Екологічна проповідь на неділю про Закхея
  • Нед, 17/02/2013 - 13:11

Проповідь на Неділю Закхея

«Син бо Чоловічий прийшов шукати  і спасти те, що загинуло» (Лк 19, 10). Цими словами Христос запрошує кожного з нас взяти участь божественному промислі спасіння людини та усього створіння.

Вже з перших сторінок Святого Письма дізнаємось про створення Богом світу як цілісного організму, невід’ємною складовою якого є сама людина, котра покликана піклуватись про нього і оберігати як зіницю власного ока. Однак, людина дозволила себе обманути дияволу і стала невільницею нової руйнівної «логіки життя», яка загрожує не тільки суспільству, але й всьому створінню, яке вона покликана оберігати. Але незважаючи на те, що людина відкинула Бога і забула про своє первинне покликання, Господь залишається вірним своїм обітницям.

Сходження Ісуса в Єрихон і є цим довгоочікуваним днем духовного визволення, і то не лише для Закхея, котрий, був обманутий ворогом Божого народу і зі страху та задля власної вигоди відмовився від власної ідентичності (яку виражало його ім’я у первинному варіанті – Заккай, що означало «чистий, праведний», слуга Божий). Тепер він Закхей, зрадник, якого ігнорують ізраїльтяни: уникають спілкування, вважають вигнанцем.

Таїнство сьомого дня Біблія називає «ювілеєм»: біблійний термін «йобел» означає «заклик до навернення, поданий рогом агнця». Цей звук нагадував людині про необхідність відновлення втраченої ідентичності. Це голос пастиря, який закликає своїх вірних повернутися додому, увійти у ті двері, за якими матимуть безпеку, впевненість, відчуття довершеності. Вони відгукуються, бо голос пастиря звучить у їхніх серцях як поклик до дії. Тому Закхей, почувши звук пастирського рога, вражений його притягальною силою, приходить до Ісуса за велінням власного серця. Головний митар переступає через власні гріховні стереотипи. Він безоглядно залишає свою роками набуту рабську ментальність багача та начальника, яка не дозволяла йому побачити світ у правдивому Божому світлі. Щоб побачити Христа, він вилазить на дерево. Таким чином, і природа, що «понині стогне і страждає у тяжких муках» (Рим 8, 22) бере участь в події повернення людини до первозданної гармонії стосунків із своїм Творцем та всім створінням.

Трапилося надзвичайне: Ісус увійшов у дім митаря – найбільшого грішника, і розділив з ним трапезу, «…бо й він син Авраамів» (Лк 19, 9). Христове визнання руйнує заскорузлі догми, стимулює Закхея  відновити життєдайну силу власного імені (нагадаємо, що Заккай означає «чистий, праведний, слуга Божий»), повернути собі втрачену ідентичність й стати відповідальним управителем Божого створіння.

Закхей розкаюється, чинить «метаною» – навернення, змінює внутрішню настанову і переконання («мета» – понад, «нус» - ментальність). У його поведінці настає злам і кардинальна переміна. Колишній споживач і накопичувач ділиться матеріальними благами («… промовив до Господа: «Половину свого маєтку я віддаю убогим, а кого скривдив, - поверну вчетверо»» (Лк 19, 8)), пропагує духовні істини.

Сьогоднішнє Євангеліє закликає кожного заново прожити історію Закхея, щоб відчути силу Христової  любові й прощення, яка змінює наші життєві цінності, відвертає від споживацької ментальності, долає гріховні пристрасті, перетворює на співтворців та відповідальних управителів Божого світу.

Тож не зволікаймо відгукнутися на поклик власного серця, прикладімо належні зусилля, щоб піднятися із своїх злих звичок та гріховних суспільних стереотипів для того, щоб за прикладом Закхея прийняти пропозицію Христового прощення і любові і не лиш принагідно зустрічатись з ним у святих тайнах Сповіді та Євхаристії, але жити з Ним щодня, виявляючи це через якісно нову – Божу поведінку (ставлення) до своїх ближніх та всього створеного Богом світу.

о. Володимир Лось
Джерело: http://ecoburougcc.org.ua