Християнофобія: тяжкий хрест християн у всьому світі
  • Срд, 03/04/2013 - 16:11

Що можна сказати про діалог християнського і мусульманського світу? Представники ісламу, присутні на коронації Папи Франциска, очевидно, віддають перевагу новому Понтифікові (він омив ноги мусульманина в римській в'язниці й побажав «навести мости між релігіями», повернувшись до «спокійного діалогу з ісламським світом»), аніж його попередникові Бенедикту XVI, який посмів закликати мусульман до відповіді за релігійне насильство.

Так, глава Організації ісламського співробітництва (ОІС поєднує 57 мусульманських держав) Екмеледдін Іхсаноглу висловив надію на те, що «взаємини ісламу і християнства знову стануть сердечною, щирою дружбою». До того ж каїрський Університет аль-Азхар (має найбільший авторитет у сунітському ісламі) оголосив, що може відновити перерваний при Бенедиктові XVI діалог. Першого разу цей «розрив» відбувся 2006 року після виступу Ратцінґера в Регенсбурзі: Папа процитував слова візантійського імператора, який поскаржився на «нелюдськість» ідей пророка Мухаммеда і сказав, що «вони поширюють насильство». Другий епізод стався вже 2011 року, коли Понтифік звернувся до мусульманських країн із закликом захистити християнські меншини, які  опинилися під загрозою... Це звернення пролунало після теракту за участю смертника в олександрійській Церкві (загинули 23 копта-християнина) в ніч з 31 грудня 2010 року на 1 січня 2011 року.

Як би там не було, все це не спонукало ісламські держави до осуду агресії проти невірних, поки вона відображається в Корані та шаріаті. Саме цим і був так незадоволений Ратцінґер. Замість того, щоби спробувати по-новому поглянути на ситуацію, аль-Азхар, ОІС і Мекка, які незмінно відстоюють тоталітарну концепцію ісламу, вирішили призупинити всі зустрічі з представниками Ватикану під приводом «нападок» Бенедикта XVI на мусульманську віру. Вони спростували факти, реальність яких визнають усі без винятку помірно і реформаторськи налаштовані мусульмани, і в один голос розкритикували «твердження про те, що мусульмани переслідують інших людей, які живуть разом з ними на Близькому Сході» ...

57 країн ОІС на чолі з Саудівською Аравією, Туреччиною, Пакистаном і Єгиптом почали глобальну кампанію очорнення християнської церкви і «хрестоносного» Заходу, торкнувши чутливу струну болючої європейської совісності  й прагнучи представити мусульман жертвами. Кульмінацією цієї кампанії, яка призвела до загибелі далеко не одного християнина, стали карикатури на пророка Мухаммеда та «антиісламські фільми», покликані змусити всіх забути про християнофобію  мусульманського світу.

Подвійні стандарти і відсутність критики

Таким чином, багато хто з охоплених занепокоєнням (його тільки загострює спалах агресії, спрямованої проти християнства і Заходу) християн з радістю відзначають, що Папа Франциск набагато краще Ратцінґера оцінює «сприйнятливість мусульманських країн». Крім того, вони сподіваються, що політика примирення допоможе поліпшити сумну долю християн на Сході. Радник великого імама аль-Азхара з  міжрелігійних питань Махмуд Азаб зробив таку заяву: «Сподіваємося, що новому Папі вдасться зробити міцні мости для виваженого та ефективного діалогу між ісламським світом і Ватиканом, і що цей діалог допоможе досягти консенсусу щодо найважливіших цінностей, які зберігають гідність ісламу і дають йому конкретні підтвердження. (...) Ми повернемося до діалогу з Ватиканом після появи нової політики». Готовність до примирення на певних умовах, яка дає зрозуміти, що саме Церква повністю відповідає за припинення діалогу, і що ісламські країни не зобов'язані поважати свободу віросповідання власних меншин, чиї права незмінно порушуються законами шаріату. Навіть більше, в деяких державах, таких як Саудівська Аравія, Іран і Судан за зречення від ісламу і проповідь християнства чекає смертна кара!

У цьому зв'язку не можна не здивуватися такій односторонній вимозі терпимості й повній відсутності самокритики з боку офіційних ісламських інстанцій, які постійно чинять тиск на ООН і наші уряди для прийняття законів по боротьбі з «богохульством», націлених, насправді, на обмеження свободи слова під приводом протидії «наклепу на іслам». Проте одночасно в мусульманських країнах християни взагалі не можуть сповідувати свою віру (Саудівська Аравія) або ж постійно стають жертвами терактів (Пакистан, Судан, Магриб, Туреччина, Єгипет і т. д.) ... Поки країни ОІС в один голос кричать про «ісламофобію» Заходу, послідовники Христа є громадянами другого сорту в мусульманському світі, їх  принижують усі меншини.

Нерівноправний діалог: ісламофобія проти християнофобії

Мусульманські країни вимагають від європейців вибачень за хрестові походи і колонізацію, проте самі зовсім не горять бажанням покаятися за варварське піратство, поневолення африканців і слов'ян, колишню ісламську колонізацію (Африка, Андалузія, Сицилія, Балкани) і навіть геноцид 1,5 мільйона вірменів у Туреччині (1896-1915) і 2 мільйона християн і анімістів в Південному Судані (вбиті ісламістським суданським режимом у період з 1970 по 2007 рік). Геноцид в Південному Судані досі офіційно не визнали в ООН, яка, як і раніше, діє відповідно до  морального диктату і дипломатичного тиску ОІС ...

Зрозуміло, через минуле треба переступити, і християнсько-мусульманський діалог, очевидно, спирається на щирі наміри. Але він можливий лише за умови, що мусульманські країни будуть боротися з ісламською християнофобією точно так, як Захід бореться з ісламофобією. Цей діалог, який розпочав Ватиканом без усяких умов у 1960-х роках, не призведе ні до чого поки мусульманські країни будуть розглядати простягнуту християнами руку і їхню односторонню терпимість як ознаки слабкості (що, до речі кажучи, не так вже далеко від істини. ..). Тому що слабкість лише додає мучителям нових сил.

Запропонований Іваном-Павлом II діалог християнства та ісламу не став перешкодою для масового знищення християн в Судані та Іраку, а також вбивства католицьких священиків в Туреччині: Андреа Санторо (Andrea Santoro) 2006 року і Луїджі Падовезе (Luigi Padovese) 2010 року. Також і мовчання Папи Франциска з приводу нової християнофобії і його «ісламокоректні» заяви не зупинять суди над відступниками та інші переслідування християн у Пакистані, Сирії, Північній Африці та інших регіонах ...

Справжня «арабська весна» станеться тільки тоді, коли в законодавстві ісламських країн буде чітко прописано рівноправність мусульман і немусульман (так само, як чоловіків і жінок), чого, очевидно, найближчим часом чекати навряд чи варто ... Тим часом ООН, США, ЄС і європейські уряди мають зажадати рівноправності та обопільних кроків або навіть поставити умови для надання економічної допомоги і підписання дипломатичних угод ... Західним демократіям давно час перестати вислуховувати докори за ісламофобію  від неприкрито християнофобських країн!

Олександр дель Валле – визнаний геополітик, викладач міжнародних відносин в Університеті Метца і співробітник газети France Soir

За матеріалами www.blagovest-info.ru


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць