Фатіма: який сенс об'явлень? (Частина 1)
  • Птн, 12/05/2017 - 10:46

Фатіма вписана в контекст історії спасіння людства. У цьому переконаний Луїджі Ґонзаґо да Фонсека, уривки з книжки якого «Чудо Фатіми: об'явлення, культ, блага звістка» пропонуємо увазі читачів.

Фатіма – це надзвичайна благодать, подарована Церкві. Вона не могла бути лише збігом обставин і чудесних подій, покликаних справити враження на юрби людей і спрямувати їх до надприродного й призабутого. Утім, щиро кажучи, Фатіма винятковим чином спричинилася й до цього, ставши, за висловом Поля Клоделя, «вибухом надприродної сили». Уже саме це було надзвичайно важливе, особливо в часи, коли людство захопилося натуралістичним підходом до життя. Фатіма, однак, означає щось більше: вона несе послання з небес, звістку про спасіння. Вона знаходить своє місце в історії спасіння як нове спасенне втручання Бога.

Сама собою Фатіма – це ні спасіння, ані звістка, яка змінює чи доповнює оригінальне й унікальне Одкровення, яке сповнилось у Христі й було передане нам через пророків і апостолів. Не йдеться про якесь особливе втручання Бога, Який у певний момент учиняє переворот в історії Церкви всупереч логіці всієї історії спасіння. Фатіма стає продовженням історії, вона вписана в історичний порядок: порядок харизм, які час від часу Бог дарує Своїй Церкві. Саме тому необхідно знати послання Фатіми й жити ним, бо воно може допомогти досягти спасіння. Спробуймо ж тепер узагальнити, яким нам вбачається справжнє послання Фатіми.

Фатімські об'явлення – це в певному сенсі збірка доктринальних і прикладних повчань щодо віровчення та християнської моралі, які небо намагається повідомити людям, використовуючи земні події. Розгляньмо ж найважливіші з них.

Джерела Фатімських об'явлень передусім є у звістках, отриманих візіонерами, зібраних у тексти й переданих наступним поколінням. Принцип здорового реалізму щодо цього – колись на ньому ґрунтувалася довіра до пророчого дару – каже нам, що, звісно, це правда, що візіонер може доповнювати інформацію, отриману від Бога, власними людськими деталями; але так само правда й те, що саме Провидіння надсилає надзвичайні повідомлення та діє через пророків, аби ті як належить передали його заради певної мети. Щодо об'явлень у Фатімі є багато літературних джерел, де проінтерпретовані повідомлення з небес: публічні та приватні дискусії, розмови, концепції й моделі, збірники послань, звіти.

Історія Фатіми тривалий час зосереджувалася на довгому та плідному житті головної, найстаршої візіонерки. Вона ж у своїх інтерпретаціях і поясненнях подій почувалася полонянкою обставин. Цілковито природно, що суб'єктивний елемент тут може бути дуже сильний і суттєво впливати на об'єктивність об'явлень. Проте насамперед через цю особу об'явлення завжди інтерпретувалися.

Крім того, послання Фатіми треба розглядати через призму життя двох інших маленьких візіонерів, Гіацинти і Франциска, які досягли надзвичайної святості в покаянні, молитвах і відданості Богородиці, до чого надихає Фатіма. Помітне й те, що Фатіма була і є джерелом надзвичайних благодатей для християнського народу. У цьому сенсі її послання – це не лише навчання Церкви, а й життя.

Насамперед у Фатімських об'явленнях маємо зауважити широкий спектр доктринального змісту. Відомий вислів Жана Ґіттона, який, пишучи про Лурд і лурдську формулу «Я є Непорочне зачаття», показав її величезний догматичний потенціал. «У Фатімі, однак, – зауважує він далі, – є не тільки величезний потенціал. Тут сама доктринальна реальність постає перед нами в живильній і значущій цілісності».

Єпископ Лейрії сформулював доктринальний сенс Фатіми так: «Об'явлення містить такий великий доктринальний сенс, що ви можете впевнено сказати, що не оминуто жодної основної теми нашої християнської віри. [...] Бог як Творець і водночас Провидіння, Яке цікавиться навіть найдрібнішими питаннями, пов'язаними з Його створіннями; створіння, які й на найвищих щаблях ієрархії – як-от ангели – мають служити людям; уся природа, що в чудесних знаках виступає знаряддям Божим, розкриває Його всемогутність і мудрість; гріх, який руйнує порядок сотвореного буття та проявляє своє ярмо в існуванні сатани й пекла; Христове відкуплення через досвід прощення та покаяння; наша солідарність у містичному тілі Христа й відкритість до двох сердець – Ісуса та Марії; життя Таїнствами, насамперед Євхаристією; дитяче підпорядкування Папі й Церкві; життя у благодаті, що виражене найінтимнішим і найжиттєдайнішим: оселенням Святої Трійці в душі праведника; розвиток такого життя через основні християнські чесноти – віру, надію та любов, – згадані в гідних подиву молитвах ангела; моральні чесноти, пов'язаних з молитвою, покаянням і милостинею; благочестиве життя, що живиться сталими формами традиційних релігійних практик, які дуже любить Церква: Розарій, молебні до Божої Матері Страждальної, Марії з гори Кармель, культ Святого Сімейства, Непорочного Серця Марії; основні практики, пов'язані з винагородою й особистим посвяченням. [...] Завдяки есхатологічній концепції майбутнього Фатіма вміщує Церкву в контекст її історичної мандрівки світом. [...] Чи ж можна вимагати від Фатіми більшого? Крім того, ніщо зі згаданого не було запропоноване в об'явленнях як щось нове. Усе представлене з простотою відповідних катехез, які найкраща катехетка, Діва Марія, дає малим пастушкам, своїм обранцям» (Пастирське послання на закінчення 50-річчя об'явлень).

(Далі буде)