Ми самі не можемо розпізнати свої дари, для цього потрібна спільнота. Таку думку висловив Папа Франциск, зустрічаючись у середу, 1 жовтня 2014 р., з паломниками, які зібралися на площі Святого Петра у Ватикані з нагоди загальної аудієнції. Повернувшись до циклу повчань, присвяченого Церкві, Святіший Отець говорив про харизми.

Насамперед, Наступник святого Петра пригадав, що від самого початку Господь Бог наповнює Церкву дарами Святого Духа, які вчиняють її живою і плідною. Серед цих дарів є деякі особливі, дуже важливі для зростання й поступу християнської громади, і саме їх називаємо «харизмами». Тому, слід зрозуміти, що таке харизми, як їх розпізнавати і приймати, і чи різноманітність харизм не є перешкодою до єдності.

Папа зауважив, що в побутовій мові часто вживається слово «харизми» в значенні природного дарування. Наприклад, говоримо: «Ця людина має харизму навчання», а обдарованих осіб називаємо «харизматичними». Але коли запитати, що це слово означає, то не завжди знаємо. «У християнській перспективі, натомість, харизма є чимось більшим від особистих якостей, від схильностей, якими можемо бути обдарованими: харизма – це ласка, дар, який виливається від Бога Отця через діяльність Святого Духа. І цей дар дається комусь не тому, що він є кращим від інших чи заслужив його. Ні, він є Божим дарунком, щоб з такою ж безкорисливістю і любов’ю покласти його на служіння всій спільноті, для добра усіх», – пояснив Святіший Отець.

Далі Наступник святого Петра підкреслив, що сама людина «не може зрозуміти, чи має харизму, і яку саме». Нам, іноді, доводиться чути, як хтось нахваляється, що прекрасно співає, але нікому з оточуючих не вистачає сміливості сказати йому, що, мовляв, краще було би, щоби він помовчав, бо його спів є тортурою для ближніх. «Дари, якими нас наповняє Отець, розпускаються і розквітають у спільноті, й саме у лоні спільноти вчимося розпізнавати їх, як знак Божої любові до всіх Його дітей», – сказав Папа, запросивши слухачів відповісти у своєму серці на наступне запитання: «Чи існує якась харизма, яку Господь проростив у мені через благодать Свого Духа, і яку мої брати в християнській громаді розпізнали і підтримали? Як я поводжуся з цим даром: великодушно його переживаю, віддаючи на служіння всім, чи занедбую його, що закінчується забуттям про нього? Або ж він стає у мені причиною гордості, так що я завжди сварюся з іншими й претендую на те, щоб спільнота завжди чинила по-моєму?».

Найкращим, натомість, досвідом, за словами Папи, є відкривати якими різноманітними харизмами і дарами Святий Дух наповняє Церкву. «У цьому не слід вбачати, – додав він, – причину замішання чи труднощів: всі вони є дарами, які Бог дає християнській громаді, щоби вона могла гармонійно зростати у вірі та любові, як одне тіло, Христове тіло». Адже той самий Дух, Який дає цю різноманітність дарів, творить також єдність Церкви. Перед обличчям цих дарів наше серце повинно наповнятися радістю і вдячністю, і горе нам, якщо вони стають «причиною заздрості й поділів».

У цьому контексті Святіший Отець пригадав повчання святого Павла з Послання до Коринтян про те, що в Божих очах усі харизми є важливими, але, одночасно «ніхто не є незамінним». «Це означає, – пояснив він, – що в християнській громаді ми потребуємо одні одних, і що кожен отриманий дар повністю здійснюється тоді, коли ділимося ним з ближніми для загального добра. Цим і є Церква! І коли Церква, у різноманітності своїх харизм, висловлюється у сопричасті, то не може помилитися: в цьому полягає краса і сила sensus fidei, того надприродного відчуття віри, дарованого Святим Духом для того, щоб ми разом могли увійти у суть Євангелія та навчитися іти за Ісусом протягом свого життя».

«Дорогі друзі, – підсумував Папа, – ось чого Господь очікує сьогодні від нас: з радістю й вдячністю розпізнавати різні харизми, які Він розподіляє у громаді, та розпочати взаємно трудитись одні для одних, відповідно до служінь та діл, до яких можемо бути покликані. Таким чином, Церква зростає завдяки благодаті свого Господа, стаючи у кожному часі й місці вірогідним знаком і живим свідченням Божої любові».