Експерт Папської Ради у справах сім'ї: Кінцевий документ Синоду - незрозумілий
  • Срд, 04/11/2015 - 10:41

Від синодальних отців я очікую, що вони зможуть пояснити, чого навчає Церква,- експерт Папської Ради у справах сім'ї. З отцем Пьотром Мазуркевічем розмовляв Марцін Пжецішевські з видання "КАІ".

 

KAI: Отче, як Ви оцінюєте результат Синоду, що міститься в його фінальному документі?

Кінцевий текст, без сумніву, є краще опрацьований, ніж "Relatio" з попереднього Синоду чи "instrumentum laboris", який є вихідною точкою для засідань. Документ з попереднього Синоду був переважно соціологічним описом. В ньому бракувало глибшого розгляду проблеми сім'ї з точки зору віри і навчання Церкви. В теперішньому "Relatio finale" переважає богословське мислення, яке посилається на Біблію та Магістеріум. Слід наголосити, що кінцевий документ вцілому потвердили синодальні отці більшістю 2/3 голосів, чого не було під час минулого засідання.

Синод супроводжувало медійне висвітлення, в якому найбільшою зацікавленістю користувались дві теми: Св. Причастя для розлучених і поновно одружених та ситуація осіб з гомосексуальними схильностями.

 

KAI: Власне, великий успіх Синоду виражається в тому, що три найбільш суперечливі пункти "Relatio" (84, 85, 86) – які стосуються Св. Причастя для осіб, які розлучилися і живуть в нових зв'язках - начебто підтверджують доцьогочасне вчення Церкви?

Фактично в кінцевому документі Синоду не йдеться про можливість допущення осіб в таких ситуаціях до Св. Причастя. Такого типу заяви були відкинені. Однак сам текст не позбавлений недоліків. Від синодальних отців я б очікував здатності чітко і коротко пояснити те, чого навчає Церква. Я б хотів, щоб текст був написаний так, щоб навіть "прості люди" його зрозуміли. Можливо, це результат вибраного способу праці. Синодальна праця тривала два роки, а остаточну редакцію розпочали за два дні до завершення Синоду.

Згадані Вами пункти синодальної реляції були редаговані в такий спосіб, що вимагають тлумачення. Видно, що відбувались дебати між різними позиціями. Крайню - яка добивається за певних умов допустити до Причастя осіб, які розлучились і живуть в нових зв'язках - було відкинено, однак ту, яку прийняли, можна було сформулювати більш однозначно. Там бракує таких основоположних термінів, як наприклад, "гріх". Якщо в контексті співжиття поза шлюбом не згадується про гріх, то все починає бути незрозумілим.

В тексті йдеться про потребу розрізнення, є посилання на сумління. Не кожен з читачів одразу зауважить, що йдеться про розрізнення "відповідно до вчення Церкви і вказівок єпископа", а також про "правильно сформоване сумління". Я думаю, що для вірних може не бути зрозумілим, навіщо в тексті наведено категорію "суб'єктивного здорового глузду". Здається, що цей фрагмент стає зрозумілий тоді, коли заглянути в обидва наведені в ньому тексти і дослівно прочитати цитати повністю. Першим є 84-ий пункт "Familiaris consortio", де - після цитованого пункту - читаємо: "Однак Церква наново підтверджує свою практику, оперту на Святому Письмі, недопущення до євхаристійного причастя розлучених, які уклали новий подружній зв'язок. Вони не можуть бути допущені до Св. Причастя від того моменту, коли їх стан і спосіб життя об'єктивно заперечують це бачення любові між Христом і Церквою, яку виражає і втілює Євхаристія. Крім того, є ще один особливий душпастриський мотив: допущення їх до Євхаристії вводило б вірних в оману чи призводило до плутанини щодо вчення Церкви про нерозривність подружжя".

Відмова Св. Причася є однак чимось іншим, ніж кара екскомуніки. Синод наголошує, що "risposati" не повинні відчувати себе екскомунікованими і мають бути "більше різними способами включеними до християнської спільноти, уникаючи усіляких нагод для згіршення" (84).

Іншим текстом є Декларація Папської Ради у справах інтерпритації законодавчих текстів від 24 чеврня 2000 р., п. 2а, що стосується питання розлучених, які уклали нові зв'язки. Текст однозначно говорить, що ці вірні в об'єктивному значенні є в стані важкого гріха. Інше тлумачення було б - як пояснює декларація - "невідповідним застосуванням цих слів з метою релятивізації наказів закону чи спробою позбавлення їх істотної суті".

Однак це не єдиний пункт "Relatio", сформульований недостатньо однозначно. В пункті 58, наприклад, нагадується, що батьки є першими вихователями, але в тексті додано, що у сексуальній сфері вони не можуть залишатись єдиними вихователями, що може викликати (неправильне) враження, що Синод - всупереч доцьогочасної традиції, в якій наголошується право батьків у цій сфері - хоче ці права обмежити.

Щоб підсумувати, хочу сказати, що якщо читання "Relatio" буде супроводжувати добра воля, то його можна буде прочитати відповідно до вчення Церкви. Однак, якщо комусь би забракло цієї доброї волі, то можуть виникнути різні, полемічні інтерпритації.

 

KAI: Припускаю, що в німецькомовному колі воно так і буде інтерпритовано....

Повідомлення ЗМІ з Німеччини ці побоювання підтверджують.

 

KAI: Перейдімо на душпастирську площину. Необхідно знайти відповідну мову, яка зможе досягнути загублених людей, щоб їм пояснити значення відмови Св. Причастя для тих осіб, які розлучились і живуть в нових зв'язках. Як це зробити?

Сьогодні ми піддаємося спокусі соціологізації, тобто пошуку спасіння на горизонтальному грунті, лише у вимірах цього світу. Тим часом, християнство має провадити людей до "іншого світу". Основне питання, яке стоїть перед людьми, які живуть в несакраментальному зв'язку, звучить так: "Як нам дійти до святості?", а не: "Як залагодити справи з Церквою?" Прагнення до святості пов'язане із готовністю до навернення. А це можливо тоді, коли людина визнає свій гріх і постановляє виправитись. Церква приносить надію кожній людині: незалежно від того, як до того часу проходило твоє життя, ти можеш стати святим. В "Relatio" є чудове речення про силу сім'ї, якою є її здатність любити і навчати любові. "Якою зраненою не була б сім'я, вона завжди може зростати завдяки своїй любові" (10).

Якщо ж йдеться про осіб, які розлучились і живуть в нових зв'язках, то запитання, яке вони повинні собі поставити звучить так: "Які кроки нам треба зробити для того, щоб піти шляхом навернення?"

Відповідь Церкви висловив Іван Павло ІІ в адгортації "Familiaris consortio". Він пояснив, що у певних ситуаціях - наприклад, коли вже є діти, які прийшли на світ в новому зв'язку, і немає можливості повернення до сакраментального подружжя - таким мінімумом є визнання, що новий зв'язок не є подружжям, а тому в ньому не приймається позиція як чоловіка і жінки. Також бувають ситуації, коли є абсолютна потреба розійтись.

Ми усі є зобов'язані до життя в чистоті, хоча ця чистота по-різному переживається в різних життєвих контекстах: коли люди є нареченими, подружжям, коли є покинутими чоловіком/жінкою, вдівцями чи дали обітницю безшлюбності. Якщо виникає враження, що Церква вимагає життя в чистоті виключно від осіб, які живуть в поновних зв'язках, то ці особи відчувають несправедливе ставлення до себе і запитують: "А чому тільки від нас вимагають це?"

Тим часом вчення Церкви у сфері людської любові і сексуальності є цілісним навчанням. Воно пояснює чим є любов і як вона проявляється в різних контекстах життя. Воно пояснює чому чистота, яка поза подружжям вимагає абсолютної сексуальної стриманості, є необхідною умовою любові. У мене складається враження, що люди здатні це зрозуміти, якщо ми підемо глибше і вкажемо їм на значення такої позиції. А тут ідеться не про вигадані Церквою моральні принципи, а про навчання Ісуса і про розуміння, що вони служать побудові любові, без якої людина не може жити.

Проблема полягає в тому, що, шукаючи любові, ми робимо помилки. Тому Церква старається прийти до нас на допомогу - віднайти найкращий спосіб переживання любові. Як люди, ми самі не зможемо любити у відповідний спосіб, нам потрібна Божа допомога. Тоді ми починаємо осягати значення того, що звіщає і чого вимагає Церква. В цей момент можемо розпочати розмову про те, чому подружжя є таїнством.

Ми багато говоримо про кризу інституту подружжя і сім'ї. Однак дуже важливо наголошувати на красі подружжя і сім'ї, як шляху, що веде до глибокого досвіду любові. А це шлях, який зовсім не повинен бути легким. Про це йдеться в подружній клятві, коли вірні обіцяють один одному вірність в добрі і злі, у всіх складних ситуаціях, а також в ситуації відкинення.

 

KAI: Отче, а як Ви сприймаєте ставлення Синоду до гомосексуальних осіб?

Якщо йдеться про осіб з гомосексуальними схильностями, на Синоді ця тема була однозначно врегульована - опираючись на документ Конгрегації науки віри від 2003 року, присвячений цьому питанню. В Кінцевому документі було повторено класичне розрізнення між "гріхом і грішником" та між сексуальними "схильностями і актами". Наголошено також, що кожна людина, незалежно від схильності, заслуговує на повагу як людська особа. Натомість коли йдеться про гомосексуальні акти, нагадується, що вони є завжди грішними і для них немає морального виправдання. А спроба проведення будь-якої аналогії між подружнім зв'язком і зв'язком осіб однієї статі є від природи помилковою. "Relatio" згадує також про тиск, який на місцеві Церкви чинять міжнародні організації, які в обмін на доступ до фінансової допомоги домагаються законодавчо визнати як подружжя зв'язки осіб однієї статі (76).

Цього питання побічно стосується пункт 58, в якому є твердження, що відповідно до християнської антропології, можливо розрізнити в людині душу і тіло, також в значенні біологічної статі (sex) і суспільно-культурної ролі (gender); розрізнити, але не розділити.

 

KAI: Деякі з синодальних отців говорили про "первістки добра", які знаходяться у зв'язках гомосексуалістів...

На цю тему в кінцевому документі нема ані слова. Абсолютне зло не існує, і не існують асолютно злі вчинки. Людські вчинки можуть бути об'єктивно злими і грішними. Абсолютне зло - якби існувало - також би було заманливе для людини. Якщо зло притягує людину, то тому, що воно подібне до добра. Навіть серійний вбивця шукає чогось, що в його хворій психіці нагадує добро. Цей невід'ємний з кожного людського вчинку "первісток добра" не змінює його моральну кваліфікацію. Треба бути пильним, щоб не піддатись маніпуляції в цьому пункті. Проституція, наприклад, не є іншим способом турботи про те, щоб життя в місті було вигідне і приємне.

 

KAI: Отче, які ще цінні елементи Ви зауважили в синодальному документі?

Синод наголошує, що однією із основних справ є пояснити молоді чим по своїй суті є таїнство подружжя. Зізнаюсь, що розмовляючи з нареченими, я жодного разу не зустрівся з ситуацією, щоб вони вже раніше знали чому подружжя є таїнством. Вони хочуть укласти церковний шлюб в сакраментальній формі, але для них це найчастіше пов'язується лише з релігійним характером присяги і нерозривності зв'язку. Не розуміючи сакраментальності подружжя, важко відповідно переживати не лише щасливі, але і важкі хвилини в подружжі. Церква каже, що труднощі і терпіння є невід'ємною частиною людського життя. Рідко подружжя усвідомлює, що це таїнство долучає їх до муки Господа Ісуса, муки, як знаку любові, аж до віддавання життя; а це відкриває цілком новий вимір любові.

 

KAI: Синод проходив під назвою: "Місія сім'ї в Церкві і світі". Наскільки ця тема була вичерпана?

Кінцевий документ говорить про сім'ю як домашню Церкву. Він вказує, що євангелізаційна місія сім'ї реалізується у двох вимірах: "ad intra i ad extra". Місія "ad intra" означає взаємну допомогу в подружжі на шляху до святості, а також передавання віри від батьків до дітей і провадження їх до неба. Якщо батьки прагнуть вдалого життя для своїх дітей, то недостатньо забезпечити їх навчанням з перспективою добре оплачуваної роботи, але слід пробувати відповідати на запитання про добро дітей в перспективі вічного життя. Добре виховання людини в цьому значенні є більшим, ніж вдале викарбування його подоби в мармурі. Адже батьківство є - як наголошував Іван Павло ІІ - співпрацею подружжя з Богом в акті творіння. Це одне із найкращих духовних пережиттів, які може відчути подружжя.

Другим елементом цієї місії є місія в зовнішньому світі. Йдеться про те, щоб одні подружжя могли ділитись з іншими тим, як вони проживають красу і радість подружжя, а також тим, як їм вдається долати кризи, які є неминучими. Подружжя з певним стажем можуть відіграти визначну роль і в душпастирстві молоді. Показувати, що покликанням людини є подружжя і не треба його боятись.

Сім'ї можуть співорганізовувати подружні реколекції. Власне їм може бути довірене проповідування, в той час як роллю священика буде уділення таїнств і духовний супровід.

Ще одним викликом є сімейне порадництво. Досі ми зосереджувались на порадництві, пов'язаному із природнім циклом плідності. Можливо, цього було достатньо в часі, коли суспільство в природній спосіб підтримувало сім'ю. Той факт, що сучасна культура загалом не сприяє нормальному сімейному життю, приводить до того, що сім'ї все частіше потребують допомоги. Сімейне порадництво має включати супровід одними сім'ями інших, особливо в перші роки після шлюбу. В "Pastores dabo vobis" (адгортації Івана Павла ІІ щодо священичої формації) є заклик, щоб священиків на початку їх священичого шляху оточити допомогою. І так само - наголошує Синод - має бути у випадку сімей (58).

 

KAI: Коли можна очікувати післясинодальну адгортацію? Кажуть, що її взагалі не буде.

Папа Франциск поступає не завжди так, як завжди поступали. У зв'язку з цим з'явились занепокоєння чи буде адгортація. Добре би було, якби Папа заяняв переконливу позицію в тих питаннях, які недостатньо ясно були виражені в кінцевому документі. Він може це зробити у формі адгортації чи в іншій формі, наприклад, видавши буллу, яка роз'яснює певні правні норми. Тому з надією очікуємо!

 

Переклад "Католицького оглядача" за матеріалами wiara.pl