Коли ми говоримо про гоніння на християн, ми в першу чергу згадуємо або мусульманські країни або держави, де затвердився той чи інший тоталітарний режим. Нам важко уявити, що у країні, де на сьогоднішній день 76% населення сповідують католицизм і яку відвідували Йоан Павло ІІ, Бенедикт XVI, а сьогодні Франциск, Церква боролася за своє виживання.

Тим не менш, у Мексиці саме так і було. Правляча еліта Мексики ще в дореволюційний період відрізнялася крайнім антиклерикалізмом. Це пояснювалося її близькістю з масонськими колами, які традиційно розглядали Католицьку Церкву, як ворога. Наприклад, президент Беніто Хуарес (1806-1872) законодавчо обмежив права Церкви на володіння нерухомістю. Проте це ще були цивілізовані форми протистояння. Апогей боротьби держави проти Церкви був досягнутий після Мексиканської революції 1910-1917 років. Прийшовши до влади, революціонери почали здійснювати тиск на Католицьку Церкву. Спершу, зважаючи на багато чисельність католиків, вони діяли обережно, виступаючи проти католиків більше словесно, не вживаючи конкретних заходів.

Ситуація змінилася після приходу до влади на початку 1925 року Плутарко Еліаса Кальєса (1877-1945), масона, який проголосив лозунг – «церковники – вороги цивілізації та визвольних революцій». Варто також відмітити націоналістичний підтекст дій Кальєса, який заявив, що не чіпав би католиків, якби Папа Римський був мексиканцем. Спираючись на прийняту після революції, Конституцію, він випустив постанову, нині відому, як «закон Кальєса». Згідно з ним, заборонялися релігійні ордени та організації, Католицька Церква була позбавлена права власності, священики втрачали громадянські права,  у тому числі права на розгляд їх справ судом присяжних. Також священики не мали права голосувати на виборах і могли сісти до в’язниці на п‘ять років за критику уряду. З країни висилалися священики-іноземці. Архієпископ Мехіко за публічну критику антиклерикальних законів був арештований. Окрім того, було розроблено систему штрафів: священик мав сплатити 500 песо за носіння хабіту чи сутани поза церковною будівлею, 10 песо за сказане вголос слово «Бог», 50 песо за церковний дзвін, зберігання статуеток та інших символів, навчання дітей молитві. Загалом штрафували приблизно за тридцять порушень такого ж ґатунку.

Тиск на Церкву не обмежувався законодавчо – 28 березня 1926 року близько 200 атеїстів прийшли до храму в Сан-Маркос, який вони прагнули осквернити. Проте озброєні палицями та камінням парафіяни прогнали їх. Через кілька днів до міста увійшли війська, які влаштували розправу. Кілька десятків людей загинули. Після цієї події католики відмовилися купувати товари, вироблені на урядових підприємствах та забрали свої кошти з державних банків. Бойкот наніс шкоду державній економіці Мексики. Коім того, 31 липня 1926 року мексиканський єпископат також оголосив бойкот, припинивши богослужіння та уділення Таїнств по усій країні.

Дії Церкви прості католики сприйняли, як заклик до повстання. Так розпочалося повстання крістерос, про яке ми поговоримо іншим разом. Урядові війська не спромоглися його придушити і новому президенту, Еміліо Патрісу Хілу (1890-1978), довелося піти на компроміс із Цекрвою. У 1929 році, за сприяння США і Ватикану, було підписано мирний договір між владою і Католицькою Церквою у Мексиці. Знову дозволялося релігійне виховання (але не в школах) та подача клопотань щодо реформування законодавства. Юридично власність Церкви і досі належала державі, але фактично знаходилася під контролем духовенства.

Проте репресії не припинилися. Протягом кількох наступних років у своїх домівках було вбито п’ять тисяч колишніх повстанців-крістерос. Для Церкви війна мала жахливі наслідки. До повстання, в Мексиці служили 4500 священиків. У 1934 році їх лишилося усього лише 334, котрі мали дозвіл уряду. Число отців, що перебували на нелегальному положенні невідомо. У 1935 році парафіяни сімнадцяти штатів взагалі не мали священиків. При цьому аж до 1940 року поодинокі загони крістерос продовжували бойові дії проти влади.

Лише після перемоги на виборах президента Мануеля Авіли Камачо (1896-1955), практикуючого католика, напруга почала спадати.

На сьогоднішній день більшість антиклерикальних законів так чи інакше продовжують бути дійсними. Священикам, монахам і монахиням фактично заборонено носити відповідний одяг, але реально на порушення цього правила дивляться крізь пальці. Антиклерикально налаштовані елементи, втративши реальну владу, діють підступно, сприяючи силам, які шкодять Церкві та вірі в Христа. Наприклад, активно підтримують Культ Смерті, що доволі поширений у Мексиці. Тривають також поодинокі випадки вбивства священиків. Подекуди Меси служать у бронежилетах.

^{Карлос Салінас}

У 1988 році президент  Карлос Салінас проголосив новий курс розвитку, який включав поліпшення стосунків з Церквою, а 1990 року він особисто зустрічав Папу Римського Івана Павла ІІ в аеропорту. Поліпшенню стосунків сприяли й інші візити римських пап до країни.

Такою непростою була історія Католицької Церкви в державі, де зараз сотні тисяч людей радісно зустрічають Папу Франциска. Надіємося, така традиція не зникне у майбутньому.

Павло Зінченко