Перехід з минулого у актуальний тиждень ознаменувався двома доволі знаковими подіями: виступом на ІІІ Ставропольському форумі Всесвітнього російського народного собору глави Синодального відділу Московського патріархату з питань взаємодії церкви і суспільства прот. Всеволода Чапліна та спільною Декларацією Папи Франциска і Патріарха Варфоломія. Це дві протилежні за своєю сутністю події.

Шеф Синодального відділу Московського патріархату з питань взаємодії церкви і суспільства прот. Всеволод Чаплін, особа вагома в РФ. З одного боку, це – офіційне обличчя Московського патріархату перед суспільством РФ. З іншого – офіційний ретранслятор позиції Московського патріархату в його стосунках з суспільством РФ.

Цей діяч відомий у РФ своїми специфічними заявами. Але також відомий українському загалу: в березні цього року Чаплін висловив сподівання, що українці не будуть противитися московитській окупації України; у вересні йому вже привидівся жахливий розкол в українському суспільстві; а в листопаді йому приснився неймовірний політичний тиск на Московський патріархат в Україні (УПЦ МП) і привиділась якась самоорганізація московсько-православних заради опору диктату української влади. Виступаючи на форумі організації, яка претендує на роль того, хто формує московитську національну ідею і визначає, хто є московитом, а хто ні – Всесвітні московитський народний собор, це офіційне лице Московського патріархату перед московитським суспільством заявив дивовижні речі:

«Ми переможемо й Америку і тих, хто їй підспівує в світі. Не обов’язково на полі війни, хоча якщо прийде такий виклик, ми не маємо права його не прийняти… Нам потрібно назавжди забути про те, що в світових процесах, в яких Росія завжди грала і завжди гратиме осьову, центральну роль, нам хтось дасть можливість спокійно, без зусиль, без жертовності, без останньої битви, жити в своє задоволення, що виклики якось самі розсмокчуться без нашої участі, а наші історичні опоненти визнають нашу незалежність, погладять нас по голові й дадуть «тістечко» на площі. Не вийде. Потрібно приймати бій, потрібно проявити волю… З відомих усім причин, Росія може будь-якій державі ставити будь-які вимоги і в цьому, я так вважаю, потрібно більше, частіше і сильніше тиснути. У нас є всі можливості для того, щоб ми могли зупинити кого завгодно у втручанні в процеси, які відбуваються в Європі, на Близькому Сході і взагалі – де б це не було… Я вже навіть не говорю про величезну кількість наших симпатиків на Заході. Нас багато в чому мусить підтримати – не може не підтримати – ісламський світ. Ми впевнено знайдемо співзвучність в Китаї, в Латинській Америці, в деяких інших країнах – у нас є майбутнє. Вільне, самостійне і сильне майбутнє, якщо ми виявимо необхідну волю».

Переможна віна проти США, зазіхання на світове панування, осьова роль Московії в світі, величезна кількість симпатиків на Заході……. Можна звісно тлумачити, що з Чапліном трапилася прикрість – занесло емоціями. Але до цього він уже висловлювався про обов’язкову неминучість силового конфлікту Московії з Заходом і виступав за впровадження в Московії персональної диктатури. Тобто батюшку не знесло з колії – це властиво і є колія, якою рухається Московський патріархат, чию позицію для московитського суспільства озвучує Чаплін. А що ця позиція цілком відповідає агресивним намірам Кремля, свідчить і минулотижнева новина про те, що московитська церква отримає 2 млрд. на духовне «скріплення російської нації».

Тобто не лише Кремль розглядає Московський патріархат як інструмент своєї політики, але й сам цей патріархат таким себе сприймає.

У цій ситуації доводиться сподіватися, що українське керівництво врешті зважиться визнати собі ту небезпеку, якою є Московський патріархат як інструмент московитської імперіалістичної і шовіністичної політики для України. Здається, що перший дзвіночок уже прозвучав – у своєму виступі перед новообораним складом Верховної Ради президент Порошенко принаймні натякнув на ту роль, яку відіграв, і очевидно і далі відіграє в московитській агресії проти Україні Московський патріархат.

На жаль, своєю постійною брехнею про Україну, Українські Церкви, Католицьку Церкву взагалі, своїм постійним розпалюванням міжнаціональної та міжрелігійної ворожнечі, кровожерними закликами, підтримкою терористів, закликами до війни Московський патріархат поставив себе морально поза межі християнства, перетворившись на якусь комбінацію міністерства пропаганди, релігії й ідеології РФ.

У той же ж час у Царгороді – Стамбулі, колись Константинополі, відбулась братня зустріч реального видимого глави католицького світу – Папи Франциска і номінального глави православного світу – Патріарха Варфоломія. І хоча їхня спільна Декларація, радше, є закликом християнських ідеалістів до глухого світу – вона є усе ж таки виявом автентичного християнського духу.

Здавалося б така разюча відмінність – допоки на Боспорі зустрічаються християнські єрархи, які дійсно турбуються про розділеність християнства, на півночі, в Московії, очільники московитського православія впадають в шовіністичний шал. Але це тільки історична закономірність. Прадід Івана ІV Лютого, князь Васілій ІІ Темний, посадив під арешт Київського митрополита Ісидора за те, що він Був підписантом Флорентійської Унії і відірвав московську церкву від Константинополя. Вмурувавши у фундамент Московії ідею, що вона єдина зберегла правдиву віру, наказавши вибрати свого митрополита, князь Васілій ІІ розпочав той процес, який відділив Московію від християнського світу. І виглядає на теє, що В. Путін і К. Гундяєв цей процес довершують.

о.Орест-Дмитро Вільчинський