Екологічна катехиза про чесноту справедливості
  • Срд, 17/04/2013 - 15:29
Екологічна катехиза про чесноту справедливості

Мабуть ніщо інше не ранить нас настільки глибоко як відчуття зазнаної несправедливості. Коли хтось поставився до нас несправедливо, образив, чи порушив наші права – нас болить. Біль торкається нашого серця, сприймаємо це як замах на нашу гідність, в нашому нутрі народжується протест проти несправедливості і бажання відстояти свої права.  Однак часто не зважаємо на те, що можемо самі стати винуватцем несправедливості стосовно інших людей, а також і до всього Божого створіння, якому ми загрожуємо, яке пошкоджуємо, а то й знищуємо, здебільшого про це навіть не задумуючись.

Що таке справедливість? Згідно із Катехизмом Католицької Церкви – це «чеснота, яка полягає в постійному і твердому бажанні віддати Богові і ближньому те, що їм належить» (№ 1807).

Святе Письмо навчає, що справедливість – це передусім ознака Бога. Бог є досконалою справедливістю. Поняття Божої справедливості, про яку говорить Святе Письмо, важко (практично неможливо) перекласти на українську мову одним словом. З єврейської седек, що перекладається на українську як справедливість – це поняття, яке одночасно поєднує в собі справедливість, доброту, любов і милосердя.

Згідно із Новим Завітом, Божа справедливість є ідентичною з обіцяним Царством Божим. Справедливою є та людин, яка шукає повсюди у світі Царства Божого і намагається його уприсутнювати в своєму оточенні, в сімї, серед друзів, у кожній спільноті, яку ми творимо, а також у нашому природному довкіллі.

Справедливість є внутрішньо пов’язана з Божою Любов’ю. Вона є однією і з форм її реалізації. Любов вимагає справедливості. Справедливість є одним із ключових інструментів здійснення заповіді Любові. Справедливість не має права стати самоціллю, бо тоді може перетворитись з інструменту уприсутнення Любові, підтримання Божого порядку і блага людини у найбільшу несправедливість.

Справедливою є людина, яка приймає дар спасаючої любові Бога, а несправедлива – яка відкидає її. Основні риси цієї справедливості – це вірність, побожність і готовність допомогти тим, чиї права є порушені і хто знаходиться в критичній ситуації.

Сьогодні в критичній ситуації знаходяться не тільки люди, але й все Боже створіння – природа, яке стало заручником гріховної поведінки людини. В цьому сенсі справедливість вимагає відкрити очі і вуха на страждання створіння. Справедливість не дозволяє не почути стогони створіння і не побачити рани природи.

Справедливість спонукає усвідомити і визнати Божу Правду в її цілісності, включно з тим, що наше природне довкілля – це не просто матерія для маніпуляції і предмет для використання і споживання людиною, але що це є наш спільний дім – дім Божий, в якому кожна істота має своє місце, призначення і власну цінність, яку вона отримала як дар Божої творчої любові.

Якщо природа наш дім, то необхідно поводитись як своєму у домі. Якщо це дім Божий, то необхідно поводитись як у Божому домі. Якщо це є єдиний цілісний організм Божого створіння, невід’ємною частиною і головою якого є людина, то необхідно ставитись як до власного тіла-організму, оберігаючи його здоров’я, і піклуватись про благополуччя.

Коли людина по-варварськи і по-хижацьки ставиться до природи, то таким чином порушує також заповіді суспільної справедливості, загрожує екзистенційним правам людей, наражає на небезпеку їх здоров’я та життя.

Людський егоїзм та споживацька культура не тільки виснажують дані Богом дари природи, але й підривають самі основи життя сучасної цивілізації та майбутніх поколінь. Дефіцит природніх ресурсів стає причиною воєнних конфліклів. Зумовлені людиною кліматичні зміни і природні катастрофи призводять до багатомільярдних фінансових втрат, залишають без дому та засобів на існування мільони людей, спричинюють чисельні жертви. Завдана природі шкода, а особливо забруднення повітря, води та землі, за принципом бумеранга, повертаються у вигляді широкого спектру згубних екологічних, економічних, медичних та інш. наслідків до самої людини, її ближніх та прийдешніх поколінь.

Здебільшого ми не задумуємось, яку шкоду завдаємо природному довкіллю своїм щоденним життям. Натомість, кожен змарнований літр води, кіловат струму чи тепла тощо, в глобальному масштабі спричиняються до великої шкоди та несправедливості не тільки для Божого створіння – природи, але й для людини, яка є його невід’ємною частиною. У цьому сенсі, справедливість вимагає зупинитись і пригадати Правду про свою божественну природу і цілісний характер свого загальнолюдського та християнського покликання. Справедливість спонукає нас здійснювати зобов’язання любові до Бога, ближнього і створіння Божого, у відповідності до їх цілісності й закладеної Творцем єрархії цінностей. Ця чеснота спонукає нас до відповідного навернення, якщо існує дефіцит відповідальної любові в нашому особистому житті, а також до відновлення справедливості в суспільному та екологічному вимірах.

В часі Великого посту ми завжди знову згадуємо життя, хресну дорогу, смерть і воскресіння Ісуса Христа. В його смерті і воскресінні виявляється повнота Божої справедливості. Ця Божа справедливість є для нас надійним дороговказом на дорозі нашого земного життя до вічності та джерелом наснаги для відновлення пошкодженої гріхом природи людини, суспільства та всього створіння. Пам’ятаючи про свою Божественну гідність і покликання до праведного життя, маємо уприсутнювати Божу справедливість у своєму житті, серед ближніх та світу, в якому живемо.

Уприсутнювати Божу справедливість – це ніщо інше як жити по-божому і бути посередниками його творчої та милосердної любові. Таким чином ми даємо проростати паросткам Божої справедливості навколо себе і уприсутнюємо Божу спасаючу дійсність у своєму оточенні та всьому Божому створінні.

Д-р Володимир Шеремета

Бюро УГКЦ з питань екології

Дана екологічна катехиза підготовлена в рамках ініціативи"Екологічне навернення для порятунку створіння"