"Хрест Христовий - окраса світу" - у м.Стебник відбудеться показ фільму багатолітнього в'язня сталінських концтаборів о. Петра Герилюка-Купчинського
  • Суб, 30/09/2017 - 10:13

До 10-ї річниці від дня смерті багатолітнього в'язня сталінських концтаборів о. Петра Герилюка-Купчинського у міському будинку "Просвіта" м. Стебника у неділю 1 жовтня відбудеться показ нового документального фільму про о. Петра "Хрест Христовий - окраса світу", повідомляє на своїй сторінці у Fcebook, автор фільму Анатолій Цимбал

Довідка: (http://archive.khpg.org)

ГЕРИЛЮК-КУПЧИНСЬКИЙ ПЕТРО-ЙОСАФАТ ПЕТРОВИЧ

(нар. 24.09. 1922 р., м. Краків, Польща – п. 4 (11?).10.2007, м. Стебник Львівської обл.).

Священик Української Греко-Католицької Церкви.

Батьки були соціалісти. Батько, Ґерилюк-Купчинський Петро-Іван, військовий, загинув 1926 р. у “війні домовій”, а мати, Любомирська Софія-Ванда, історик, тоді ж померла. Дитину привезли до діда в с. Орбертин (нині Тлумацького району Івано-Франківської обл.). 1932 р. віддали в єзуїтську ґімназію в Хирові, де вчився два роки. Звідти віддали в інститут Василіян у Бучачі, який закінчив 1938 р. Тоді ж поступив у Школу тропічної медицини в Бельґії, яку закінчив в 1942 р. Відмовився йти в армію Роммеля. Щоб уникнути арешту, виїхав у Галичину, але в 1942 р. таки був заарештований і сидів у тюрмі в Чорткові. Звільнений 24.09 стараннями митрополита Андрея Шептицького і княгині Сапіги, яка жила в Більчі Золотім (нині Борщівського р-ну на Тернопільщині), куди й поїхав. У Львові, за порадою митрополита, вступив у духовну семінарію. Через рік, коли Ґ.-К. розшукувало гестапо, Шептицький сховав його в монастирі в Жовкві. 14.10 переведений до єпископа Хомишина у Станіславівську семінарію, яку закінчив 1945 р. Перед самим висвяченням, уночі проти 15.04, єпископа заарештували.

У травні 1945 р. окупаційна влада створили Ініціативну ґрупу на чолі з Гавриїлом Костельником для переходу з Греко-Католицької Церкви на московське православ’я. Хто зі священиків не підписувався, той був заарештований. Ґ.-К., не чекаючи призову в Совєцьку аврмію, пішов у підпілля. Працював разом з ігуменом Романом Бахталовським, редентористом. Організували в Станіславі чотири станиці, де можна було відправити службу Божу, повінчатися чи висповідатись, також чотири в Коломиї, дві в Городенці, у Снятині, в Делятині і в Косові. У Коломиї ж організували монастир із сестер Матері Божої Неустанної Помочі.

Ґ.-К. брав участь у випуску та  розповсюдженні  летючок проти ліквідації УГКЦ: "З нами Бог, тримайтеся! Не підписуйте православіє московське!"; "Не поклоняйтеся Богові Ваалові".

Щоб повідомити Папі Пієві XII, що діється в Галичині, о. Бахтиловський написав французькою мовою листа. Ґ.-К., як народжений у Кракові, зареєструвався в Польському комітеті на виїзд до Польщі. Та за день перед виїздом, 8.05. 1946, він був заарештований у Львові. Листа переклали і розпочалося слідство з жорстокими побоями. Через 10 діб Ґ.-К. перевезли до Києва. Продовжили слідство, утримуючи у внутрішній тюрмі НКВД. 14.10 1946 р. засудили військовим трибуналом за ст. 58/20 – “антирадянська агітація  – спроба вчинити злочин”. Звинуватили у шпигунстві на користь Ватикану. Вирок – 10 р. ув’язнення та 5 р. поразки в правах.

Після  суду три місяці Ґ.-К. сидів на Лук’янівці в камері з єпископом Перемиським, професором догматики Коцеловським. Простудіював з ним усю догматику. 31.12 1946 р. єпископ висвятив Ґ.-К. на диякона, маючи намір на Новий рік висвятити й на священика. Але після обіду Ґ.-К. перевели в робочий табір у Святошин, а єпископа в інвалідний, де він і помер.

Тоді Ґ.-К. важив усього 39 кг, був “нетранспортабельний”. Лише в березні 1948 р. його відвезли у Ветлаг Кіровської обл., на лісоповал. Щоправда, Ґ.-К. працював у санчастині зони.

По двох тижнях етапу в товарняках, 19.12. 1949 р., привезений у Караганду. Працював у санчастині. Люди масово вмирали, а лікувати їх не було чим. Згодом Ґ.-К. потрапив у центральну лікарню з менінгітом, мав два струси мозку, три операції на хребті, нарешті туберкульоз легенів. Було, що втратив пам’ять, півроку відновлював її. Працював у лікарні, спеціалізувався на туберкульозі.

Звільнений Ґ.-К. у січні 1955 р. і поміщений у будинок інвалідів у Караганді. Через облздороввідділ улаштувався в клінічну лабораторію міської лікарні. Відтак працював на санепідстанції по боротьбі з малярією, у міському  туберкульозному диспансері та на кафедрі туберкульозу. Вів зі студентами лабораторні роботи з мікробіології туберкульозу.

У грудні 1957 р. єпископ Чернецький висвятив Ґ.-К. на священика. Помимо медичної роботи, підпільно, по хатах, обслуговував українців у греко-католицькому обряді, німців і поляків – у римо-католицькому. Було, що приходили й росіяни. 

1957 р. вперше їздив у відпустку в Україну.

У травні 1968 р. Ґ.-К. приїхав у Яремчу, влаштувався до санаторію в лабораторію мікробіології туберкульозу. Згодом перейшов до обласного туберкульозного диспансеру, де займатися мікробіологією туберкульозу, люмінесцентною мікроскопією. Ним зацікавилися в Івано-Франківському медінституті, запросили на кафедру туберкульозу. Але три роки Ґ.-К. не мав там прописки. Переїхав у м. Болехів, де працював у Долинській районній туберкульозній лікарні (с.Гошів) як фахівець з мікробіології туберкульозу. На роботі до нього ставилися добре, але КГБ не випускав його з виду. Щоб не мав часу на священичу роботу, завантажили на дві ставки.

1974 р. у зв’язку з арештом двох підпільних єпископів за лист до Папи Римського Ґ.-К. впродовж 7 місяців, від травня до вересня, щосуботи допитували в Івано-Франківську. Були доноси про його політичні висловлювання. Та оскільки дружина прокурора Грицюка працювала разом з Ґ.-К. на кафедрі туберкульозу і скористалася його діагностикою для написання своєї дисертації, то прокурор на справі, що мала вже 80 друкованих сторінок, наклав резолюцію: “Кожна людина має право на свої переконання, а за переконання в Радянському Союзі не судять”.

Спілкувався з Панасом ЗАЛИВАХОЮ, Василем РОМАНЮКОМ, Ярославом ЛЕСІВИМ, Вячеславом ЧОРНОВОЛОМ.

1982 р. Ґ.-К. вийшов на пенсію. Купив четвертину будинку, дві кімнати в Болехові, працював у лікарні. 

У грудні 1987 р. з Ґ.-К. мали розмову уповноважений Верховної Ради з питань релігії та культів Колесников, уповноважений обкому Овсянник (чи Овсянко), головний лектор з атеїзму при обкомі, доктор історичних наук Юзеф Францевич Їжецький та полковник КГБ. Ішлося про відновлення УГКЦ, але без підпорядкування Папі Римському. Ґ.-К. заперечив таку можливість.

З легалізацією УГКЦ працював у церві в с. Лисовичі біля Моршина.

З 15.02 1990 р. Ґ.-К. – парох церкви Різдва Матері Божої у м. Стебнику. З 1990 до 1994 р. викладав Закон Божий у школах, мав по 38 годин на тиждень, доки його не замінили предметом “християнська етика” і не завимагали педагогічної освіти. Клопотався ремонтом церкви,  організував товариства "Українська молодь – Христові", "Апостольська молитва", Марійську дружину молоді, братство мужчин, вів недільну школу для дітей, підготував 15 кандидатів на священиків.