Франциск Ксаверій народився 1506 р. в знатній родині в Хав'єрі (Наварра, Іспанія). Під час навчання в Парижі став соратником святого Ігнатія Лойоли. Прийняв священичі свячення у Венеції 1537 р. та присвятив себе справам милосердя. Його скерували з місією на Схід 1541 р.; невпинно проголошував Добру Новину в Індії та Японії, де багатьох навернув до віри. Помер 1542 р., не встигнувши втілити свою мрію про місії в Китаї. 1622 р. Папа Григорій XV зарахував його до лику святих.

 Його приклад надихає нас і тепер, адже перш ніж Франциск поставив прапор хреста в далекій країні, він підніс його у своєму серці. Силою Воскреслого Христа Франциск подолав межі, що обмежують його справу. Життя Франциска стало прикладом життя людини, переміненої Духом, – на прикладі внутрішньої боротьби ми бачимо справжнє значення апостольства. Перешкоди між цивілізаціями зникають лише тоді, коли стикаються з людиною Духа, людиною, в якій благодать торжествує над гріхом.

Минуще і вічне

Щоби по-справжньому пізнати цього святого, ми повинні спочатку взяти до уваги дві обставини, що визначають його життєвий шлях й ускладнюють розуміння особистості святого для людини XXI століття. Першим визначальним фактором діяльності Ксаверія був його зв'язок з політичною владаю. Франциск був Апостольським Нунцієм й одночасно представником короля Португалії. Він не боявся (відповідно до традицій епохи) звертатися до світської влади – не з метою навернення індійців, а для того, щоб напоумити європейських спекулянтів. Таким чином, його діяльність, хоча вона й була євангелічною, можна розглядати як колоніальне підприємство. Другий визначальний фактор випливав з мови й богословських уявлень. Франциск вважав, що зобов'язаний зберегти душі від пекла, бо він здійснював масове хрещення й категорично відкидав усі інші релігії. З великими труднощами він навчився бачити в них кроки на дорозі до Бога й приховану істину. Якщо ми визнаємо ці обставини, нам буде легше зрозуміти, що було головним у житті Франциска. На різних своїх етапах, залежно від обставин, історія Франциска Ксаверія – це, більшою чи меншою мірою, історія будь-якого місіонера й будь-якого християнина. Цей святий може говорити зі мною, а я з ним, якщо зрозумію, що його життя не вичерпується лише зовнішніми подіями – тим, що він робив і куди їздив, – а найбільше якщо постараюся вникнути в його духовне життя і крок за кроком осягнути приховану реальність, що лежить в основі її зовнішнього розвитку.

Кроки на шляху до надії на Бога

Перший крок – це пробудження Ксаверія до апостольського життя. 1533 року Бог "вирвав" його з дуже "людського" життя: Він не послав його відразу ж на інші континенти, але в тиші молитовного життя відкрив і передав йому Свою любов до людських душ. Упродовж семи років Він вчив його в усіх випробуваннях бачити образ Бога Отця, віддавати себе без залишку будь-кому, хто приходив до нього, у групі людей, яким пощастило утворити Товариство Ісуса, Він явив йому справжнє обличчя Церкви. Цей ідеал, створений і втілений в "штучних" умовах, зажадав від нього реального втілення на другій стадії шляху. На початку 1541р. Христос через Свого намісника скерував Франциска на Далекий Схід з офіційною місією Апостольського Нунція. З тих пір апостол Христа жив, наслідуючи Спасителя, Який, будучи багатим, став убогим, будучи Господом, принизив Себе, ставши Слугою; що постраждав заради порятунку всього людства, цим показавши Франциску безмежну милість Бога до грішників – "живих книжок", які Франциск вчився читати. Останній крок був зроблений 1545 року, коли під натхненням Духа Франциск вирішив покинути Індію, де його робота тільки починалася, і вирушити в країни менш відомі й настільки віддалені, що на ті часи відстань до них здавалася величезною. Хоча мотив, який спонукав Франциска Ксаверія вирушити з Лісабону до Індії, а потім на Молуккські острови і в Японію, завжди був одним і тим же, істотний перелом настав саме 1545 р. Сподівання на Бога, яке вперше зародилося в ньому в братській атмосфері молодого Товариства, повинно було заглибитися у випробуваннях.

Усі ці кроки були глибоко пов'язані між собою. Життя Ксаверія – це послідовність моментів, зазначених Божим втручанням. І ці моменти ніколи не забувалися, ніколи не відкидали, як непотрібний мотлох, які стоять на заваді, ніколи не витіснялися новими одкровеннями; нові переживання лише додавалися до колишніх, назавжди зберігали своє значення й силу. Людина бажання, якою Франциск був за часів свого навернення, переріс себе й перетворився в людину Духа; людина з ніжним, чутливим серцем – він виявив, що громада його братів-монахів займає в його серці місце більш глибоке, ніж будь-які почуття, місце, де б'ється серце Ісуса; людина молитви – в сутичці з лукавим він ще глибше проник у безодню страждання Христа й ще міцніше припав до своєї скелі – Бога; страждає, охоплений Франциск долав усе більш тяжкі перешкоди. І впродовж усього цього часу Бог не залишав його, піклуючись про те, щоб посіяне насіння принесло свої плоди.

Бог діє через грішну людину

Спробуймо розглянути деякі риси характеру Ксаверія – найнеприборкуванішого, з яким коли-небудь доводилося мати справу св. Ігнатію. Перш за все відзначимо, що він відображає період розвитку думки, що передував полеміці Баньеса й Моліні. У той час вважалося, що від людини не виходить нічого, крім зла, що всяке добро – від Бога, що все, що відбувається – справа благодаті й, нарешті, що першочергова чеснота апостола – це смирення, яке утримує його на своєму місці. Ксаверій взяв усе краще з традиції Августина. Ревно піклуючись про славу Божу, він не брав до уваги людську свободу; щоб зрозуміти, що Бог – єдиний Творець усякого блага, апостол повинен дозволити Йому опустити себе на дно; саме з глибини власної нікчемності пролунає вигук повного сподівання, і вона стане джерелом постійного чування. Тому апостол повинен поволі ставати Христом, поклавши на себе тягар людських гріхів. На шляху, що веде його до серця ближнього, апостол потрапляє у сферу гріховності, до якої не можна наблизитися, не обпікшись. Поки апостол не постраждає за свою любов – любов невпинну й терпеливу – він не проникне в її таємницю по-справжньому. Тому Ксаверія цікавило не те, чи люблять інших ті, з ким він працював, а те, чи люблять їх інші: в його очах така любов не могла бути просто відповіддю на любов грішника. Може бути, вона означає, що, незважаючи на всі перешкоди, якими грішник перегороджує шлях любові, воскреслий Христос уже діє в його житті? Що любов живого Христа проникає в серце людини, зачіпаючи заповітні струни її душі, і вона любить Христа, навіть не усвідомлюючи цього?

Апостольська боротьба

Іншою стороною життя Франциска Ксаверія є те, як він переживав боротьбу протилежностей, якими сповнене життя будь-якого апостола. Боротьба між мрією й реальністю постійно змушує апостола перевершувати себе й усе те, що він вже почав будувати чи побудував, й одночасно зміцнює в ньому почуття обов'язку щодо цих зобов'язань. Боротьба між "світом і моїм приходом" постійно спонукає людину переглядати досягнуте. Боротьба між громадою й самотністю "очищає" нашу присутність серед інших людей, адже місіонерові, наприклад, Ксаверію, іноді доводилося чекати звісток з Європи багато місяців (32, потім 24, потім 21 і нарешті 50 місяців – всього п'ять звісток за десять років!). З іншої сторони, боротьба, породжувана послухом. З нею відносно легко впоратися, підтримуючи зв'язок з настоятелем, а, проте, коли місіонер перебуває так далеко, що голос влади не може бути почутий, з'являється спокуса засумніватися у Святому Дусі.

Апостол у світі й Бог в апостолі

Людські страждання гнітили Франциска Ксаверія, але любов до Христа діяла в ньому з не меншою силою. Тому, хто не може злити воєдино любов до Бога й людини, загрожує велика небезпека поринути в діяльність, втрачаючи зв'язок зі своїм божественним началом. Франциск прагнув побороти в собі запал загарбника, що ставить під загрозу людське почуття залежності від Бога, а разом з ним і почуття спокути через хрест. Його сучасники багато говорили про це; ночі мовчання й містичної боротьби, можливо, більш наповнені змістом, ніж яскраве світло дії. Апостол – це людина, що діє в Бозі, і Ксаверій чітко бачив це, але його свідчення говорить про те, що в апостолі діє тільки Бог. Саме тоді приходить свобода, яка дає людині прислухатися до Духа. Але, йдучи за Христом до кінця, Франциск Ксаверій навчився з невиліковною радістю відкривати дію Пресвятої Трійці у своєму житті й у всесвіті. Зерно, яке падає в землю, вмирає, але приносить урожай.

Джерело: catholic-media.org