спробувати відчитати з цієї сукупності подій саме ті, які відкривають можливість трохи глибшого погляду на їхні причини.

СДМ 2016-го року багато в чому стали розчаруванням для ЗМІ, які пророкували, що Франциск зіткнеться з холодним прийомом у консервативній католицькій Польщі. Проте сталося цілком навпаки – не тільки відбулася низка зустрічей з найвищими посадовими особами країни, але й Святішого Отця неймовірно тепло прийняла і молодь з усіх куточків світу, і пересічні поляки. 

Це вкотре показало неймовірний релігійний анальфабетизм ЗМІ. Саме в традиційно католицький Польщі Папу як видимого Главу Католицької Церкви не могли прийняти холодно. Такий прийом суперечив би самій суті того, як католики сприймають і розуміють Церкву. 

Цікаво зазначити, що ЗМІ, які радо розповідають про 20 представників ЛГБТ, які зібрались на одному місці, практично «не помітили» натовпу молодих католиків, зібраних у Кракові. І це не тільки західні ЗМІ. Українські теж. Не зважаючи на те, що все відбувалося на теренах нашого західного сусіда, якого саме українські ЗМІ часто називають стратегічним партнером України; а також на доволі велике українське представництво на СДМ 2016.

Складається враження, що українські ЗМІ чи не можуть, чи не хочуть розуміти важливості релігійного чинника, як у суспільному, так і в політичному житті, а навіть і в міжнародних відносинах. Але, здається, що це є хворобою і українського політикуму. Попри низку декларованих католиків в українському політикумі, поки що невідомо, щоб хтось із них скористався нагодою для промоції українських інтересів на одному з найбільших зібрань католиків з цілого світу. 

Окрім цього, СДМ 2016 показали іще одну вагому деталь – пересічні поляки усе ще добре ставляться до українців, відчуваючи з українськими католиками спільну релігійну та цивілізаційну приналежність. Якщо українська політика пропустить цей шанс – використовування цього чинника для збереження добросусідських відносин з Польщею, буде неймовірно шкода, що ще один історичний шанс було просто змарновано.

У загальносвітовому контексті дуже важливою стала промова Святішого Отця перед польським католицьким єпископатом. Папа не лише традиційно розкритикував несправедливості сучасної світової економічної моделі, але й назвав сучасну релігійну неграмотність однією із серйозних проблем Церкви. Окрім цього Папа Франциск назвав жахом викладання гендерної ідеології у школах: «В Європі, Америці, Латинські Америці, в Африці, в деяких азійських країнах відбувається справжня ідеологічна колонізація. І одна з цих ідеологій – називаю її іменем і прізвищем – це гендерна ідеологія! Сьогодні дітей вчать в школах, що кожен може вибирати собі стать. А чому цього вчать? Тому що певні особи і організації дають на це гроші. Це ідеологічна колонізація, яку підтримують і певні сильні країни. І це – жахливо».

Звісно, що більшість ЗМІ постаралися побачити папську критику капіталізму, але зовсім не зауважили гостру критику ідеологічного колоніалізму, яку проводять західні ліберальні кола, накидаючи усьому світу збочену ідеологію гендеризму.  

Як не дивно, але папська критика гендеризму перебуває на тій самій лінії, що і папська критика сучасно капіталізму. Адже гендерна ідеологія підтримується, розвивається і накидається саме завдяки фінансовій підтримці великого бізнесу. Не слід забувати, що найбільшими споживачами люксусної продукції є не українські чи російські мажори, а ЛГБТ-спільнота на Заході. В західному бізнесі існує навіть таке поняття, як «рожевий фунт» – тобто дохід, який великі корпорації отримують від продажу товарів і послуг часто люксусного характеру, спрямованих на ЛГБТ-популяцію. Фактично за гендеризмом приховується, окрім іншого, суто бізнесовий інтерес сучасного капіталізму. 

Така ситуація зі ЗМІ є добрим показником того, що мова про свободу слова й об’єктивне інформування людей є і в західному світі доволі відносним поняттям. Судячи з усього, лібералізм ЗМІ покликаний обслуговувати інтереси великого капіталу, просуваючи саме ті ліберальні теорії й ідеології, які йому бізнесово вигідні.

Іншим моментом, який став минулого тижня знаковим, є випадок в Парижі, коли поліція із застосування грубої сили перервала Месу в церкві св. Рити. Виглядає на те, що ця подія стала відображенням шизофренічного характеру французького секуляризму – держава повинна однаково ставитись до всіх віросповідань. Раз французький уряд збирається закрити 20 салафітських мечетей у Франції, значить потрібно «повправлятися» і з католиками, щоб не виглядало, що заяви Франсуа Олланда,що вбивство католицького священика – напад на саму ідентичність Франції, дає привілеї католикам. 

Не входячи у правовий контекст паризьких подій, інформація про які є занадто суперечливою, все ж не можна не зауважити їхньої специфічності. Метою «вправування у строгості закону» обрано невелику групу католиків-традиціоналістів, яка гуртується довкола товариства апостольського життя Інститут Доброго Пастиря – католицької інституції для бувших лефавристів та ультратрадиціоналістів, які зберігають єдність з Католицькою Церквою. Звісно, що така група не може розраховувати на велике співчуття «нормальних» католиків і може бути доволі легко представлена у ЗМІ як екстремістська. Очевидно, що і правові аспекти ситуації, пов’язаної з церквою св. Рити, не є на боці католиків. Така ситуація, на перший погляд, значно полегшує поставлене завдання – продемонструвати об’єктивність у стосунках французької держави та віросповідань. 

Проте виконання цього проведено украй брутально. Поліція у повному бойовому спорядженні вдирається в церкву, перериває найсвятіший обряд католицтва – Месу і насильно волочить людей з приміщення. Усе виглядало, як комуністичні гоніння чи переслідування католиків у часі так званої великої французької революції кінця ХVІІ століття. Складається враження, що французьким католикам держава прямо і відверто говорить: нам наплювати на вашу віру, нам наплювати на ваші святині.

Цікаво, чи французька поліція здатна так само брутально увірватися у мечеть в часі молитви в п’ятницю? Ймовірність такого кроку викликає серйозний скепсис. 

Не менш знаковою була реакція на цю новину у соціальних мережах і не тільки в українському сегменті. Практикуючі католики відразу поставили наголос на богохульному перериванні Євхаристійної жертви. Непрактикуючі католики та некатолики змістили наголос виключно на переслідування. Але... Відразу з’явилися голоси: «Ціхо-ша… про це повідомляє «RussiaToday», поширюючи інформацію про це, ви граєте на руку Москві». Підвечір у ліберальних католиків з’явились дописи, що «добре інформовані» джерела, звісно з Парижу, а звідки ж іще, повідомляють, що Інститут Доброго Пастиря – це екстремісти-лефавристи. Ось так новина про насильницьке переривання французькою поліцією найсвятішого Таїнства Католицької Церкви стала лакмусовим папірцем католицькості кожного з тих, хто висловився.

І знову ж таки опинилася під сумнівом об’єктивність тих, хто найбільше про об’єктивність говорить – людей ліберальних переконань. Складається неприємне враження, що, з одного боку, лібералізм відбирає людині здатність до критичного сприйняття інформації і змушує її будь-яку інформацію підганяти під власну ідеологію. А з іншого боку – відбирає людям, які вважають себе католиками, здатність співчувати з Церквою. Здається, минулого тижня лібералізм знову показав себе не тільки як серйозна політична і суспільна проблема, а в першу чергу – як проблема духовна. І знову поставив перед очі тим, які хочуть бачити реальність, старе питання: чи може ліберал бути католиком? Адже якщо лібералізм відбирає здатність до адекватного сприйняття інформації, то він тим самим стає об’єктивним ворогом усякої істини, а також й Того, Хто Сам є Істиною.  Проте висновки кожен мусить робити сам, бо приналежність до Вибраного Народу Нового Завіту – справа цілком добровільна.

о. Орест Дмитро Вільчинський